Студопедия КАТЕГОРИИ: АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Національно-державницька (прогетьманська) історіографія. 1 страницаСтр 1 из 38Следующая ⇒ С. 2 – 20 § 2. Проголошення державної незалежності України та сучасний стан розуміння проблеми. С. 21 - 51
Глава 2. ВИНИКНЕННЯ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ: НАЦIОНАЛЬНО - СОЦIАЛIСТИЧНИЙ ВИБIР (3 березня 1917 р. - 28 квітня 1918 р.). . С. 52 - 186
§ 1 Деякі особливості модернізації Імперії в 1861-1914 рр. та їх вплив на формування суспільно-політичних процесів в Наддніпрянській Україні в 1917 р. С. 52 - 63
§ 2. Від створення Української Центральної Ради до Всеукраїнського Національного Конгресу (3 березня - 8 квітня 1917 р.). С. 64 - 78
§ 3. Від Національного Конгресу до I Універсалу (22 квітня - 10 червня 1917 р.). С. 79 - 100
§ 4. Від I Універсалу до падіння Тимчасового уряду (10 червня - 20 жовтня 1917 р.). С. 101 - 135
§ 5. Від падіння Тимчасового уряду до визнання більшовицького режиму (26 жовтня - 6 грудня 1917 р.). С. 136 - 153
§ 6 Від визнання більшовицького режиму до поразки у першій україно - більшовицький війні (7 грудня 1917 р.- 11 січня 1918 р.).  С. 154 - 174
§ 7. Від проголошення державної незалежності до краху Центральної Ради (15 січня - 29 квітня 1918 р.). С. 175 - 186
Глава 3. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА: АЛЬТЕРНАТИВА СОЦІАЛІЗМОВІ ТА НАЦІОНАЛЬНО-СОЦІАЛІСТИЧНА БОРОТЬБА ЗА ЇЇ ПОВАЛЕННЯ (29 квiтня - 15 листопада 1918 р.) С. 187 - 290
§ 1. Гетьманат: утворення та закладення підвалин його політичної системи (29 квiтня - травень 1918 р.). С. 187 - 213
§ 2. Український Національно - Державний Союз - Український Національний Союз. (21 травня - 14 листопада 1918 р.). С. 214 - 228
§ 3. Створення Директорії та нацiонально-соцiалiстичне повстання (кiнець жовтня-початок листопада 1918 р.) С. 229 - 254
§ 4. Революційні зміни соціальних орієнтирів та політичних підвалин української державности С. 255 - 271
§ 5. Захiдно-Українська Народня Республіка: боротьба за національне визволення та парламентську демократiю (1 листопада1918 р. - 16 липня 1919 р.). С. 272 - 290
Глава 4. “СОБОРНА“ УНР: КАТАСТРОФА НАЦIОНАЛЬНОГО СОЦIАЛIЗМУ (16 листопада 1918 р. - сiчень 1920 р.). С. 291 - 368
§ 1. Закладення підвалин катастрофи: полiтичнi та збройнi сили українського нацiонального соцiалiзму (грудень 1918 р.). С. 291 - 302
§ 2. Грунт для катастрофи: Трудовий Конгрес Народів України (22 - 28 сiчня1919 р.) С. 303 - 316
§ 3. Катастрофа: зовнішньополітичні чинники (11 листопада 1918 р. - березень 1919 р.) С. 317 - 331
§ 4. Катастрофа: внутрішньополітичні чинники (березень - квiтень 1919 р.) С. 332 - 341 § 5. Катастрофа: військові чинники та геополітика (березень - квiтень 1919 р.) С. 342 - 349 § 6. Катастрофа: геополітичні чинники. (травень - грудень 1919 р.)
С. 350 - 368
Глава 5. “ТРЕТЯ“ УНР: ВIД НАЦIОНАЛЬНО-СОЦIАЛIСТИЧНОЇ ДЕМОКРАТIЇ ДО РЕЖИМУ ОДНООСОБОВОЇ ВЛАДИ. (1920 р.) С. 369 – 395 § 1. Агонiя УНР (лютий - 21 листопада 1920 р.) С. 369 - 380 § 2. Надiя на майбутнє ?
С. 381 - 395
Глава 6. ТРИ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ СОЦIАЛIСТИЧНОЇ РАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛIКИ (грудень 1917 р. - листопад 1920 р.) C. 396 - 430
§ 1. Конструювання та розбудова УСРР: теорiя (1917 - 1920 рр.) C. 396 - 411
§ 2. Конструювання та розбудова УСРР: практика (1917 - 1920 рр.) C. 412 - 430 Висновки C. 431 – 443
Додатки
Додаток 1.1 Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й по-за Україною сущого
Додаток 1.2 Універсал Української Центральної Ради
Додаток 1.3 Основи Тимчасового Управління на Україні
Додаток 1.4 Тимчасова Інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні
Додаток 1.5 Універсал Української Центральної Ради
Додаток 1.6 Універсал Української Центральної Ради
Додаток 1.7 Проект Конституції Української Народної Республіки 10 грудня 1917 р.
Додаток 1.8 Конституція Української Народньої Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР)
Додаток 1.9 Грамота до всього українського народу
Додаток 1.10 Закони про тимчасовий державний устрій України
Додаток 1.11 Проект Конституції Українскої Держави
Додаток 1.12. Ухвалений Радою Міністрів Тимчасовий закон про верховне управління державою на випадок смерти, тяжкої хороби і перебування по-за межами держави ясновельможного Пана Гетьмана всієї України
Додаток 1.13 Проект Основных законов Украинской Державы
Додаток 1.14 Грамота Павла Cкоропадського 14 листопада 1918 р.
Додаток 1.15 Декларація Директорії УНР 15 грудня 1918 р.(витяги)
Додаток 1.16 Декларація Української Директорії
Додаток 1.17 Декларацiя Української Нацiональної Ради вiд 18 жовтня 1918 р.
Додаток 1.18 Декларація УН Ради від 5 листопада 1918 р.
Додаток 1.19 Тимчасовий Основний закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії, ухвалений Українською Національною Радою на засіданню 13 падолиста 1918 р.
Додаток 1.20 Устрій Галицької держави (проект тимчасових основних законів С. Дністрянського)
Додаток 1.21 Закон про Виділ УН Ради 4 січня 1919 р.
Додаток 1.22 Передвступний договір, заключений дня 1 грудня 1918 року в м. Фастові між Українською Народньою Республікою й Західно-Українською Народньою Республікою про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю
Додаток 1.23 Акт Злуки, ухвалений (ратифікований) першою сесією доповненої УН Ради
Додаток 1.24 До Світлої Директорії Української Народньої Республіки у Києві
Додаток 1.25 Ухвала Всенародних зборів угорських українців
Додаток 1.26 Універсал Директорії Української Народньої Республіки
Додаток 1.27 Універсал Трудового Конгресу України
Додаток 1.28 Двопартійна угода, ухвалена 5 квітня 1919 р. нарадою УСДРП та УПСР в Рівному
Додаток 1.29 Начерк проекту державного законоладу для “Української Трудової Республіки“
Додаток 1.30 Договір, складений між трьома партіями УС- РП, УПС-Р і УС-ДРП (незалежних)
Додаток 1.31 Декларація Правительства Української Народньої Республіки 12 серпня 1919 р.
Додаток 1.32 До населення всієї Соборної України (17 вересня 1919 р.)
Додаток 1.33 Повновласть надана членам Директорії Української Народньої Республіки А. Макаренкові та Ф. Швецеві, які відбувають за кордон…
Додаток 1.34 Проєкт Конституції (основних державних законів) Української Народньої Республіки
Додаток 1.35 Основний державний закон Української Народньої Республіки. Проєкт правительственної Комісії по виробленню Конституції Української Держави
Додаток 1.36 Ухвалений Радою Народніх Міністрів Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці
Додаток 1.37 Ухвалений Радою Народніх Міністрів Закон про Державну Народню Раду Української Народньої Республіки
Додаток 1. 38 Сообщение об образовании ЦИК Советов Украины
Додаток 1.39 Маніфест До всіх робітників, солдат і селян України. 12 грудня 1917 р.
Додаток 1.40 О самопределении Украины
Додаток 1.41 Об организации власти на Украине
Додаток 1.42 О Донецко-Криворожском бассейне
Додаток 1.43 Манифест Временного рабоче-крестьянского правительства Украины
Додаток 1.44 Конституция Украинской Социалистической Советской Республики, утвержденная Всеукраинским съездом Советов в заседании 10-го марта 1919 года и принятая в окончательной редакции Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом в заседании 14-го марта 1919 г.
Додаток 1.45 Маніфест Галицького революційного комітету від 15 липня 1920 р.
Додаток 2.1 Склад Президії УЦР за станом на 19 березня 1917 р.
Додаток 2.2 Склад Виконавчого Комітету Української Центральної Ради, обраного Всеукраїнським Нацiональним Конгресом 8 квiтня 1917 р.
Додаток 2.3 Члени Української Центральної Ради, зареєстровані на засіданні 9 травня 1917 р.
Додаток 2.4 Члени Тимчасового Центрального Комітету Всеукраїнської Селянської Спілки, які увійшли до складу Всеукраїнської ради селянських депутатів та Центральної Ради (обрані 2 червня 1917 р.).
Додаток 2.5 Члени Української Центральної Ради, зареєстровані на засіданні 2 червня 1917 р.
Додаток 2.6 Комiсiя з розробки проекту Статуту автономiї України, обрана сесією Української Центральної Ради 20 червня 1917 р.
Додаток 2.7 Комiсiя з розробки проекту Статуту автономiї України, доповнена 28 червня 1917 р.
Додаток 2.8 Склад Генерального Секретаріату Української Центральної Ради, затверджений Комітетом УЦР 15 червня
Додаток 2.9 Члени Президії Української Центральної Ради, обрані 27 червня 1917 р. Додаток 2.10 Постанова Української Центральної Радии по реорганізації національного складу УЦР 28 червня 1917 р.
Додаток 2.11 “Постанова Комісії в справі проекту поповнення національного складу УЦР представниками народів, що живуть на Вкраїні в меншості“ від 28 червня 1917 р.
Додаток 2.12 Члени Малої Ради за станом на 12 липня 1917 р.
Додаток 2.13 Cклад Генерального Секретаріату Української Центральної Ради, затвердженого на засіданні Малої Ради 15 липня 1917 р.
Додаток 2.14 Персональний склад Української Центральної Ради за станом на 30 липня 1917 р.
Додаток 2.15 Кількісний склад Української Центральної Ради за станом на 30 липня 1917 р.
Додаток 2.16 Члени Малої Ради присутні на засіданні 22 липня 1917 р.
Додаток 2.17 Члени Малої Ради присутні на засіданні 27 липня 1917 р.
Додаток 2.18 Члени Малої Ради присутні на засіданні 1 серпня 1917 р.
Додаток 2.19 Члени Малої Ради присутнi на засіданні 10 серпня
Додаток 2.20 Зведений список членів Малої Ради та їх заступників
Додаток 2.21 Склад Генерального Секретаіату Української Центральної Ради, затверджений Малою Радою 14 серпня і “поданий на затвердження Тимчасового уряду“.
Додаток 2.22 Склад Генерального Секретаіату Української Центральної Ради, затверджений Малою Радою 18 серпня.
Додаток 2.23 Склад Генерального Секретаіату затверджений Малою Радою 21 серпня, Тимчасовим урядом 1 вересня.
Додаток 2.24 Комісія по скликанню Українських Установчих зборів, затверджена на засіданні Малої Ради 30 серпня 1917 р.
Додатки 2.25-2.28 Аналіз протоколів засідань Генерального Секретаріату у вересні, жовтні, листопаді та грудні 1917 р.
Додаток 2.29 Склад Генерального Секретаріату затверджений Центральною Радою 1 листопада
Додаток 2.30 Склад Ради Народних Мiнiстрiв УНР затверджений УЦР 11 сiчня 1918 р.
Додаток 2.31 Склад Ради Народних Мiнiстрiв УНР затверджений УЦР 18 сiчня 1918 р.
Додаток 2.32 Склад Ради Народних Мiнiстрiв УНР в лютому 1918 р.
Додаток 2.33 Cклад Ради Міністрів Української Держави, затверджений 10 травня 1918 р.
Додаток 2.34 Склад Ради Міністрів Української Держави, затверджений 19 жовтня 1918 р.
Додаток 2.35 Cклад Ради Міністрів Української Держави, затверджений 14 листопада 1918 р.
Додаток 2.36 Склад Ради Народних Міністрів, призначений Директорiєю УНР 26 грудня 1918 р.
Додаток 2.37 Автори Конституції ЗУНР (за В. Трімбицьким)
Додаток 2.38 Склад Державного Секретарiату ЗУНР, затвердженого 9 листопада 1918 р.
Додаток 2.39 Склад Державного Секретарiату ЗУНР, затвердженого 4 сiчня 1919 р.
Додаток 2.40 Представницький склад сойму ЗОУНР
Додаток 2.41 Склад комісій Трудового Конгресу Народів України, обраних 28 січня 1919 р.
Додаток 2.42 Склад Ради Народних Міністрів УНР, призначений Директорiєю 13 лютого 1919 р.
Додаток 2.43 Склад Ради Народних Міністрів УНР, призначений Директорією 9 квітня 1919 р.
Додаток 2.44 Склад Ради Народних Міністрів УНР з 17 вересня 1919 р.
Додаток 2.45 Склад Ради Народних Міністрів УНР, призначений Директорiєю 26 травня 1920 р.
Додаток 2.46 Склад Комісії по виробленню Конституції Української Народньої Республіки, створений ухвалою Голови Директорії 2 липня 1920 р.
Додаток 2.47 Склад Комісії по виробленню Конституції Української Народньої Республіки, ухвалений Радою Народних Міністрів 30 серпня 1920 р.
Додаток 2.48 Склад Народного Секретарату, утвореного ЦВК України 14 (27) грудня 1917 р.
Додаток 2.49 Склад Народного Секретарату, утвореного в Полтавi 4 березня 1918 р.
Додаток 2.50 Склад Народного Секретарату, Утвореного II Всеукраїнським з“їздом Рад 17 - 19 березня 1918 р.
Додаток 2.51 Склад “Всеукраїнського бюро для керiвництва боротьбою проти нiмецьких окупантiв“
Додаток 2.52 Склад Тимчасового робітничого і селянського уряду України, створеного 28 листопада 1918 р. у Курську
Додаток 2.53 Склад Галицького революцiйного комiтету
Глава 1. ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ ТА СПРОБИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ Історіографічний огляд
§ 1. Історики УРСР та діаспори про політичні системи України
Що відбувалося і що відбулося в Україні в ключових, як здається сьогодні, для її подальшого історичного розвитку 1917–1920 рр.? Для автора даної розвідки це питання інтерполюється таким чином: чому і на яких підставах процвітаючі роди Демуцьких, Кістяківських, Павловських, Філіпченків, Яневських — як і багато інших українських фамілій — було вирубано під корінь, все їх майно пограбовано, а ті, кому пощастило залишитись живими, були позбавлені Отчини? Впродовж XX ст. принаймні чотири покоління дослідників – як у самій Україні, так і поза її межами — намагалися дати відповідь, як правило, остаточну, на перше запитання. Неосяжна література, присвячена різним аспектам становлення та функціонування політичної системи доби 1917–1920 рр. в Україні, чітко поділяється на кілька основних груп. Перша — більшовицька. Нагромаджувана протягом 80 років, вона одного дня перетворилася на купу макулатури, оскільки впродовж усього періоду свого існування всіляко намагалася не допустити постановки та обговорення проблеми існування й розвитку альтернативних комуністичній моделей політичного державного устрою та політичного ладу в Україні в 1917–1920 рр. та спроб їх інституціоналізації як в Основних законах, так і в їх проектах. Наявність останніх фактично замовчувалася, оскільки існуюча ідеологія не допускала навіть згадки про наявність некомуністичних державних утворень на території України в зазначений період. Наведемо лише два, але надзвичайно характерні, з нашої точки зору, приклади. Фундаментальна двотомна «Історія національно-державного будівництва в СРСР» розглядає виключно процес утворення УРСР під керівництвом ЦК РКП(б) і особисто В.Леніна. Засадничі тези, сформульовані в цьому виданні, суть дві: національний рух на українських землях, інкорпорованих до складу Російської імперії — так само як і в інших «національних» її районах — після лютого 1917 р. вступив у період підйому. В цьому русі все чіткіше почали визначатися дві протилежні течії. Класовою основою першої «були інтереси національної буржуазії та куркульської верхівки селянства, які виступали під прапором «загальнонаціональних» завдань, а фактично несли масам нову імперіалістичну кабалу». В основі другої течії, — стверджували автори, — лежали інтереси робітників і селян гноблених національностей»1. Одночасно авторами видання факт наявності українського державного утворення на землях, які входили до складу Габсбурзької монархії, ігнорувався. Другий приклад — фундаментальна колективна праця, підготовлена спеціально до 70-ї річниці «Великого Жовтня». Її автори, так само як і всі інші дослідники тієї доби, поставили перед собою завдання — «всебічно вивчити історію Рад у період боротьби проти буржуазно-націоналістичної контрреволюції, за встановлення диктатури пролетаріату на Україні», «глибоко висвітлити процес перетворення Рад, керованих більшовиками, в єдину систему, їх роль у зміцненні союзу робітничого класу та найбіднішого селянства в інтернаціональному згуртуванні трудящих братніх республік, у захисті завоювань Великого Жовтня». При цьому дослідники виходили з апріорно сформульованого твердження: «Революційні події в Україні були складовою частиною боротьби за перемогу Жовтня по всій країні та розвивалися на основі загальних закономірностей». Разом з тим, вони не оминули натяків на надзвичайну складність політичної ситуації на Україні, але ніяк не пояснили ні її суті, ні принципових відмінностей від ситуації в Росії2. Друга група — це розвідки, спомини, документи, які були надруковані поза межами України в 20–80-ті роки. Цей комплекс матеріалів можна поділити принаймні на п’ять підгруп — відповідно до політичної орієнтації авторів або публікаторів. Оскільки в межах даного дослідження ми не можемо говорити про це скільки-небудь докладно, наведемо найбільш яскраві, з нашої точки зору, приклади. Національно-комуністична (або «провинниченківська»). Нема де правди діти: до неї належить хіба що сам Володимир Кирилович. Блискучий письменник, він почав створювати власну апологетичну історіографію ще тоді, коли перебував в ореолі вождя української національної соціалістичної революції, але вже ясно бачив її і свою політичну смерть. Намагаючись пояснити собі та нащадкам власну політичну безпорадність, встановити суб’єктів історичної відповідальності за ганебну поразку справи, яка так блискуче починалася, тодішній голова Директорії УНР записав у своєму щоденнику: «29. ХII. 1918. Нема у нас нації. Є темний, осоловілий від усяких історичних дурманів народ. Ми хочемо зробити його нацією, а він скоса дивиться на наші маніпуляції й сердито бурмочить»3. Згодом у нього з’явилися й інші винуватці — М. Грушевський, більшовики, Гетьман П. Скоропадський, С. Петлюра — власне вся «науково»-публіцистична спадщина цього автора, а передовсім загальновідоме «Відродження нації», є прикладом блискучої і від того ще більш ганебної фальсифікації української історії 1917–1929 років. Національно-соціалістична (або «прошаповалівська»). Передовсім до неї належить неперевершене до сьогодні дослідження М. Стахіва4. Воно є першою і єдиною від 1923 р. спробою створити науковий нарис державного устрою та політичного розвитку УНР в 1919–1920 рр. У передмові до цієї унікальної й надзвичайно цінної праці М. Стахів сформулював два фундаментальні положення, які, власне, і прагнув обгрунтувати. Перше — «відновлення Української Держави в 1917 році спирається на природнє право самовизначення народів». Друге — «існує єдність правної основи відновленої української державності, а тому також тотожність цієї держави без огляду на різні її режими. В цій державності, — стверджував він, — упродовж її розвитку мінялися тільки форми влади, режими та суспільні владні групи, що надавали даному режимові суспільного змісту»5. Виходячи з цих міркувань М. Стахів розділив історію України 1917–1920 рр. на три доби: УЦР, УД під проводом гетьмана П. Скоропадського та Директорії УНР. Державно-правний розвиток останньої він, у свою чергу, поділив на такі періоди: 15.11.1918 – 14.12.1918, громадянська війна між Директорією УНР і гетьманом П. Скоропадським; 14.12.1918 – 27.01.1919, змагання до визначення основних засад державного ладу; 28.01.1919 – 21.11.1920, змагання до парламентської системи; від 21.11.1920, Державний Центр УНР на еміграції6. Говорячи про унікальну наукову цінність дослідження М. Стахіва, який узагальнив величезну кількість документів, споминів, інших друкованих матеріалів, не можна оминути її відвертої політичної заангажованості. За будь-яку ціну, часом усупереч елементарній логіці та здоровому глуздові, автор прагнув обгрунтувати безальтернативність вибору, який стояв перед УН Союзом та Директорією, тобто перед М. Шаповалом — фактичним організатором та керівником цих інституцій. Національно-державницька (прогетьманська) історіографія. Наукову цінність за «відсутністю в історичній науці ... аналітичної монографії про Гетьманат і спеціалізованих досліджень різних його аспектів, — як справедливо зауважив Я. Пеленський, — складають лише три роботи». З них, власне,— писав дослідник,— тільки мемуари Д. Дорошенка «можна вважати своєрідною енциклопедією цього періоду, а одночасно і єдиним підручником з історії Гетьманату»7, адже, зокрема, саме спомини Д. Дорошенка містять загальні відомості про існування, авторів та зміст конституційних документів, підготовлених Гетьманом та його оточенням. На нашу думку, до числа згаданих шановним дослідником україномовних праць можна також віднести фундаментальне iсторико-полiтичне дослiдження П. Солухи. Автор, виступивши на захист П. Скоропадського, пiддав нищівнiй критицi iдеологiю i практику українських соцiалiстичних партiй, передовсiм соцiал-демократичної та соцiал-революцiйної, а також їх лiдерiв та членiв Директорiї УНР. Зокрема, П. Солуха виразно поставив на порядок денний питання про негативний вплив особистих якостей лiдерiв УНР на полiтичний процес у країнi. Так, вiн показав двi домiнуючі риси В. Винниченка як полiтика — його патологiчну жадобу до публiчних атрибутiв влади та схильнiсть до фiнансових махiнацiй8. Чи не головний висновок роботи П. Солухи: «Соцiялiзм-комунiзм, революцiя-повстання це тi два наркотики, на якi хворiли тодi нашi вождi, лiдери, парлямент (Центральна Рада), мiнiстри, «державнi мужi» нашої революцiйної демократiї9» — витримав випробування часом. Спомини та науковоподібна література національно-державницької («пропетлюрівської») орієнтації натомість являють собою комплекс апологетичних розвідок та творів мемуарного характеру, суть приклад свідомого перекручування історичної дійсності, передовсім тому, що їх автори в будь-який спосіб і за будь-яку ціну намагалися і намагаються уникнути відповідей на запитання про легітимність «обрання» Головного Отамана Головою Директорії УНР, про його відповідальність за свідоме та цілеспрямоване порушення тимчасової конституції, ухваленої Трудовим Конгресом Народів України, нарешті, про легітимність чи не найважливішого конституційного закону, підписаного С. Петлюрою — «Закону про тимчасовий державний устрій та порядок законодавства в УНР». Навіть загалом лояльно налаштований щодо С. Петлюри дослідник — о. І. Нагаєвський, автор узагальнюючої праці, присвяченої історії державного будівництва в Україні, зазначив, що Симон Васильович «був великим патріотом, але не був державним мужем»10. Ще один приклад такого роду — розвiдка М. Шкiльника. Головна думка цього мемуариста — про «пiдступнiсть» Гетьмана П. Скоропадського, який, мовляв, проголосив незалежну українську державу з єдиною метою — обманути нiмцiв, вiдбудувати «єдину» та «недiлиму» Росiйську iмперiю, знищити українську iнтелiгенцiю, «зросiйщити» Україну насамперед за допомогою росiйської православної церкви. Розвиваючи цю тезу, М. Шкiльник намагався переконати себе i читачiв у тому, що П. Скоропадський «своєю дiяльнiстю скомпрометував у широких масах саму iдею української держави»; «позбавив Україну оборонної здатностi»; «найважливiшою рiччю для Скоропадського ... було ... злiквiдувати українську державу»; Гетьман «анi думав, анi хотiв нiякої федерацiї з Росiєю»11. У сучасних умовах цю лінію продовжують організатори та учасники псевдонаукових Петлюрівських читань. Так, Голова Всеукраїнського товариства «Просвiта», вiдомий нардеп Павло Мовчан смiливо поставив iм’я цього уродженця Полтави другим пiсля Т. Шевченка, а самому місту визначив мiсце «нацiональної Мекки»12. |
||
|
|
Последнее изменение этой страницы: 2018-05-31; просмотров: 235. stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда... |