Поняття та мета примусових заходів медичного характеру й примусового лікування

Розділ XIV Загальної частини КК присвячений проблемі при­мусових заходів медичного характеру й примусового лікування.

Хоча в основі і першого, і другого інституту лежить примусове лікування особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, підста­ви і правові наслідки їх застосування, а також коло осіб, до яких вони можуть бути застосовані, різні.

Примусові заходи медичного характеру полягають у при­значеному за рішенням суду обов’язковому лікуванні від пси­хічної хвороби (психічного розладу) особи, яка вчинила суспіль­но небезпечне діяння, передбачене статтею Особливої частини КК.

Примусове лікування полягає у призначеному за рішенням суду обов’язковому лікуванні від хвороби, що становить небез­пеку для здоров’я інших осіб (наркоманія, алкоголізм, сифіліс тощо) особи, що відбуває покарання за вчинений злочин.

Примусові заходи медичного характеру і примусове лікуван­ня не є покаранням, хоча мають з ним певну схожість.

Вони, як і покарання, призначаються судом до осіб, що вчи­нили суспільно небезпечне діяння і є заходами державного при­мусу.

У той же час ці заходи не мають ознаки кари і призначаючи їх, суд не переслідує такої мети. Вони також не мають на меті виправлення особи, до якої застосовуються. Згідно зі ст. 92 КК мета примусових заходів медичного характеру полягає у обов’яз­ковому лікуванні особи, до якої вони застосовані, а також у запо­біганні вчинення нею суспільно небезпечних діянь. Такі діяння можуть носити і саморуйнуючий характер. Можна сказати, що таку ж мету переслідує і примусове лікування. У всіх випадках ці заходи націлені на соціалізацію особи, надання їй можливості реалізувати себе у подальшому житті.

Види примусових заходів медичного характеру

Згідно зі ст. 92 КК примусовими заходами медичного харак­теру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщен­ня особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, в спе­ціальний лікувальний заклад.

У ст. 93 КК міститься перелік осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру.

По-перше, це особи, які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечне діяння.

Особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, перебувала в стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру (ч. 2 ст. 19 КК).

По-друге, це особи, які вчинили у стані обмеженої осудності злочин.

Визнання особи такою, що під час вчинення злочину була об­межено осудною може бути підставою для застосування приму­сових заходів медичного характеру (ст. 20 КК).

По-третє, це особи, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку. Якщо хвороба позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (без­діяльність) або керувати ними, до неї за рішенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру. Після одужання така особа може підлягати покаранню (ч. 3 ст. 19 КК, ч. 4 ст. 95 КК).

По-четверте, це особи, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу під час відбування пока­рання. Якщо хвороба позбавляє особу можливості усвідомлю­вати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, вона звільняється від покарання. До такої особи можуть застосовуватись приму­сові заходи медичного характеру. У разі одужання особи, при відсутності підстави для звільнення від покарання, вона повин­на бути направлена для його відбування (ч. 4 ст. 84 КК, ч. 4 ст. 95 КК).

Якщо на психічну хворобу захворів засуджений до виправ­них робіт або штрафу, суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення його від подальшого відбування покарання (ч. 3 ст. 408 КПК).

Ст. 94 КК передбачає чотири види примусових заходів ме­дичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусо­вому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим на­глядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим на­глядом.

Вибір конкретного заходу залежить від: а) характеру та тяж­кості захворювання (медичний критерій); б) тяжкості вчинено­го злочину (юридичний критерій); в) ступеня небезпечності пси­хічно хворого для себе або для інших осіб (кримінологічний критерій).

Суд може взагалі не визнати за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру і передати його на лікування родичам або опікунам з обов’язко­вим лікарським наглядом (ч. 6 ст. 94 КК).

Згідно із законом сутність примусових заходів медичного характеру полягає у наступному.

Надання амбулаторної психіатричної допомоги в приму­совому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпеч­не діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу (ч. 2 ст. 94 КК).

Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворо­го, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіат­ричному закладі і лікування у примусовому порядку (ч. 3 ст. 94 КК).

Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим на­глядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з пося­ганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у пси­хіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду (ч. 4 ст. 94 КК).

Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим на­глядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяган­ням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспіль­ства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду (ч. 5 ст. 94 КК).

Амбулаторна психіатрична допомога полягає у відвідуванні лікаря-психіатра у встановлений ним час або відвідування та­ким лікарем хворої особи за місцем проживання і виконан­ням такою особою приписів лікаря.

Госпіталізація до психіатричного закладу полягає у помі­щенні хворої особи до стаціонару психіатричної лікарні або пси­хіатричного відділення лікарні. Відмінність видів нагляду по­лягає в особливостях його організації і контролю за хворими.

Щодо осіб, визнаних обмежено осудними, то до них може бути застосована судом тільки амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку, бо вони страждають на психічні розлади, про які йде мова в ч. 2 ст. 94 КК.

Застосування примусових заходів