Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

Виправлення особи, яка засуджена до певного виду строково­го покарання, може настати раніше, ніж це покарання буде пов­ністю відбуте. Очевидно, що в таких випадках подальше відбу­вання покарання засудженим, який довів своє виправлення, не тільки недоцільне, а й шкідливе. Закон (ст. 81 КК) дає підстави для того, щоб в подібних випадках особа могла бути звільнена умовно-достроково від подальшого відбування покарання. Це означає звільнення під певною умовою.

Інститут умовно-дострокового звільнення базується на прин­ципах гуманізму й економії заходів кримінально-правового впли­ву. Він є суттєвим засобом заохочення засуджених до скорі­шого виправлення й, отже, звільнення від подальшого відбування покарання.

Умовно-дострокове звільнення можливе від відбування п’яти видів строкових покарань: виправних робіт, службових обме­жень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дис­циплінарному батальйоні військовослужбовців і позбавлення волі.

Особу також може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання (ч. 1 ст. 81 КК). Реально це стосується одного додаткового покарання, яке є строковим: позбавлення права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю. Умовно-дострокове звільнення від нього (якщо це покарання є основним — таке звільнення від його відбування не передбачене) можливе разом із умовно-до­строковим звільненням від основного покарання, після відбут­тя основного покарання або в ході відбування цього додаткового покарання.

Застосування умовно-дострокового звільнення від відбуван­ня покарання вимагає обов’язкової наявності двох підстав: а) м а -теріальної і б) формально-юридичної.

Матеріальна підстава полягає у тому, що засуджена особа виправилась і це доведено нею в ході відбуття покарання. Кри­теріями виправлення виступають сумлінна поведінка засудженого і його сумлінне ставлення до праці. Сумлінна поведінка оціню­ється залежно від виду покарання, що відбувається. Так, відбу­вання покарання у виді обмеження чи позбавлення волі перед­бачає дотримання всіх вимог і правил внутрішнього розпорядку пенітенціарних установ; відбування покарання у виді службо­вих обмежень для військовослужбовців і триманні в дисциплі­нарному батальйоні військовослужбовців передбачають точне і прискіпливе виконання вимог всіх військових статутів і наказів командирів; відбування покарання у виді виправних робіт перед­бачає дотримання всіх правил суспільного співжиття.

Щодо сумлінного ставлення до праці, то для тих, хто відбуває виправні роботи, обмеження волі і позбавлення волі, воно поля­гає у чесному відношенні до покладених на особу трудових обо­в’язків, непорушенні вимог КЗпП і правил трудового розпоряд­ку, вимог охорони праці тощо. Ті, що відбувають покарання для військовослужбовців, повинні в першу чергу добросовісно вико­нувати свої статутні обов’язки, в тому числі і ті, що стосуються безпосередньо трудової діяльності.

Формально-юридична підстава полягає у вимозі до засуд­женого відбути певну частину покарання.

Висновок про те, що особа довела своє виправлення, можна зробити тільки на підставі оцінки її поведінки протягом дос­татньо довгого проміжку часу відбуття нею покарання. До того ж, без відбуття особою значної частини покарання, не можна вести мову про досягнення таких цілей покарання як кара, спе­ціальне і загальне попередження (превенція).

Розміри частини покарання, які необхідно відбути засудже­ному для можливості застосування судом щодо нього умовно-дострокового звільнення, диференціюються законом стосовно ступеню тяжкості вчиненого злочину, а також наявності факту рецидиву у його попередньому житті.

Так, згідно з ч. 3 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше половини строку покарання, призначеного су­дом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного су­дом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяж­кий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала пока­рання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Треба зауважити, що згідно з законом всі засуджені до роз­глядуваних видів покарання особи, без винятку, мають можливість бути звільнені судом умовно-достроково при констатації ним наявності як матеріальної, так і формально-юридичної підстав звільнення.

При вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання щодо засудженого, покарання якому було пом’якшене згідно з актом амністії, помилування або за рішенням суду, фактично відбута частина покарання повинна обчислюватись, виходячи з покарання, встановленого актом амністії, помилування або рішенням суду (п. 11 постанови Пле­нуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. ¹ 2 “Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і замі­ну невідбутої частини покарання більш м’яким”). Тобто при частковому звільненні від покарання в результаті акту амністії, помилування або рішення суду умовно-дострокове звільнення не виключається, а строк покарання встановлюється з урахуван­ням його зниження в результаті вказаних актів. Скажімо, за вчинення умисного тяжкого злочину особа була засуджена до десяти років позбавлення волі. Актом помилування їй було зни­жено строк покарання до п’яти років. Після відбуття двох тре­тин цього строку у наявності формально-юридична підстава для умовно-дострокового звільнення особи від відбування покаран­ня, передбачена п. 2 ч. 3 ст. 81 КК.

Якщо покарання визначено за сукупністю злочинів або ви­років, суд, застосовуючи умовно-дострокове звільнення від його відбування, повинен виходити із загального строку покарання, призначеного за сукупністю, і враховувати при цьому положен­ня ч. 3 ст. 81 КК (ч. 1 п. 12 постанови). Скажімо, за злочин середньої тяжкості судом було призначено три роки позбавлен­ня волі і за умисний тяжкий злочин шість років позбавлення волі, а всього шляхом повного складання призначено засудже­ному 9 років позбавлення волі. Умовно-дострокове звільнення при наявності матеріальної підстави можливе після відбуття двох третин призначеного строку (6 років), адже один із злочинів був умисним тяжким (п. 2 ч. 3 ст. 81 КК).

Сама назва розглядуваного виду звільнення від покарання каже про те, що воно є умовним. Адже невідбута частина пока­рання не скасовується, припиняється тільки її виконання. Вона і є тим іспитовим строком, який встановлюється для звільнено­го від покарання. Якщо протягом цього строку особа вчинить новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, перед­баченими статтями 71 і 72 КК, тобто за сукупністю вироків (ч. 4 ст. 81 КК).

Повністю чи частково в межах, встановлених ст. 71 КК, скла­даються покарання: призначене за новим вироком і невідбута частина покарання за попереднім вироком.

Якщо ж протягом іспитового строку, тобто невідбутої части­ни покарання, особа не вчинить нового злочину, вона визнається такою, що покарання повністю відбула. Строк погашення суди­мості починає текти з моменту умовно-дострокового звільнення особи від відбування покарання (основного і додаткового).