Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

Вказаний вид звільнення є спеціальним різновидом звільнен­ня від відбування покарання з випробуванням, передбаченим ст. 75 КК. Він, згідно зі ст. 79 КК, може бути застосований до засуджених вагітних жінок або жінок, які мають дітей віком до семи років, незалежно від їх сімейного, матеріального стану тощо.

Інститут, передбачений ст. 79 КК, застосовується до вказаних жінок тільки у разі їх засудження до покарання у виді обме­ження волі або позбавлення волі, крім засуджених до позбав­лення волі на строк більше п’яти років за тяжкі й особливо тяжкі злочини. Причому засуджені можуть бути звільнені від відбування як основного так і додаткового покарання. Вирішуючи питання про застосування ст. 79 КК, суд враховує ті ж обставини, що і при застосуванні ст. 75 КК. На вказаних жінок при засто­суванні до них ст. 79 КК суд може покласти один або більше обов’язків, перелічених у ст. 76 КК.

Межі іспитового строку в даному разі закон не встановлює. Він тільки вказує, що цей строк має знаходитися у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семи­річного віку. На наш погляд, цей строк має бути не менше 1 року, оскільки висновок про те, що особа виправилась, можна зробити лише на підставі оцінки її поведінки протягом достатньо довго­го проміжку часу. Контроль за поведінкою засуджених здійсню­ється органами кримінально-виконавчої системи.

По закінченню іспитового строку, якщо жінка не вчинить протягом його вчинки, передбачені ч. 5 ст. 79 КК, вона рішен­ням суду звільняється від відбування призначеного покарання і вважається такою, що не має судимості.

Суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду, якщо вона:

1) відмовилася від дитини;

2) передала її в дитячий будинок;

3) зникла з місця проживання;

4) ухиляється від виховання дитини, догляду за нею;

5) не виконує покладених на неї судом обов’язків;

6) систематично вчинює правопорушення, що потягли за со­бою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання ста­ти на шлях виправлення (зміст п. 5 і 6 висвітлений у попереднь­ому параграфі).

Якщо засуджена особа вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, перед­баченими у статтях 71 і 72 КК.

Звільнення від відбування

Покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

Судовій практиці відомі випадки, коли винесений судом ви­рок, що набрав чинності, фактично не виконується. Це може бути пов’язано з недбалістю державних виконавців або працівників органів кримінально-виконавчої системи, із повінню, пожежею, що знищили судові документи, викраденням їх злочинцями тощо.

Якщо з моменту, коли вирок набрав чинності, пройшов знач­ний час і він не був виконаний, то його виконання при наявності законослухняної поведінки засудженої особи, стає все менш до­цільним і виправданим, адже засуджена особа на певному етапі втрачає свою суспільну небезпеку (тут доцільно провести пара­лель із ситуацією, передбаченою ст. 49 КК “Звільнення від кри­мінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків дав­ності”).

Закон (ст. 80 КК) встановлює певні диференційовані строки залежно від ступеню тяжкості злочину, виду і строку призначе­ного покарання, після збігу яких особа звільняється від відбу­вання покарання, якщо вирок, що набрав чинності, не був вико­наний:

1) два роки — у разі засудження до покарання менш суворо­го, ніж обмеження волі;

2) три роки — у разі засудження до покарання у виді об­меження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяж­кості;

3) п’ять років — у разі засудження до покарання у виді по­збавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засуд­женні до позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;

4) десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п’ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин (ч. 1 ст. 80 КК).

Отже, чим суворіший вирок, тим довші строки звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків дав­ності виконання обвинувального вироку.

Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду (ч. 2 ст. 80 КК).

Але крім збігу строків давності для застосування ст. 80 КК необхідно також, щоб: 1) засуджений не ухилявся від відбуван­ня покарання; 2) засуджений не вчинив протягом вказаних строків нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжко­го злочину.

Якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, пе­ребіг давності зупиняється. Ухилення може полягати у таємній для правосуддя зміні місця проживання, проживанні за фаль­шивими документами тощо.

У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затриман­ня. У цьому разі строки давності, названі вище у пунктах 1–3, подвоюються (ч. 3 ст. 80 КК).

Якщо до закінчення строків, зазначених у ч. 1 і 3 ст. 80 КК засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особ­ливо тяжкий злочин, перебіг давності переривається. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину (ч. 4 ст. 80 КК). Строк давності, що сплинув до моменту вчинення нового злочину, не зараховується.

Звільнення від покарання на підставах ч. 1 ст. 80 КК здійс­нюється судом в імперативному (обов’язковому) порядку. Ви­няток робиться для застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі (ч. 5 ст. 80 КК).

В цьому випадку суду надається право незалежно від того, що сплинуло більше п’ятнадцяти років з дня набрання вироком чинності, прийняти одне з двох рішень: або застосовувати давність і отже звільнити особу від відбування покарання або визнати за неможливе застосовувати давність і вирішити про відбування особою покарання, але у таких випадках довічне позбавлення волі замінюється позбавленням волі на певний строк.

Нарешті, давність взагалі не може бути застосована у разі засудження особи за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437–439 і ч. 1 ст. 442 КК.