Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким

Цей інститут регламентується ст. 82 КК. Він має певну схожість з розглянутим вище умовно-достроковим звільненням від відбування покарання, але це самостійний інститут. І хоча, якщо трактувати його буквально, він не звільняє від покарання, яке відбуває особа, а містить підстави для заміни невідбутої час­тини покарання більш м’яким, по суті своїй, як ми побачимо далі, особа, до якої застосовуються положення ст. 82 КК, значно поліпшує своє становище шляхом звільнення від більш тяжкого покарання. Отже, знаходження цієї статті у розділі XII Загаль­ної частини КК є закономірним.

Завдання інституту заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, як і умовно-дострокового звільнення від покаран­ня — стимулювати виправлення засуджених, заохочувати їх до остаточної відмови від подальшої злочинної діяльності.

Застосування заміни невідбутої частини покарання більш м’я­ким можливе тільки відносно осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Система покарань від най­менш тяжкого до найбільш тяжкого викладена в ст. 51 КК. Отже, відбування покарання у виді позбавлення волі може бути здебіль­шого замінено відбуванням покарання у виді обмеження волі, а покарання у виді обмеження волі — виправними роботами.

У цих випадках більш м’яке покарання призначається в ме­жах строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинно перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. Це означає, скажімо, що три роки обмеження волі при застосуванні ст. 82 КК можуть бути замінені щонайбільше двома роками виправних робіт, а півтора роки обмеження волі можуть бути замінені не більше як півто­ра роками виправних робіт тощо.

У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м’яким засудженого може бути звільнено також і від додатко­вого покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 82 КК).

Застосування заміни невідбутої частини покарання більш м’яким вимагає наявності двох підстав: 1) матеріальної і 2) фор­мально-юридичної.

Матеріальна підстава полягає у тому, що засуджена особа стала на шлях виправлення. Закон не визначає критеріїв такого стану. Але очевидно, що вони повинні торкатися позитивних зрушень у поведінці засудженого і його ставленні до праці. Ці зрушення мають свідчити, що подальше відбування призначе­ного судом покарання недоцільне, а може й шкідливе для пов­ного досягнення цілі виправлення особи, і це доцільно робити в умовах більш м’якого покарання, що буде з вдячністю і відпо­відально сприйнято засудженим, сприяти скорішому досягнен­ню мети покарання.

Формально-юридична підстава полягає у вимозі до засуд­женого відбути певну частину покарання. Це положення обу­мовлюється аналогічними обставинами, які викладалися при роз­гляді такої ж підстави для умовно-дострокового звільнення від покарання.

Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким можли­ва після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необе­режний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного су­дом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяж­кий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала пока­рання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного су­дом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнилася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Положення п. п. 11 і 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. ¹ 2 “Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої части­ни покарання більш м’яким”, наведені у попередньому параграфі стосовно умовно-дострокового звільнення від відбування пока­рання, у повній мірі відносяться і до розглядуваного інституту заміни невідбутої частини покарання більш м’яким.

До осіб, яким покарання замінене більш м’яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, перед­баченими ст. 81 КК (ч. 5 ст. 82 КК).

Скажімо, особа була засуджена до 12 років позбавлення волі за умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК), яке є особливо тяжким злочином. Після відбуття 8 років покарання (дві третини) на підставі ст. 82 КК їй позбавлення волі було замінено на чотири роки обмеження волі. Через рік особа відбуде три чверті строку покарання і згідно зі ст. 81 КК може бути звільнена умовно-достроково від відбування покарання.

Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким є безумов­ною. Це означає, що суд не може ні в якому разі зобов’язати особу відбувати те покарання, яке їй було замінене на більш м’яке.

Якщо особа, відбуваючи більш м’яке покарання, вчинить но­вий злочин, суд до покарання за знову вчинений злочин додає невідбуту частину більш м’якого покарання за правилами, пе­редбаченими у статтях 71 і 72 КК (ч. 6 ст. 82 КК).

Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м’я­ким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м’якого покарання (основного та додаткового) (ч. 4 ст. 90 КК).