Види покарань, що застосовуються до неповнолітніх, і особливості їх призначення

Ст. 98 КК дає вичерпний перелік покарань, які можуть бути застосовані судом до неповнолітніх, визнаних винними у вчи­ненні злочину.

Як основні покарання застосовуються: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні роботи; 4) арешт; 5) позбавлення волі на певний строк. Як додаткові — штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Отже до неповнолітніх злочинців не може бути застосовано обмеження волі, довічне позбавлення волі, конфіскація майна.

Але й ті види покарань, які можуть бути застосовані до не­повнолітніх, мають значно обмежений, порівняно з можливостя­ми їх застосування до дорослих злочинців, характер.

Так, штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповно­літнього в межах до п’ятисот встановлених законодавством нео­податковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 99 КК), тоді як для дорослих злочинців загальні межі штрафу встановлюються від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а деякими статтями Особливої частини КК передбаче­но і вищий розмір штрафу (ч. 2 ст. 53 КК).

Значно менший розмір порівняно з розміром загальним мають для неповнолітніх і такі види покарань, як громадські роботи, виправні роботи, арешт.

Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньо­му у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадця­ти годин. Вони полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Їх тривалість не може перевищувати двох годин на день (ч. 1 ст. 100 КК). За­гальні межі громадських робіт для дорослих злочинців встанов­люються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і мо­жуть відбуватися не більше як чотири години на день (ч. 2 ст. 56 КК).

Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року із відрахуванням від заробітку в дохід держави в межах від п’яти до десяти відсотків (ч. 2 і 3 ст. 100 КК). У той час як загальні межі виправних робіт для повнолітніх злочинців вста­новлюються на строк від шести місяців до двох років, а відраху­вання із суми заробітку в дохід держави здійснюється в межах від десяти до двадцяти відсотків (ч. 1 ст. 57 КК).

Щодо арешту, то він може бути застосований до неповноліт­нього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб (ст. 101 КК). Для дорослих цей строк встановлюється від одного до шести місяців (ч. 1 ст. 60 КК).

Суттєві обмеження встановлені відносно застосування позбав­лення волі на певний строк до осіб, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку. По-перше, позбавлення волі взагалі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 102 КК). По-друге, покарання у виді позбавлення волі призначається неповноліт­ньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;

2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чо­тирьох років;

3) за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбав­ленням життя людини — на строк до п’ятнадцяти років (ч. 3 ст. 102 КК).

Як бачимо, ці межі значно менші, ніж загальні для цього виду покарання стосовно окремих категорій злочинів (ст. 12 КК). У п. 5 ч. 3 ст. 102 КК мова йде про умисне позбавлення життя людини, за яке доросла особа при певних умовах може бути за­суджена і до довічного позбавлення волі.

Закон надає особливого значення дослідженню судом особи неповнолітнього злочинця і обставин його формування.

При призначенні покарання неповнолітньому, суд, крім об­ставин, передбачених у ст. 65–67 КК (тобто базуючись на загальних засадах призначення покарання, враховуючи пом’як­шуючі і обтяжуючі покарання обставини), враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п’ятнадцяти років (ст. 103 КК).

Особливості звільнення