Від покарання та його відбування

Як уже зазначалось, призначення судом у вироку особі, винній у вчиненні злочину, певного покарання і його відбування засудже­ним, є основною формою реалізації кримінальної відповідальності, закономірним підсумком існування кримінально-правових від­носин.

Одначе, принципи гуманізму, економії кримінально-право­вого впливу в ряді випадків, спеціально регламентованих зако­ном, дають підстави для повного або часткового звільнення особи від покарання, коли стає зрозумілим, що цілі покарання досяг­нуті на момент його призначення або в певний період, коли від­бута лише його частина. В цих випадках засуджена особа після визнання її винною у обвинувальному вироку взагалі звіль­няється від відбування покарання або від його подальшого відбу­вання.

Звільнення від покарання і його відбування здійснюється су­дом, рішення про звільнення від покарання і його відбування за амністією приймає Верховна Рада України, в порядку помилу­вання — Президент України.

Отже, звільнення від покарання та його відбування — це акт відповідних органів державної влади, згідно з яким до особи, яка визнана винною і засуджена, покарання не застосовується, або особа, відбувши частину покарання, звільняється від його подальшого відбування.

Певною мірою звільнення від покарання схоже на звільнення від кримінальної відповідальності. Але між ними існує й суттєва різниця.

Так, загальним для обох видів звільнення є те, що і в першому і в другому випадках особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке містить всі ознаки складу злочину. Але при звільненні від кримінальної відповідальності йдеться, в основному, про злочини невеликої чи середньої тяжкості, а при звільненні від покаран­ня — про злочини будь-якої тяжкості.

В обох видах звільнення рішення приймає суд (крім актів амністії та помилування). Але при звільненні від кримінальної відповідальності рішення суду приймається до винесення обви­нувального вироку, а при звільненні від покарання — суд вино­сить обвинувальний вирок, не призначаючи покарання, або звільняє від його відбування засуджену особу чи особу, яка пока­рання вже відбуває.

Нарешті, звільнення від кримінальної відповідальності не тяг­не для особи стану судимості, тоді як звільнення від покарання здебільшого стану судимості не позбавляє.

Норми, які регулюють питання звільнення від покарання та його відбування, зосереджені в розділі XII Загальної частини КК (ст. 74–87). Йдеться про такі види звільнення:

1. Звільнення від покарання у зв’язку із втратою особою сус­пільної небезпеки (ч. 4 ст. 74 КК);

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75–78 КК);

3. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК);

4. Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінчен­ня строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК);

5. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК);

6. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82 КК);

7. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жі­нок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК);

8. Звільнення від покарання за хворобою (ст. 84 КК);

9. Звільнення від покарання на підставі закону України “Про амністію” (ст. ст. 85, 86 КК);

10. Звільнення від покарання на підставі акту про помилування (ст. ст. 85, 87 КК).

Спеціальним видом звільнення від покарання є вказані у ч. ч. 2 і 3 ст. 74 КК випадки, коли новим законом караність діяння усувається взагалі або міра покарання у новому законі визнача­ється більш м’якою. Тоді закон має зворотну силу (ст. 58 Консти­туції, ст. 5 КК), що було розглянуто раніше.

Звільнення від покарання є юридичним фактом, який тягне за собою припинення кримінально-правових відносин (або пере­хід їх у стан судимості особи) у зв’язку з реалізацією суб’єктами цих правовідносин своїх прав і обов’язків.

Звільнення від покарання може бути як умовним (тобто та­ким, що може бути відмінено при порушенні особою певних ви­мог, які вона зобов’язана виконувати протягом встановленого їй іспитового строку), так і безумовним (тобто таким, при якому ніякі обставини, що виникли після звільнення, не можуть потяг­ти перегляд цього рішення по суті).

До умовнихзвільнень відносяться: звільнення від відбуван­ня покарання з випробуванням (ст. 75 КК), звільнення від відбу­вання покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК), умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК), звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК), звільнення від покарання за хворобою (ч. ч. 1 і 2 ст. 84 КК).

До безумовнихзвільнень відносяться: звільнення від відбу­вання покарання особи, яка втратила суспільну небезпеку (ч. 4 ст. 74 КК); звільнення у зв’язку із закінченням строків дав­ності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК), звільнення від більш тяжкого покарання шляхом заміни невідбутої части­ни його більш м’яким (ст. 82 КК), звільнення від покарання за хворобою військовослужбовців (ч. 3 ст. 84 КК), звільнення від покарання законом про амністію (ст. 86) і актом про помилуван­ня (ст. 87 КК).

Імперативними (обов’язковими) для суду є: 1) звільнення особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74 КК); 2) зниження засудженому до максимальної межі покарання за новим, більш м’яким законом (ч. 3 ст. 74 КК); 3) звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ч. 1 ст. 80 КК); звільнення від покарання особи, яка під час його відбуван­ня захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (ч. 1 ст. 84 КК); звільнення від покарання за хворобою військово­службовців (ч. 3 ст. 84 КК).

Інші види звільнень є дискретними (факультативними), рішен­ня по яких приймається судом за своїм розсудом.

Звільнення від покарання