Єдність термінології Особливої частини КК України. Синонімія термінів Особливої частини КК

Вимога єдності термінології є самостійною та одночасно виступає засобом досягнення чіткості понятійного апарату Особливої частини КК. При цьому доцільно звернути увагу на такі аспекти:

1) Послідовність використання термінів у Особливій частині КК (на позначення одного і того ж поняття повинні вживатися однакові терміни і, навпаки, для словесного оформлення різних понять слід використовувати відмінні терміни);

2) Послідовне використання термінів у Загальній та Особливій частинах КК;

3) Відповідність термінів Особливої частини КК термінології інших нормативно-правових актів [131, c.59-62]

4) Аналізуючи Особливу частину КК, можна помітити те, що в ньому існує непослідовність позначення понять. Одним з виявів порушення єдності у використанні термінології є недоречне вживання синонімії та дублетності. На перший погляд, така варіативність термінології не перешкоджає її єдності, а навпаки збагачує мову законодавця. Проте це не повинно стосуватися законодавчих термінів, в яких необхідна однотиповість для єдиної зрозумілості.

5) А це означає, що одному поняттю має кореспондувати один термін.

Синоніми (від грец. synonymos - однойменний) - це слова, що по-різному звучать, але близькі за значенням. Вони відрізняються відтінками значення, стилістичним забарвленням, можливістю поєднання з іншими словами або можуть бути тотожні за значенням[135, c.185].

Критерієм синонімічності є збіг обсягів значень термінів, а також можливість використання його для номінації всіх предметів, що складають обсяг значень термінів.

У філології розрізняють два види синонімів:

1) Абсолютні синоніми (або терміни, які перебувають у відношенні семантичної тотожності, безвідносні чи повні синоніми) – це терміни, які повністю збігаються за значенням чи вживанням;

2) Відносні синоніми (або терміни, які перебувають у відношенні семантичної близькості) – це терміни, семантична подібність яких не поширюється на всі їх значення.

А синонімія – це взаємозамінність слів і словосполучень [90, c.163].

Дублет (з англ.doublet) або, інакше, триплет – це термін, який об’єднується особливим термінологічним співвідношенням з одним і тим же науковим об’єктом та має одну і ту ж дефініцію [45, c.381]. Вони є абсолютними синонімами, оскільки повинні співвідноситися з одним і тим же поняттям, мати одну і ту ж дефініцію.

Термінологічний апарат Особливої частини КК багатий на синоніми та дублети. Тому важливо встановити джерела їх появи, оцінити значення для термінологічного апарату, з’ясувати, в яких випадках синонімія відіграє позитивну роль, а коли її варто усунути та виробити для цього необхідні критерії.

До причин виникнення синонімів та дублетів у понятійному апараті Особливої частини КК та в теорії кримінального права належать: паралельне вживання власного і запозиченого чи інтернаціонального термінів; одночасне функціонування двох чи більше запозичених термінів для позначення одного поняття; використання застарілих та нерекомендованих до вживання термінів поряд з новими та ін.; створення так званих індивідуальних термінів окремими вченими чи науковими колективами [63, c.61-62].

Проте бувають випадки, коли вживання синонімів є доречним, а саме:

1. Якщо необхідно уточнити сенс певного терміна чи термінологічного звороту. В такому разі синонім подається у дужках після терміна чи термінологічного звороту, зміст якого уточнюється. Наприклад, вартова (вахтова) служба (ст.418 КК), потерпіла (потерпілий) (ст.154 КК), води (водні об’єкти) (ст.242 КК) тощо. Але не в усіх випадках, таке вживання синонімів є вдалим. Зокрема, у ч.4 ст.212 КК зазначено «податки, збори, (обов’язкові платежі)». Невдалим також є уточнення, яке міститься у ст.361 КК «електронно-обчислювальна машина (комп’ютер)». Адже будь-який пристрій, який здійснює обрахунки (наприклад, калькулятор) є електронно-обчислювальною машиною, але аж ніяк не комп’ютером. Таке неконкретне використання синонімів не сприяє точності понятійного апарату Особливої частини КК;

2. Уточнення думки законодавця без подання синоніма у дужках;

3. Використання синонімів у диспозиціях різних статей Особливої

частини КК, щоб надати необхідних відтінків у значенні поняття.

Проте в таких випадках необхідно дотримуватися як літературних, так і спеціальних вимог, які вироблені законодавчою технікою:

· Недопустимим є використання синоніма, який неточно відображає

відтінок відповідного поняття. Прагнення доцільно застосувати відтінки синонімічних слів вимагає від законодавця скрупульозного пошуку. Невдало підібраний синонім може внести дезорганізуюче начало, неточно зорієнтувати особу, яка буде застосовувати закон;

· Недопустимим є використання квазісинонімів, тобто слів і

словосполучень, які не перебувають у синонімічному рідстві. У понятійному апараті Особливої частини КК квазісиноніми не вживаються;

· Недопустимою є синонімічна надлишковість. Велика кількість

синонімів, зловживання ними, безсистемне вживання знижує ефективність розуміння кримінального законодавства. Природа законодавчого тексту передбачає суворе «дозування» синонімів. У цьому полягає оригінальність тексту закону, яка випливає з його природи і функціональності. [132, c.145]

(((((!!!!Серед випадків, коли синонім був вжитий недоцільно можна навести такі: «неправдива інформація» та «недостовірна інформація» (ст.351 КК); «спонукання» (ст.323 КК), «схиляння» (ст.315, 324 КК), «втягнення» (ст.149, 303, 304 КК), «залучення» ( СТ.307, 317 КК); «підпал, вибух або інший загальнонебезпечний спосіб» (ст.ст.192, 347, 352, 378, 399 КК), «вогнонь чи інший загальнонебезпечний спосіб» (СТ.245 КК), «підпал або інший загальнонебезпечний спосіб» (ст.ст.252, 411 КК), «загальнонебезпечний спосіб» (ст.292, 350 КК); «відомості, що ганьблять (свідка, потерпілого, експерта)» (ст.386 КК), «розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти у таємниці» (ст.189 КК); «близькі родичі» (ст.ст. 115, 154, 189, 345, 346, 347, 348, 349, 352, 355, 377, 378, 379, 380, 385, 386, 396, 398, 399, 400 КК), «близькі» (ст.ст.126, 350, 385 КК), «родичі» (ст.ст. 122, 147 КК), «близькі особи» (ст.ст206, 280 КК), «члени сім’ї» (ст.ст.380, 385, 396 КК).

За наявності такої кількості синонімів виникає потреба у встановленні їхнього змісту. Зокрема, це стосується такого синонімічного ряду, як «близькі родичі» - «близькі» - «родичі» - «близькі особи» - «члени сім’ї». Зміст першого з цих синонімів зафіксований у законодавстві, причому у різних законах зміст відповідного поняття відмінний. Так, у п.1 ч.1 ст.3 КПК до категорії близьких родичів віднесені: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. В Законі України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» під поняттям «близькі родичі» розуміються: батько, мати, син, дочка, дід, баба, онука, онук, брат, сестра, дядько, тітка, племінник, племінниця[20]. За наявності відмінних легальних дефініцій одного і того ж поняття правозастосовна практика тією чи іншою мірою буде стикатися з тим, кого все-таки відносити до категорії близьких родичів. А тому можливі різноманітні варіанти кваліфікації за однією і тією ж статтею, де використовується відповідний термін. Отже, проаналізувавши даний споріднений ряд, можна прийти до висновку, що використання цих синонімів є недоцільним, створює плутанину в термінах та порушує вимогу однозначності, зрозумілості та чіткості термінів. Вважаємо за доцільне залишити з цих синонімів лише один, а саме «близькі особи», оскільки усі решта синонімів відображають ту чи іншу сторону цього поняття.

Проте існують випадки, коли використання синонімів являється вкрай необхідним, оскільки вони передають різні сторони того чи іншого поняття, несуть неоднакове смислове навантаження. Наприклад, синонімічними є терміни «мучення» (ст.ст.121, 122 КК), «мордування» ( ст.126 КК), «фізичні страждання» ( ст.ст.127, 146 КК) [60, c.185-186], але вони мають різні значення у термінологічному апараті Особливої частини КК України. «Фізичні страждання – різного ступеня больові відчуття потерпілого, що виникають у результаті дії на його організм фізичного насильства», «мучення (або заподіяння мук) - це дії, пов'язані з тривалим позбавленням людини їжі, пиття чи тепла, утриманням її в шкідливих для здоров'я умовах (наприклад, в умовах, які позбавляють людину будь-якого із її природних почуттів - зору, слуху, просторової або часової орієнтації) тощо.», а «мордування - дії, що полягають у багаторазово­му або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії» [99, c.577-578]. !!!!)))))

Поруч із синонімами у термінологічному апараті Особливої частини КК законодавець неодноразово використовує дублети. Можна навести численні приклади їх вживання. Аналіз статей Особливої частини КК наочно свідчить, що найчастіше спостерігається паралельне вживання таких дублетів:

1. Термінів іншомовного походження та українських термінів. Наприклад,

«аліменти» та «кошти на утримання дітей» (ст.164 КК), «банкрутство» та «стійка фінансова неспроможність» (ст.219 КК); «ліцензія» та «дозвіл» ( ст.213 КК);

2. Русизмів та українських термінів ( наприклад, «підлог»(ст.158 КК),

«підроблення» (ст.ст.160, 216, 318, 358, 366, 403 КК) та «підробка» (ст.ст.158, 200, 290 КК);

3. Термінів, які виникли у результаті використання синонімічних афіксів,

приєднаних до першої основи (наприклад, «малолітньої» («малолітнього») у статтях 115, 136, 146, 152, 153, 299, 307 КК та «малолітньої особи» у ст. 156 КК);

4. Жаргонів та нежаргонної лексики (наприклад, «відмивання» та

«легалізація» (ст.209 КК), «зустріч» та «сходка» (ст.255 КК).

Наявність дублетів призводить до того, що кожен із них доводиться тлумачити окремо. При цьому зміст таких тотожних термінів розкривається за допомогою нетотожних виразів.

Оскільки дублети збігаються за обсягом понять, які вони визначають, та за їх змістом, то їх використання видається цілком неприйнятним. Це веде лише до плутанини, породжує необґрунтовані труднощі при тлумаченні закону. Адже наявність слів, які по-різному звучать, вільно чи невільно примушує вдатися до пошуку відмінностей між ними, встановлення значення окремо кожного з понять, які позначаються такими дублетами.

(((!!!Крім того, що однакові поняття іноді позначаються різними термінами, у термінологічному апараті Особливої частини КК спостерігається і зворотне явище – позначення різних понять однаковими термінами. Наприклад, для позначення відмінних за змістом і за обсягом понять вживаються такі терміни: «тяжкі наслідки» (ст.138-140, 145-148 та інші – усього цей термінологічний зворот використовується в Особливій частині КК 41 раз), «інші тяжкі наслідки» ( статті 135, 137, 139, 141, 155, 194 та інші - – усього цей термінологічний зворот використовується в Особливій частині КК 62 рази), «особливо тяжкі наслідки» (статті 152, 153, 188 КК).    

Однаковий термін «дитина» вживається у різних статтях (статті 137, 148, 150, 164, 169 КК) для позначення відмінних понять. Щоб з’ясувати зміст кожного з них потрібно звертатися до законодавчих актів некримінально-правового характеру. Так, у ст.150 КК під поняттям «дитина» розуміється особа, яка не досягнула віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування. Згідно з Кодексом законів про працю (ст.188) не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. За згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

У статтях 137, 164 КК під терміном «дитина» розуміється неповнолітній, тобто особа, яка не досягнула 18 років (таке роз’яснення дає і Конвенція про права дитини). Поняття «дитина» у ст.148 КК тлумачиться по-різному. Так, у одному випадку під цим поняттям розуміють особу чоловічої або жіночої статі, яка не досягнула 14 років [126, c.591]. У другому випадку – особу «чоловічої або жіночої статі, якій на момент вчинення вказаної у ст.148 дії не виповнилося і 18 років і яка не є біологічною дитиною суб’єкта злочину» [100, c.341]. А в третьому «немовля як особу, ідентифікувати яку за її індифікувати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин ще у повній мірі неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам’ятати щойно народжену дитину, або до передачі дитини батькові у разі смерті матері тощо)» [129, c.510]. У разі вживання терміна «дитина» у ст.148 КК законодавцю необхідно було обмежити зміст цього поняття якимось додатковим словом, наприклад, вказати, що потерпілим від цього злочину може бути новонароджена дитина. При використанні такого термінологічного звороту не існувало б таких полярних визначень одного поняття у теорії кримінального права.!!!!)))))

Отже, як бачимо, позначення різних понять однаковим терміном породжує необхідність його додаткового тлумачення та є передумовою помилок на практиці при вирішенні конкретних кримінальних справ.  

Єдність термінології має забезпечуватися у цілій системі законодавства. У період кодифікації кримінального законодавства необхідно забезпечити єдність термінології, яка використовується у бланкетних диспозиціях та тих нормативно-правових актах, до яких доводиться звертатися у порядку субсидіарного застосування кримінально-правових норм. Проаналізувавши диспозиції статей Особливої частини КК, можна помітити, що деколи порушується вимога єдності термінології. Зокрема, КК оперує таким термінологічним зворотом – «інша невиліковна інфекційна хвороба, що є небезпечною для життя людини» (статті 130, 131, 132 КК). Хоча галузеве законодавство про охорону здоров’я не поділяє інфекційні хвороби на виліковні та невиліковні. Натомість, воно виокремлює небезпечні інфекційні хвороби, до яких належать: інфекційні хвороби, що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров’я у значній кількості хворих і становлять небезпеку для життя і здоров’я, а також особливо небезпечні інфекційні хвороби, що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров’я у значній кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення ( у т.ч. чума, холера) [14]     

Проаналізувавши понятійний апарат Особливої частини КК на предмет єдності термінології відзначимо, що Україна стоїть на шляху до його вдосконаленню та наближенню до ідеалу. Проте ще потрібно працювати для полегшення роботи не лише науковців, а й практиків. Хоча як показують матеріали судової практики, на сьогодні суперечності у вживанні термінології фактично ігноруються, оскільки застосовується поширювальне тлумачення кримінально-правових норм. Але від неї один крок до аналогії, яка заборонена у кримінальному законі. Тому будь-який різнобій у позначенні кримінально-правових понять потрібно терміново усувати. Оскільки в Особливій частині КК іноді порушується єдність термінології, у науковій літературі недаремно стверджується, що аналогія у кримінальному законі допустима при встановленні змісту понять [94, c.50].

Для забезпечення єдності термінології важливо у першу чергу привести у відповідність термінологію самої Особливої частини КК України з іншими нормативно-правовими актами, а вже потім – і термінологію усіх галузей законодавства України.