Вимоги до понятійного апарата Особливої частини КК України та їх загальна характеристика.

Сьогодні вчені-правники вдосконалюють вже існуючі дослідження та на їх основі розвивають нові. І тому найголовнішими вимогами до мови законодавства на сьогодні визначені такі: точність, зрозумілість, доступність, вичерпність, стислість, простота, чіткість, однорідність викладу, офіційний характер, дотримання правил правопису тієї мови, на якій написаний нормативно-правовий акт, стандартизація та формалізованість, легка запам’ятовуваність, єдність, насиченість узагальненими термінами, виразами і поняттями, ясність, експресивна нейтральність, вільна оглядовість статті та вірне відображення змісту норм назвами статей [104].

Дані вимоги поширюються не лише на мову законодавства, а й на його стиль та понятійний апарат. Адже стиль – це сукупність прийомів у використанні засобів мови, властива будь-кому[134, c.42]; сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах певного суспільства звукових знаків, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок. Тому стиль мови – це форма її прояву. Відповідно й вимоги до стилю мови законодавства є вимогами до самої мови. І, навпаки, вимоги до мови законодавства повністю поширюються на його стиль.

Понятійний апарат - це система понять і категорій, які виражені у формі термінів і термінологічних зворотів, що є частиною мови. Їх відповідне поєднання, мовні засоби, які при цьому використовуються і становлять стиль законодавства. На підставі цього можна зробити висновок, що вимоги до термінологічного апарату водночас є вимогами до стилю та мови законодавства[141, c.203].

Якщо дослідити усі вимоги до мови законодавства, то можна виокремити ті, які мають обов’язково застосовуватися до понятійного апарату Особливої частини КК України:

1) Офіційний характер;

Ця вимога виражається у двох аспектах. Перший з них виражений в тому, що кримінально-правові норми формуються законодавцем на основі прийомів та способів, притаманних діловому мовленню. Ними є: безособистісний характер мови права, тобто вона має бути експресивно нейтральною. О.С.Піголкін, Є.А.Прянішніков вказують, що у законі не вживаються слова в їх переносному значення, зближення слів, подібних за фонетикою (співзвучних) та різних за значенням, лексичні форми з оціночними суфіксам, приказки, прислів’я, крилаті вирази»[56, C.29-30].

Юридичний термін має нести лише основну предметно-логічну інформацію, а не передавати якусь додаткову емоційно-оцінну та чуттєво-образну інформацію. Навіть якщо термін утворено шляхом метафоризації, то, потрапляючи в певне термінологічне поле, він має втратити свої додаткові відтінки. Будь-яке додаткове значення юридичного терміна розпорошує увагу читача (слухача), створює передумови до неточного його тлумачення в певному контексті. Саме тому в юридичних термінах мають бути відсутні ознаки експресивного та емоційного забарвлення (урочистості, піднесення, презирства, зневаги, іронії, жарту, пестливості, фамільярності тощо).

Другий аспект вимоги офіційного характеру заклечається в тому, що понятійний та термінологічний апарат є обов’язковим для тих, хто займається правозастосовною діяльністю[131, c.47]. Тобто при прийнятті постанов Пленуму Верховного Суду України, при вирішенні конкретних кримінальних справ слідчий, прокурор, суддя повинен використовувати ту термінологію, що є у статтях Особливої частини КК України. Хоча цей аспект часто порушується. Зокрема, проаналізувавши матеріали судової практики Рівненського міського суду, можна, зокрема, помітити використання таких висловів: «насильство не опасне для життя і здоров’я потерпілого» [35], «особисте майно громадян» [36], «ухилення від сплати налогів»[37] тощо. Таке використання термінів свідчить також про недостатню увагу практичних працівників до питань мови термінології, невисокий рівень їх професійної культури.

Питання про обов’язковість термінології КК у теорії кримінального права вирішується дещо по-іншому. Науковці повинні не лише використовувати наявну термінологію Особливої частини КК України, а й вдосконалювати її використовуючи і пропонуючи до вживання більш прогресивні, точні терміни і термінологічні звороти.

2) Точність;

Ця вимога вказує на те, що юридичний термін має якнайповніше передавати зміст відповідного юридичного поняття. Вважають, що чим повніше і глибше пізнання сутності поняття, тим точніше формулюється його назва –термін. За його ж класифікацією щодо ступеня точності, розрізняють такі види термінів: правильно орієнтовані, нейтральні та неправильно орієнтовані [65, c.37]. Правильно орієнтовані є терміни, буквальне значення яких створює точне уявлення про саме поняття: вбивство на замовлення, бездіяльність. Такі терміни легко запам’ятовують, бо є вмотивованими, вони легко встановлюють асоціативний зв’язок з іншими термінами. Якщо буквальне значення термінів не розпізнається, то йдеться про нейтральні терміни: халатність, хуліганство. До неправильно орієнтованих термінів належать такі терміни, терміноелементи яких суперечать значенню терміна і призводять до неправильного уявлення про поняття: усиновлювач (особа, яка може не лише усиновити, а й удочерити) та ін.

Точності термінологічного апарату Особливої частини КК сприятиме логічна послідовність викладу, змістовна завершеність. Недопустимими є: алогізми, розриви думок, внутрішні суперечності, тавтологія.

3) Зрозумілість;

Вимога зрозумілості передбачає те, що термінологія Особливої частини КК має бути дохідливою, неважкою для розуміння, легко сприйматися. Для цього необхідно ретельно відбирати терміни та термінологічні звороти, дотримуватися правил їх вживання[62, c.86]. Насамперед, зрозумілим має бути кожне окреме слово, яке входить у такий апарат, кожний зворот. Необхідно виключати з нього архаїзми та слова іншомовного походження, які не стали загальнопоширеними.

Ще одним аспект являється те, щоб загальновживані слова були у тому значенні, яке вони мають у літературній мові. Неприпустимим являється вживання жаргонної лексики. Тому необхідно виключити зі ст.255 КК слово «сходка». Проте існують винятки із правила, а саме можна вживати жаргонну лексику у тому випадку, коли це диктується правовою доцільністю. Прикладом цього є вживання такого жаргонного слова у ст.209 КК «Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна злочинним шляхом». Тут слово «відмивання» пов’язане з необхідністю правильного розуміння змісту даної норми.

До вживання термінів, запозичених з інших галузей знань потрібно підходити вкрай ретельно. Вони мають бути вжиті тому значенні, в якому вони вживаються у відповідній галузі знань. У протилежному випадку законодавець повинен обов’язково вказати на це шляхом автентичного тлумачення. Вимога зрозумілості термінологічного апарату порушується, якщо не дотримуються правила використання синонімів та дублетів, спеціалізованих, іншомовних термінів, допускається тавтологія, що може призвести до логічних помилок тощо.

4) Єдність термінології;

Вимога єдності термінології є вкрай важливою при побудові понятійного апарату Особливої частини КК України. І тому окремо їй увага буде приділена в розділі ІІ. Ця вимога являється підґрунтям для всіх інших вимог. Для дотримання даної вимоги необхідно: встановлення єдиних норм і вимог до викладу однакових положень; відмінне позначення різних понять у нормах Особливої частини КК

В цілому дана вимога передбачає те, що кожному правовому поняттю повинен відповідати один і той же термін і навпаки, різні поняття позначаються відмінними термінами. Дана вимога трактується як в широкому, так і у вузькому значенні. У вузькому розумінні – це використання єдиної термінології у межах одного нормативно-правового акта, а в широкому – досягнення єдності термінології цілої системи законодавства. У першому випадку шляхом до досягнення даної вимоги являється кодифікація нормативно-правового акта або внесення змін та доповнень до нього. У другому випадку - кодифікації цілої системи законодавства, у ході створення зводу законів.

Крім «змістовної» єдності, існує ще «формальна» єдність. Вона проявляється в уніфікованому використанні цифр, дужок, скорочень тощо., а також в однотипному підході до визначення відповідних понять у законі [73, c.23]

На сьогодні Кримінальний кодекс України являється досконалим у позначенні частин (пунктів) статті цифрами у межах усього КК. Це сприяє легшому відшуканню тієї чи іншої частини та спрощує роботу правоохоронних органів при оформленні формули кваліфікації вчиненого діяння. Але все ж таки, формальна єдність інколи порушується.

1) Стислість.

Щоб сформулювати точні юридичні терміни нерідко дослідники створюють багатокомпонентні юридичні терміни, які містять зайві елементи (невиправдану тавтологію, недоречні повтори, неінформативні складові елементи терміна тощо) [66]: ухилення від призову за мобілізацією → ухилення від мобілізації; близькі родичі і свояки → родичі.

Стислість викладу тексту закону свідчить про його досконалість, якщо це не шкодить змісту відповідних норм, бо вони мають бути викладені не лише коротко, але й достатньо повно і вичерпно.

Отже, є підстави констатувати, що понятійний апарат Особливої частини КК багато в чому не відповідає вимогам, які висуваються до нього науковою доктриною. Це ускладнює сприйняття тексту КК, створює ситуації, коли правозастосовні органи та пересічні громадяни неправильно розуміють відповідні нормативно-правові приписи або взагалі не можуть зрозуміти зміст тієї чи іншої кримінально-правової норми.