Співвідношення понятійного апарата Особливої частини КК України з суміжними категоріями

В перше чергу розглянемо питання взаємодії понятійних апаратів Особливої частини КК та теорії кримінального права.

Відомо, що не лише кожна галузь законодавства, але і кожна галузь права (у тому числі і кримінальне право України) має свій понятійний та термінологічний апарати, які визначають обличчя цієї галузі права, її самобутність та самостійність. Існування понятійного апарата юридичної науки визнається багатьма науковцями.

Констатація наявності понятійних апаратів теорії Особливої частини кримінального права України та Особливої частини кримінального законодавства України передбачає встановлення того, що між ними є спільного, і чим вони відрізняються. Переважна більшість учених дотримуються того погляду, що ці апарати є не тотожними, а відмінними. Тому вони відмежовують правові категорії, якими оперує наука та категорії права, які закріплені у законодавстві [ 46, c.52]. Ми погоджуємося з даною думкою, адже понятійний апарат Особливої частини КК України є вужчим від понятійного апарата теорії кримінального права України. Адже понятійний апарат Особливої частини чітко зафіксований в Кримінальному кодексі і як наслідок має свої межі, а в другому – поняття та відповідні терміни ніде чітко не зафіксовані, тому межа їх використання є значно ширшою, ніж у першому випадку. Наприклад, звороти «злочини проти людства», «злочини проти природи», «позитивна посткримінальна поведінка особи» тощо є виключно теоретичними кримінально-правовими поняттями і термінами. Вони не закріплені в Особливій частині КК України, тому і не входять у понятійний та термінологічний апарат КК. У свою чергу, всі поняття та терміни Особливої частини КК України повністю входять у понятійний та термінологічний апарат кримінального права.

Тому співвідношення цих двох категорій можна зіставити як частина та ціле. Проте все ж таки бувають поодинокі випадки коли спершу вводиться термін у законодавство, а вже потім ці положення розкриваються у науковій сфері. Зокрема, теорія кримінального права не використовувала терміни «прекурсори», «психотропні речовини», «комерційна таємниця», доки вони не були закріплені в Особливій частині КК України. Проте зазвичай це відбувається в протилежній послідовності. Спочатку певне поняття, термін, термінологічний зворот визріває в кримінальній науці, а вже потім законодавець надає йому офіційного характеру. Проте терміни і термінологічні звороти кримінального законодавства повинні застосовуватися тільки у тому значенні, яке надав їм законодавець.

Поняття теорії кримінального права, стаючи термінами кримінального законодавства: 1. перетворюються у загальнообов’язкові державні приписи; 2. виступають засобом регулювання суспільних відносин, державним масштабом оцінки поведінки людей; 3. набувають здатності переводити загальні абстрактні вимоги на рівень практичних дій учасників правового спілкування [46,c.92-93]. Тому поняття теорії кримінального права належать до засобів, головне призначення яких – безпосереднє виконання інформаційного, пізнавального навантаження, передавання інформації про об’єктивний світ суб’єктам.

Отже, термінологічні апарати Особливої частини КК України та теорії кримінального права України відрізняються за такими ознаками:

1. Терміни Особливої частини КК України мають своєрідну форму об’єктивізації: вони закріплені в Особливій частині КК України. Терміни теорії кримінального права не мають чіткої форми об’єктивізації. Вони існують теоретично і можуть бути зафіксовані у навчальних посібниках, наукових монографіях тощо.

2. Терміни Особливої частини КК України слід обов’язково використовувати у тому значенні, яке надає їм законодавець, а терміни теорії кримінального права дозволяють певну свободу при їх конструюванні та використанні.

3. Терміни КК України мають більший ступінь стабільності порівняно з термінами теорії кримінального права, оскільки перші можуть змінюватися лише законодавцем та застосовуватися до відміни чи зміни відповідних статей Особливої частини КК України.

    Далі необхідно з’ясувати співвідношення понятійних апаратів міжнародних актів кримінально-правового характеру та Особливої частини КК України.

Стаття 8 Конституції України [1] вказує на те, що в нашій державі Основний Закон має найвищу юридичну силу. Відповідно ж до його ст. 9 міжнародні нормативні акти, ратифіковані Верховною Радою України, також є частиною національного законодавства. Причому слід звернути увагу, що згідно з цією ж статтею в разі невідповідності міжнародного договору положенням Конституції він може бути укладений лише після внесення до неї відповідних змін. Враховуючи те, що всі нормативно-правові акти, прийняті органами державної влади України, не повинні суперечити Основному Закону держави, теоретично колізій між міжнародними договорами та внутрішнім законодавством не має бути. Однак можна констатувати, що на практиці ми нерідко бачимо інше. В таких випадках, на нашу думку, перевагу повинні мати все ж норми міжнародного права. Наведені положення повністю стосуються і кримінального законодавства. Можна констатувати, що в Кримінальному кодексі України значна частина норм прийнята на реалізацію міжнародно-правових зобов’язань України. Наприклад, у розділі ХХ КК «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» ст. 439 «Застосування зброї масового знищення» ґрунтується на Конвенції про заборону розроблення, виробництва та накопичування бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про її знищення від 10 квітня 1972 року [50, c.351], Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення від 13 січня 1999 року [6]. Також до таких статей належать: ст.442 «Геноцид», ст.444 «Злочини проти осіб та установ, які мають міжнародний захист», ст.446 «Піратство». Норми міжнародного характеру закріплені і в інших розділах Особливої частини КК (ст.127 «Катування», ст.209 «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом», ст.303 «Проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією», ст.323 «Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу»). Внаслідок цього можна погодитися з думкою науковців, які вважають, що поруч з міжнародним цивільним правом існує і міжнародне кримінальне право яке включає в себе норми про міжнародні злочини, злочини міжнародного характеру та злочини з іноземним елементом [88, c.251].

Зв'язок міжнародного права і кримінального права дістає вияв у таких найважливіших моментах:

1) по суті, жодний міжнародно-правовий договір не може бути застосований безпосередньо щодо окремих злочинів. Адже такі договори майже виключно передбачають лише зобов'язання держав-учасниць встановити кримінальну відповідальність за певні діяння, не містять вказівки на конкретні ознаки складів злочинів і не передбачають видів і розмірів покарання за їх вчинення. Пряму дію мають лише ті міжнародні договори, які передбачають не встановлення кримінальної відповідальності, а підстави звільнення від неї, випадки, коли діяння не повинно визнаватися злочинним;

2) підписання та ратифікація Україною відповідного міжнародного договору (зокрема, і визнання чинними для нашої держави договорів, укладених СРСР та УРСР) передбачає приведення у відповідність з ним національного законодавства, в тому числі і кримінального;

3) узгодження національного кримінального законодавства і міжнародно-правових актів (у юридичній літературі це позначається термінами "уніфікація", "гармонізація", "апроксимація" тощо) відбувається шляхом або врахування їх положень у ході кодифікації, або внесення змін і доповнень до чинного КК. Адже немислимою є ситуація, коли б змінювався міжнародний договір задля забезпечення його відповідності законодавству окремої держави-учасниці;

4) якщо Україна вважає неприйнятними для себе вимоги міжнародного договору (відповідно, не бажає для забезпечення відповідності з ним змінювати своє законодавство), то вона або відмовляється підписувати такий договір, або ратифікує його із застереженнями.

Особливу роль варто приділити дослідженню взаємозв’язків двох частин Кримінального кодексу України – Загальної та Особливої частини. Вони перебувають у тісному взаємозв’язку, що зумовлено такими факторами:

1) однаковість форми закріплення – КК України;

2) однакове завдання – протидія злочинності;

3) однакове джерело прийняття: вищий орган законодавчої влади України;

3) виражають єдину кримінально-право­ву полі­тику держави в боротьбі зі злочинністю, яка полягає в:

– посиленні відповідальності за тяжкі та особливо тяжкі злочини;

– пом’якшенні чи повному усуненні відповідальності за діяння, що не становлять великої суспільної небезпеки, широке застосування покарань, не пов’язаних із позбавленням волі за необережні злочини, до ociб, які вперше та випадково порушили кримінально-правові норми;

4) однакові принципи побудови та дії: особистої відповідальності, індивідуалізації відповідальності та покарання, та ін.;

5) норми й Загальної, й Особливої частин застосовуються лише взаємо­пов’язано. Жодна норма Загальної частини не може бути усвідом­лена та застосована, якщо не конкретизувати її зміст щодо певних видів злочинів положеннями Особливої частини. І навпаки, жодна норма Особливої частини не може бути застосована у відриві від положень, які містяться в нормах Загальної частини кримінального права;

6) структурні елементи кримінально-правової норми виражені i в Загальній, i в Особливій частинах;

7) зміна змісту норм Загальної частини тягне за собою відповідні зміни в нормах Особливої частини (наприклад, при зміні тривалості виправних робіт).

Разом з тим, між Загальною та Особливою частинами Кримінального кодексу України можна виявити й певні відмінності:

1) у змісті норм: регламентовані положення Загальної частини спільні (загальні) для всіх або більшості злочинів; в Особливій частині – специфічні (особливі) для деяких видів злочинів;

2) у структурі норм: норми Загальної частини, зазвичай, складаються з гіпотези та диспозиції, норми Особливої частини – із диспозиції та санкції (крім норм-дефініцій (“роз’яснювальних”) і норм про умови звільнення від кримінальної відповідальності за деякі злочини (“заохочувальних”);

3) в умовах подолання прогалин: при застосуванні норм Загальної частини допускається аналогія, в Особливій же частині кримінального права вона повністю виключається.

Взаємодія термінологічного апарату Особливої частини КК та інших галузей законодавства відбувається на таких засадах: 1) терміни інших галузей законодавства повинні використовуватися в Особливій частині КК у тому ж значенні, що і в цих галузях; 2) терміни Особливої частини необхідно вживати в їхньому власному значенні; 3) терміни інших галузей законодавства розкривають, конкретизують зміст термінів Особливої частини КК України.

Для прикладу: в Особливій частині КК України вживаються такі терміни, запозичені з кримінально-процесуального законодавства: “свідок”, “докази обвинувачення” та ін. Усі ці терміни використовуються в Особливій частині КК тільки у тому значенні, якого вони набули у кримінально-процесуальному законодавстві. Аналогічно запозичуються кримінально-процесуальним законодавством терміни Особливої частини КК. Зокрема, для застосування такого запобіжного заходу, як взяття під варту, необхідно встановити наявність у діях особи ознак одного із злочинів, що вказані у ст.155 КПК України, а отже, використати терміни Особливої частини КК України. Деколи простежується і негативна тенденція – використання в Особливій частині КК України або застарілих термінів, які вже не вживаються в інших галузях законодавства (наприклад, “душевна хвороба”, “індивідуальне майно”), або надання їм зовсім іншого значення, ніж те, яке вони мають в інших галузях законодавства (наприклад, “водойми”, “громадська організація”). Таке порушення у використанні термінів інших галузей законодавства неприпустимі, оскільки, знову ж таки, відбувається довільна інтерпретація термінів цих галузей.

Отже, термінологічний апарат Особливої частини КК України не є повністю відокремленим від термінологічних апаратів суміжних галузей законодавства і правової науки. Ці термінологічні апарати зазнають взаємних впливів і розвиваються взаємопов’язано.