Терміни іншомовного походження в Особливій частині КК України

В українській мові широко використовуються терміни, запозичені з інших мов, без яких сьогодні складно уявити її лексичний склад. У Конституції України, українському законодавстві проголошений пріоритет міжнародного права над національним, розширення міжнародних зв’язків та орієнтація на міжнародні стандарти, що обумовлює його використання у національному законодавстві в оригіналі його походження. В особливій частині КК є багато таких термінів та термінологічних зворотів, запозичених з латинської, грецької, французької, англійської, німецької, італійської та інших мов.

Доцільність використання запозичених слів і критерії їх включення до юридичного тексту залежать, по-перше, від власних синонімічних одиниць, по-друге, від мовної культури того, хто пише, і, безпосередньо, його майстерності. У Кримінальному кодексі України в останній час почали вживати саме такі терміни та термінологічні звороти. Наприклад, трансплантація органів людини ст. 143, контрабанда ст. 201, допінг ст. 323, поширення епідемій, епізоотій, епіфітотій ст. 113, психотропні речовини ст. 305, експлуатація дітей ст. 150, аналоги, прекурсори ст. 306, підакцизні товари ст. 204.

Проте використання в юридичних текстах іншомовного слова без потреби часто спричинене нерозумінням його змісту. Це недопустимо, тому що заважає правильному сприйняттю суті мовлення. Неправомірно віддавати перевагу малозрозумілому іншомовному слову перед українським, зловживати класичною латинською мовою на позначення юридичних понять. Саме тому тоді, коли іншомовне слово можна без втрат значеннєвих, виразних, зображальних замінити, його не потрібно вводити до тексту.

Загалом правильне й доречне вживання іншомовних слів у юридичному тексті вимагає дотримання таких правил:

· не треба використовувати іншомовні слова без потреби;

· іншомовне слово можна вживати в тому випадку, коли воно точніше й повніше, ніж українське, розкриває відоме поняття;

· іншомовне слово необхідно вживати тільки у тому значенні, з яким його запозичено;

· запозичення повинне бути зрозумілим не тільки фахівцям певної галузі знань епізоотія, делімітація, консигнація тощо;

· вживання іншомовного слова недоцільне, якщо українське слово повністю розкриває значення слова та додає необхідного стилістичного забарвлення;

· не можна вживати в одному тексті для позначення того самого поняття запозичене та власне українське слово. У цьому випадку необхідно обрати якесь одне слово та лише його використовувати у тексті;

· Загалом збагачуючи українську мову, збільшуючи її виражальні можливості та придатність як засобу спілкування, запозичені слова поступово втрачають свій іншомовний характер, підпорядковуються законам фонетики та граматики української мови. Вжиті доречно та правильно написані, в невеликій кількості іншомовні слова не ускладнюють і не засмічують юридичні документи.

· Д.А. Керімов виділяє такі три обов’язкові умови щодо використання «інтернаціональної» мови у праві:

· 1) терміни та вирази оптимальні та правильно позначають відповідні поняття;

· 2) достатньо міцно увійшли у міжнародний юридичний лексикон, стабільні та їх вживання є мотивованим;

· 3) їх значення розшифровується, пояснюється у самому законі [64, c.39]. Ми вважаємо, що дефініції необхідні лише для тих понять та термінів, які є частково або повністю незрозумілими.

· Внаслідок того, що донедавна широко використовувалася російська мова, тому й виникає питання про вживання термінів русизмів в законодавстві та в Кримінальному кодексі зокрема. Використання русизмів, насамперед, порушує вимогу офіційності термінологічного апарату, його чіткості, зрозумілості, при паралельному вживанні русизму та його українського аналога порушується вимога єдності термінології. Аналіз термінологічного апарату Особливої частини КК України показує, що законодавець у цьому плані плідно попрацював і усунув багато випадків вживання русизмів. Наприклад, «вимагательство» замінено на «вимагання», «бойове дежурство» на «бойове чергування» тощо.

Проаналізувавши термінологічний апарат Особливої частини КК, можна сформулювати таке загальне правило щодо вживання термінів іншомовного походження: іншомовна лексика не повинна «перевантажувати» нормативно-правовий акт. У випадках вживання таких термінів і термінологічних зворотів потрібно дотримуватися таких правил законодавчої техніки:

1) При конкуренції національного терміна з іноземним потрібно надавати перевагу національному, але лише у тому випадку, якщо останній не став архаїзмом та стисло і точно позначає відповідне поняття;

2) При конкуренції двох термінів іншомовного походження потрібно віддавати перевагу тому з них, який найбільш адаптований до національного законодавства (за відсутності українського аналога), міцно увійшов у міжнародний юридичний лексикон, стабільний та його вживання є мотивованим;

3) Значення термінів іншомовного походження має роз’яснюватися у самому законі;

4) Термінів, скалькованих з російської мови необхідно всіляко уникати.