Назви в Особливій частині КК України: поняття, функції та вимоги до них

Складовою понятійного апарату Особливої частини КК є назви структурних частин кримінально-правових актів. Тому важливо встановити її сутність, місце в структурі кримінального закону та функції, які вона виконує. А вже на цій основі можна виділити і проаналізувати вимоги до назв.

Іноді, крім поняття «назва», вживається і термін «заголовок», який означає «назва твору або його частини, що пишеться на титульній сторінці рукопису, машинопису, видання або над текстом»[86, c.277]. «Назва» та «заголовок» співвідносяться між собою як частина і ціле. Перше стосується всього, що так чи інакше може іменуватися (ім’я людей, назви тварин, міст, одягу тощо), а друге – лише певного тексту.

Назви відіграють надзвичайно важливу роль у сприйнятті, розумінні всього законодавчого тексту, що визначає його правильне та ефективне застосування у конкретній ситуації.

Назва дозволяє максимально стисло сформулювати основну правову ідею, тематику законодавчого акта, дає попередню нормативно-правову орієнтацію, оптимізує осмислення інституційної значимості самого юридичного статусу законодавчого акта. Досить часто якість формулювання назв є показником якості змісту законів, його структурних частин. А тому вміння формулювати заголовки не менш важливе, аніж самого тексту закону. У зв’язку з цим до назв висуваються ті ж вимоги, що і до понятійного апарату в цілому, а також ті, які є специфічними саме для них. Загальні вимоги до термінологічного апарату стосовно назв можна сформулювати так:

1) Офіційний характер. Назви структурних частин КК відображають

найменування, які вважає за потрібне вживати саме законодавець та які, на його думку, стисло та вичерпно повинні викладати суть відповідних нормативних положень. При цьому назви, як і закон у цілому, мають бути експресивно нейтральними. Вони є обов’язковими для використання у ході правозастосовної діяльності, не підлягають довільній інтерпретації;

2) Чіткість. При формулюванні назв законодавець зобов’язаний вживати

терміни, які виключають неоднозначність, дозволяють вичерпно передати зміст кримінально-правової норми. У назвах терміни повинні використовуватися в тому ж значенні, що і в інших структурних частинах термінологічного апарату.

3) Зрозумілість. Назви повинні повно інформувати про зміст кримінально

правової норми, вони мають бути доступними для сприймання;

4) Єдність термінології у назвах. Законодавець повинен дотримуватися

єдиних вимог щодо формулювання назв, використовувати однорідні конструкції при викладі однакових положень;

5) Стислість мови. Назви, інформуючи про зміст кримінально-правової

норми, одночасно мають лаконічно передавати таку інформацію, повністю не дублюючи зміст диспозицій статей Особливої частини КК [32, c.21-22]

Крім загальних вимог до понятійного апарату, які щодо назв мають специфічний зміст, назви характеризуються й вимогами, які притаманні саме для них. Серед них можна виокремити найголовніші:

1. Системність.

Ця вимога передбачає відповідність родових та видових понять, а саме назви більших структурних підрозділів повинні охоплювати назви «менших», які у них включаються.

Співвідносність.        Співвідносність проявляється у двох аспектах. Перший пов'язаний з тим, що назва повинна суворо відповідати змісту цілого закону та його структурної частини. Тобто, має дотримуватися співвідносність назв з тим нормативним текстом, який вона позначає. Другий аспект полягає у тому, що структурній частині кримінального закону відповідає її власна назва. Вона не може поширюватися на інші розділи, статті, водночас, такі структурні частини закону не можуть позначатися «чужими» назвами, запозиченими з інших нормативно-правових актів, а також розділів, статей цього закону. Тобто, співвідносність має забезпечуватися як у межах самого кримінального закону, так і у всій системі законодавства.

           Назви як структурна частина понятійного апарату виконують відповідні функції, серед яких варто виділити найголовніші:

1. Описова (або називна)

Назва (заголовок,) словесно позначає або закон, або його структурні частини. При цьому основною вимогою до назви те, що вона повинна бути чіткою та лаконічною. Адже якщо назва буде надмірно довгою, недостатньо правильною чи недбало оформленою, то це буде впливати на пошук відповідної інформації.

2. Інформативна

Ця функція полягає в тому, що назва несе інформацію про той закон, його структурну частину, яку ця вона іменує. При цьому заголовок повинен бути узагальнений, чітким та достатньо інформативним.

3. Орієнтаційно-нормативна

Розкриваючи сутність даної функції варто відмітити, що заголовок вказує на юридичну силу закону. Тим самим культивується його сприйняття і розуміння як акту, який виступає головним правостворюючим фактором

Виділення та характеристика вимог до назв як складових термінологічного апарату Особливої частини КК дозволяє перейти до з’ясування того, наскільки ці вимоги дотримуються у чинному КК України та як забезпечити їх реалізацію у ході його вдосконалення. З цією метою звернемо увагу на такі положення:

1. на назву самого Кримінального кодексу;

2. на назви «Загальна частина» та «Особлива частина»;

3. на заголовки розділів Особливої частини КК;

4. на назви статей КК.

Щодо назви закону, в якому вміщені норми про відповідальність за окремі види злочинів, то крім зафіксованої у чинному законодавстві України назви «Кримінальний кодекс», пропонувалися у процесі кодифікації принаймні ще три: «Уголовний закон»; «Карний кодекс України»; «Кодекс законів України про кримінальну відповідальність ( Кримінальний кодекс)».

Законодавець обґрунтовано обрав все-таки назвою «Кримінальний кодекс», оскільки саме вона узгоджується з основним етимологічним значенням терміна «кримінальний», відповідає усім вимогам, які висуваються до назв у понятійному апараті Особливої частини КК та виконує у повному обсязі називну, інформативну та орієнтаційно-нормативну функції.

Другим аспектом являється аналіз назв структурних частин Кримінального кодексу – Особлива та Загальна. Це пов’язано з тим, що дані назви відображають співвідношення об’єднаних ними норм, яке відповідає співвідношенню філософських категорій.

Загальна частина має охоплювати норми, кожна з яких повністю поширюється на ті, що включені в Особливу частину. А назва «Особлива частина» охоплює норми, кожна з яких підпадає під ті норми, які включені до Загальної частини. Проте аналіз чинного КК свідчить, що:

1) Загальна частина містить положення, які стосуються як всіх злочинів, так

і окремих їх категорій. До останніх належать статті, що регламентують поняття умислу і необережності, стадій вчинення умисного злочину і т.д. Такі норми не поширюються на статті Особливої частини щодо злочинів, які вчиняються, відповідно лише через необережність або тільки умисно, чи таких злочинів, при вчиненні яких неможливі стадії готування чи замаху;

2) Особлива частина поряд з нормами, які охоплюються нормами Загальної

частини включає норми, яким не кореспондує жодна із норм Загальної частини. Так, це норми про звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці, норми – дефініції.

Отже, назви Загальна та Особлива частина являються недоречними для їх використання внаслідок недостатньої інформативності та чіткості. Тому більш точними будуть такі назви: «Загальні положення про злочини, осіб, які підлягають кримінальній відповідальності, покарання, його призначення та інші наслідки вчинення злочинів» (замість назви «Загальна частина») та «Окремі види злочинів та відповідальність за них» (замість назви «Особлива частина»).

Порівняно з колишнім КК 1960 року, у чинному кримінальному кодексі відбулася зміна основних структурних частин з «глав» на «розділи». Ця зміна не є обґрунтованою, оскільки текст ділиться на глави тоді, коли цей поділ одночленний, а на розділи – за умови, коли вони, у свою чергу, поділені на дрібніші структурні частини – підрозділи, а останні – на пункти. Новий КК має одночленний поділ, на відміну від попереднього КК, тому варто було зберегти для найменування найбільших структурних частин назву «глави».

У зв’язку зі збільшенням кількості розділів порівняно з КК 1960 року, виникла необхідність у їхньому найменуванні. Назви розділів чинного КК підрозділяються на два типи:

1. сформульовані з використанням прийменника «проти» ( наприклад Розділ І «Злочини проти основ національної безпеки»). Усього таке формулювання використовується для найменування 15 розділів Особливої частини КК.

2. З використанням слів «у сфері…» Усього в Особливій частині так

позначені 5 розділів. Так, розділ VII «Злочини у сфері господарської діяльності». Вони чітко не вказують на родовий об’єкт певної групи посягань, а позначають лише межі поширення злочинних діянь, відповідальність за які передбачена відповідними розділами. Тому більш вдалим є формулювання назв розділів першого типу (з використанням прийменника «проти»), оскільки саме вони чітко вказують на ті цінності, суспільні відносини, яким заподіюється шкода.

Існування у межах Особливої частини двох типів назв розділів є необґрунтованим, оскільки не відповідає вимогам співвідносності та єдності термінології заголовків. А тому це дає підставу для подальшої уніфікації назв розділів Особливої частини КК України та переходу до першого типу заголовків, що сприятиме виконанню ними описової та інформативної функції.

Отже, називаючи певним чином розділи Особливої частини КК та при цьому вказуючи на родовий об’єкт посягань, законодавець повинен об’єднувати у них статті, які відповідно співвідносяться з назвою розділів. Така вимога співвідносності назв розділів і змісту статей обов’язково повинна враховуватися при внесенні змін та доповнень до КК. Неприпустимо, щоб у розділи включалися статті, зміст яких не відповідає його назві.

На жаль, в Особливій частині КК не завжди дотримана така вимога співвідносності. Наприклад, з назви розділу V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» випливає, що у ній встановлена відповідальність за посягання на виборчі права ( відповідальність за які передбачена статтями 157, 158, 158-1, 158-2, 159, 159-1, 160 КК), на трудові права ( статті 170, 171, 172, 173, 174, 175 КК) та інші особисті права громадян (статті 163, 164, 165, 166, 167, 168, 169, 178, 179, 180, 181, 182 КК). Але, як показує аналіз цього розділу, у ньому передбачена кримінальна відповідальність також за посягання на фізичні права (ст. 162, 184 КК), культурні права (статті 176, 177, 183 КК України), політичні права громадян, які не зводяться до виборчих прав (ст.161 КК України). Отже, назва розділу V Особливої частини КК України є значно вужчою від змісту норм, які у ньому передбачені. За такої ситуації ускладняється пошук відповідної кримінально-правової норми, яка вміщується у цьому розділі, оскільки така назва не виконує інформативної функції. Правильніше було б сформулювати її так: «Злочини проти особистих, фізичних, культурних, економічних та політичних прав громадян».

(((((((!!!!!Як правило, заголовки статей відповідають змісту нормативно-правових приписів, які містяться у них, тобто належно виконують описову та інформативну функції. Проте все ж таки часом формулювання назв має певні недоліки, які можна згрупувати по таким групам:

1. зміст статті є ширшим від її назви. Саме такий недолік найчастіше

прослідковується в Особливій частині КК. Наприклад, з назви ст.301 КК можна зробити висновок, що у ній встановлена відповідальність за ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів, хоча зі змісту статті, однозначно випливає, що у ній встановлена відповідальність також і за перевезення чи інше переміщення порнографічних предметів; назва ст. 371 КК інформує, що у ній криміналізовано завідомо незаконні затримання, привід або арешт, хоча зі змісту цієї статті випливає, що у ній встановлена відповідальність також і за завідомо незаконне тримання під вартою. Таких прикладів можна навести багато. Усього в Особливій частині КК приблизно 12% назв статей є вужчими, аніж їхній зміст. Тут назви не виконують інформативної функції;

2. зміст статті є вужчим, аніж її назва. Таких прикладів є значно менше

ніж недоліків першого типу. Так, у ст. 160 КК «Підкуп виборця, учасника референдуму», ст.210 «Нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням» встановлена кримінальна відповідальність лише за обмежене коло діянь щодо проведення референдуму, виборів, розпорядження бюджетними коштами. Тут не виконується функція інформативності, а також порушується вимога співвідносності, адже назви статей 160, 210 КК можуть поширюватися і на ті нормативно-правові акти, у яких встановлена відповідальність за порушення законодавства про референдум, вибори та бюджетну систему. Адже, наприклад, відповідальність за порушення законодавства про референдум встановлена також у ст.186⁴КпАП.

3. назва статті змінює сам юридичний припис, вміщений у кримінально

правовій нормі. Так, предмети злочину ст.200 КК названі у диспозиції статті документи на переказ, платіжні картки та інші засоби доступу до банківських рахунків, електронні гроші, а в назві статті, окрім цього, - обладнання для їх виготовлення. Тут порушується правило про те, що назва не є частиною кримінально-правової норми і не може інформувати про ті суспільно небезпечні діяння, відповідальність за які не передбачена у диспозиції відповідної статті.

4. Зміст статті взагалі не відповідає її назві. Так, ст.205 КК «Фіктивне

підприємництво» передбачає відповідальність за готування до підприємництва, а не саму фіктивну підприємницьку діяльність (укладання угод без наміру їх виконання. В ст.332 КК «Незаконне переправлення осіб через державний кордон України», яка фактично встановлює кримінальну відповідальність за організаторські дії (організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями) та пособницькі дії ( сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод), хоча з назви статті випливає, що у ній криміналізовано виконавські дії по незаконному переправленню осіб через державний кордон України. у таких випадках, коли існує повна невідповідність між змістом статті та її заголовком, не виконується описова та інформативна функції назв;

5. Багатослівні назви статей. Тут назви повністю дублюють зміст статей,

хоча можна замінити такі громіздкі формулювання на більш лаконічні, що сприятиме інформативності самої назви. Найбільше громіздких заголовків у розділі ХІІІ Особливої частини КК України «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення». Але все ж «рекордсменом» найбільшої кількості слів у назві статті Особливої частини КК є заголовок ст.410 «Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем», який складається з 32 слів. Цю назву можна спростити з огляду на те, що зброю, бойові припаси, вибухові або інші бойові речовини, засоби пересування, військову та спеціальну техніку чи інше військове майно можна позначити термінологічним зворотом «військове майно».

Зрозуміло, що стислість назв не повинна суперечити вимогам чіткості, яка передбачає також вичерпність назв. Переходити до більш лаконічних заголовків варто лише у тому випадку, якщо це буде не на шкоду їхньому змісту. Наприклад, назву ст.199 КК «Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів» можна викласти набагато стисліше. Адже потрібно прагнути стисло та однозначно вичерпно іменувати назви статей;

6. Дублювання назв статей. Наприклад, практично збігаються назви

ст.435 «Незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання нею» і ст.445 «Незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала», хоча об’єктивно ознаки цих двох посягань відмінні;

7. Використання у назвах відмінних термінологічних зворотів для

позначення однакових діянь з різними предметами. Так, у назві ст. 145 КК вказано «Незаконне розголошення лікарської таємниці», хоча у всіх інших випадках розголошення якоїсь таємниці (таємниці усиновлення (удочеріння) – ст. 168 КК, комерційної або банківської таємниці – ст.232 КК, державної таємниці – ст.328 КК тощо) на незаконність цих діянь не вказано. Саме другий варіант є найприйнятнішим, оскільки на незаконність діянь доцільно вказувати лише у тому випадку, коли певні дії можуть бути правомірними за певних умов;

8. Використання назв, за якими можуть позначатися і суспільно

небезпечні діяння, передбачені іншими статтями Особливої частини КК. Так, назвою ст. 141 «Порушення прав пацієнта» цілком охоплюється незаконне проведення дослідів над людиною (ст.142 КК), порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст.143 КК), насильницьке донорство ( ст.144 КК), розголошення лікарської таємниці (ст.145 КК) та інші «медичні» злочини, тобто діяння, пов’язані із порушеннями та зловживаннями медичного характеру. В усіх перелічених випадках порушуються права пацієнта. Враховуючи проаналізовані вимоги до назв більш вдалим, на наш погляд, був би такий заголовок ст.141 КК «Незаконне проведення клінічних випробувань лікарських засобів».

9. Вживання у назвах статей узагальнених термінів, які неприпустимо

використовувати для найменування цих структурних частин. Наприклад, ст.444 КК називається «Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист», при цьому використовується термін «злочини», якого немає у жодній назві інших статей Особливої частини КК і який придатний лише для використання при найменуванні назв розділів Особливої частини КК;

10. Назви статей Особливої частини КК збігаються з назвами статей

інших нормативно-правових актів. Цей недолік виникає через недотримання вимог співвідносності назв, яка повинна поширюватися і на інші нормативно-правові акти. У цілому вона дотримується. Так, наприклад, назва ст.173 КпАП «Дрібне хуліганство» відрізняється від назви злочину, передбаченого ст.296 КК «Хуліганство», оскільки термін «дрібне» вказує, що за вчинення такого правопорушення настає не кримінальна, а адміністративна відповідальність. Але разом із тим у КК та КпАП використовуються тотожні назви злочинів та адміністративних правопорушень. Так, ідентичну назву мають ст.89 КпАП та ст.299 КК «Жорстоке поводження із тваринами», ст. 185¹¹ КпАП та ст. 381 КК «Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист», ст.164¹³ КпАП та ст.203¹ КК «Порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва». Наявність тотожних назв для найменування злочинів та адміністративних проступків може призвести до збільшення ступеня суспільної небезпеки відповідних деліктів.

На підставі цього можна зробити висновок: у цілому назви статей є чіткими і повно розкривають їхній зміст, при цьому вони виконують описову та інформативну функції у повному обсязі. Але разом із тим «…складається враження, що цьому елементу кримінального закону спеціальна увага не приділялася, комплексної оцінки такі назви не отримали»[98, c.92]. Тому на сьогодні багато назв потребує вдосконалення з огляду на недотримання вимог відповідності між змістом тих чи інших структурних підрозділів Особливої частини КК та заголовками єдності термінології при формулюванні назв, стислості їх викладу, системності та співвідносності.!!!))))))