Про «термінологічний розділ» КК України

Внаслідок проведеного дослідження понятійного апарату Особливої частини КК України, ми прийшли до висновку, що наразі КК характеризується неузгодженістю та суперечливістю. Одним із найбільш ефективних способів систематизації термінів, що вживаються в КК України, без сумніву, є розроблення так званого термінологічного розділу кримінального закону.

Термінологічний розділ – це один із різновидів лінгвістичного словника, у якому подано термінологію галузі (кількох галузей) знань. Термінологічний розділ являє собою сукупність основних дефініцій. Дефініція – це стисле визначення будь-якого поняття, яка виражає істотні ознаки предмета. Для того, щоб дефініція сприймалася, вона повинна бути побудована чітко та лаконічно. Дефініції, як правило, повинні мати: 1. Поняття, яке визначається – те, що визначається; 2. Предикат – те, що говориться про поняття; 3. Родову ознаку – якість, яка притаманна ряду подібних предметів чи явищ; 4.Видову відмінність – якість, характерну тільки для цього поняття [39, c.213].   Дефініції кримінально-правових понять є важливим засобом, який забезпечує правильне та однакове застосування норм КК. Найбільш вагоме значення мають дефініції, які сформульовані самим законодавцем (легальні визначення). В. Косович вказує, що правові дефініції, які законодавчо закріплені і набувають тим самим якості офіційної нормотворчості, забезпечують смислову повноту правових нормативів, виключають двозначність у тлумаченні правових явищ, що сприяє однаковому, правильному застосуванню чинного законодавства, встановленню правопорядку у суспільних відносинах[70, c.45]. Для того, щоб легальні дефініції виконували зазначені положення, вони повинні відповідати таким основним вимогам:

1.  З оптимальною адекватністю відображати сутність поняття, явища, якому дається визначення;

2. Мати конвенційний характер, тобто базуватися на певному науковому пізнанні, консенсусі;

3. Бути дискурсивними, тобто перебувати у повному логічному зв’язку з попередніми дефініцями, які були загальновизнаними чи усталеними у законодавстві. [133, c.45]

Лише тоді, коли легальні дефініції кримінально-правових понять будуть відповідати вказаним вимогам, вони можуть слугувати для справедливості рішень у кримінальних справах, за кожною з яких – доля конкретної людини.

У процесі створення термінологічного розділу необхідно буде вирішити низку проблем, дати відповідь на складні запитання, перелік яких є доволі довгим – від визначення місця термінологічного розділу в структурі КК України та кола термінів, які необхідно закріпити у ньому, до визначення кожного окремого поняття. Очевидно, що термінологічний розділ не повинен вміщувати визначення засадничих понять Загальної частини кримінального права (злочин, покарання, вина, суб’єкт злочину тощо) та поняття, які визначені в інших нормативно-правових актах (за умови, що вони вживаються у кримінальному законі в тому самому значенні).

Проте що найголовніше – це те, що роз’яснюватися повинні не всі терміни, які використовуються в Особливій частині КК, а лише власне кримінально-правові. Спеціалізовані ж терміни мають бути у тому значенні, яке закріпилося за ними у тій чи іншій галузі професійних знань. Лише в тому випадку такому терміну має бути надане визначення, коли даний термін вживається термін у дещо іншому значенні або вводить в його обсяг додаткові ознаки. Те ж саме стосується загальновживаних слів.

При цьому законодавець послуговується різними дефініціями та прийомами описання ознак кримінально-правових понять. Вживаються такі види дефініцій:

1) казуїстичні визначення (або визначення через переліки). Тут відбувається

перерахування певних елементів, які становлять обсяг поняття. Казуїстичних дефініцій надзвичайно багато в Особливій частині КК. Так, за допомогою переліку сформульовані визначення таких кримінально-правових понять: «державний діяч» (ст.112, 344, 346 КК), «умисне тяжке тілесне ушкодження» (ст.121 КК), «терористичний акт» (ст.258 КК). До казуїстичних дефініцій також належать і ті, в яких розкривається зміст деяких оціночних понять: «значний розмір» (статті 210, 212  КК), «великий розмір» (статті 176, 177, 185, 201, 205, 206, 210, 212, 224, 227, 229, 233, 306, 368 КК), «особливо великий розмір» (статті 176, 177, 185, 186,  210, 212, 224, 368 КК), «істотна шкода» (статті 364 КК), «тяжкі наслідки» (ст.364 КК).

2) Узагальнюючі визначення (або визначення через найближчий рід і видову

відмінність). Наприклад, у ст.186 КК дається узагальнююча дефініція поняттю «грабіж»: «відкрите викрадення чужого майна (грабіж)». У цьому визначенні вказується найближчий рід – «викрадення чужого майна» та видова відмінність ( тобто, ознака, за якою цей вид відрізняється від інших видів того ж роду) – відкритий спосіб його вчинення. Узагальнюючих, абстрактних дефініцій в Особливій частині КК небагато [103. C.43].

Для створення дефініції як узагальнюючої, так і казуїстичної законодавець використовує різні прийоми:

1. Роз’яснення змісту понять в описових диспозиціях статей. При цьому

використовується або сполучник «тобто» (у диспозиції ч.1 ст.115 КК розкривається поняття вбивства «вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині»), або термін, що роз’яснюється, наведений лише у назві, а саме визначення подається у диспозиції (у назві ст.441 КК наводиться термін «екоцид», а його зміст розкривається вже безпосередньо в диспозиції статті «масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу»), чи термін, якому дається визначення, поміщений у дужках після самої дефініції (ст.185 КК «таємне викрадення чужого майна (крадіжка)»);

2. Роз’яснення змісту понять, які позначаються у назві відповідними

термінами, шляхом використання у диспозиції статті нетотожних термінів. Наприклад, у назві ст.400 КК йдеться про посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, а в назві статті вказано, що відповідальність за цією статтею настає за вбивство або замах на вбивство зазначених осіб (тобто під посяганням на життя законодавець розуміє вбивство або замах на вбивство);

3. Роз’яснення змісту понять у примітках до статей. У КК кількість приміток

істотно збільшилася порівняно із КК 1960 року (з 22 до 34). Хоча у кримінально-правовій літературі неодноразово висловлювалися думки про те, що застосування приміток є недоцільним, оскільки це буде суперечити, у першу чергу, стислості понятійного апарату Особливої частини КК [131, c.115]. Використання приміток потрібно обмежити, а краще відмовитися від них взагалі, зважаючи на те, що:   

- Положення статей та приміток стають нерівнозначними, нерівноцінними;

- Спостерігається різнобій у оформленні винятків із статей, визначень у рамках одного законодавчого акта;

- Прийоми законодавчої техніки повинні бути єдиними у всій системі законодавства держави. У Цивільному кодексі, Сімейному кодексі, Кодексі законів про працю, Кримінальному процесуальному кодексі України приміток немає [103, c.52].

У примітках до статей по-різному формуються дефініції:

Ø Шляхом вказівки на конкретний розмір матеріальної шкоди при її

визначенні (наприклад, роз’яснення великого розміру дається у примітках- до статей 176, 177, 185, 201, 205, 206, 210, 212, 224, 227, 229, 233, 306, 368 КК);

Ø Шляхом використання казуїстичних дефініцій (наприклад, у

примітці до ст.200 КК «документи на переказ», у примітці до ст.268 КК – «транспортний засіб»);

Ø Шляхом використання узагальнюючих дефініцій (наприклад, у

примітці до ст.210 КК дається визначення поняттю «бюджетні кошти», у примітці до ст.260 КК – «озброєне формування»);

Ø Шляхом відсилання до інших нормативно-правових актів

(наприклад, у примітці до ст.323 КК при визначенні поняття допінгу робиться відсилка до переліку засобів, методів, заборонених Антидопінговим кодексом олімпійського руху, у примітці до ст.368 КК при визначенні понять «службові особи, які займають відповідальне становище» та «службові особи, які займають особливо відповідальне становище» робиться відсилка до Закону України «Про державну службу»).

4. Роз’яснення змісту понять в окремій статті Особливої частини КК. В

Особливій частині КК такий прийом використовується законодавцем лише один раз – при формулюванні визначення військового злочину.

Отже, чинний КК має багато недоліків щодо прийомів використання дефініцій у понятійному апараті Особливої частини КК.

Окрім того, що в Особливій частині КК спостерігаються недоліки у розміщенні дефініцій, також можна помітити прорахунки у самих визначеннях кримінально-правових понять. Це, зокрема, такі:

1) одному поняттю дається декілька дефініцій. Наприклад, термін «державний

діяч» по-різному роз’яснюється й статтях 112, 344, 346 КК. У статтях 112, 346 КК державний діяч – це Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Голова чи член Вищої ради правосуддя, Голова чи член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голова чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генеральний прокурор, Директор Національного антикорупційного бюро України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова або інший член Рахункової палати, Голова Національного банку України, керівник політичної партії України, а в ст.344 КК державний діяч – це Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Голова Конституційного Суду України, суддя Конституційного Суду України, Голова чи член Вищої ради правосуддя, Голова чи член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або його представник, Директор Національного антикорупційного бюро України, Голова Рахункової палати або інший член Рахункової палати, Голова або член Центральної виборчої комісії, Голова Національного банку України, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голова Антимонопольного комітету України, Голова Фонду державного майна України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, член Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Такі ситуації, коли одне поняття має кілька дефініцій, є категорично неприпустимим, з огляду на правила законодавчої техніки. Тим більше, що у ч.2 ст.163 КК використовується термінологічний зворот «державний діяч», але без роз’яснення його змісту. Тому незрозуміло, кого потрібно відносити до цієї категорії: тих осіб, які перелічені у статтях 112, 346 КК чи у ст.344 КК. Цей приклад свідчить про те, що ні в якому разі не можна давати одному терміну або термінологічному звороту кілька легальних визначень (тим більше у межах одного нормативно-правового акта). Якщо значення терміна не може бути визначене у найближчому контексті, необхідно звернутися до подальшого контексту та співставити паралельні місця [71, c.43].В цьому випадку це неможливо, оскільки таких «паралельних місць» декілька, причому у кожному з них вміщені різні дефініції одного і того ж поняття;

2) наявність дефініцій, які не відповідають вимозі конвенційності, тобто не

базуються на певному науковому пізнанні, консенсусі. Прикладом такої дефініції є визначення поняття «воєнізовані формування» у ч.1 примітки до ст.260 КК (формування, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка). Таке визначення отримало справедливу критику у науковій літературі[125, c.608] та правозастосуванні. Але, незважаючи на це, дефініція була дослівно запозичена з КК 1960 року. Окрім того, що ця дефініція не відповідає вимогам конвенційності, у ній не названо жодної істотної ознаки цього поняття. Всі елементи, вказані у диспозиції, є другорядними;

3) деякі визначення, які містяться в Особливій частині КК, є занадто

багатослівними. Наприклад, дефініція поняття матеріальної шкоди у великому розмірі у примітці до ст.176 КК налічує 61 слово. Незважаючи на удавану інформаційну повноту, такі багатослівні дефініції утруднюють сприйняття змісту понять, яким дається визначення;

4) визначення одного поняття не поширюється на інші випадки

використання такого ж терміна в іншій статті. Наприклад, у ч.1 ст.115 КК дається визначення поняттю вбивства, під яким розуміється умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Вказівка умисел обмежує випадки застосування цього визначення, адже воно не поширюється на термін «вбивство» у ст.119 КК «Вбивство через необережність»;

5) деякі дефініції понять, які даються в Особливій частині КК, не

відповідають загальновизнаному визначенню. При цьому обмежується зміст відповідного поняття. Наприклад, ст. 156 КК «Розбещення неповнолітніх». Традиційно неповнолітньою визнається особа, якій не виповнилося 18 років. У диспозиції ст.156 КК дається обмежене роз’яснення терміна «неповнолітній» - особа, яка не досягла шістнадцятирічного віку;

6) легальні дефініції у деяких випадках містять ознаки, які самі

потребують додаткових роз’яснень. Наприклад, під поняттям «допінг» у примітці до ст.323 КК розуміються засоби і методи, які входять до переліку заборонених Антидопінговим кодексом Олімпійського руху [2]. У запропонованому визначенні немає жодної ознаки допінгу, а містяться лише відсилання до міжнародного нормативно-правового акта. Такі ситуації є неприпустимими з огляду на те, що терміни повинні бути зрозумілими без додаткових роз’яснень.

Отже, легальні дефініції у багатьох випадках не відображають всіх необхідних істотних ознак кримінально-правових понять, є багатослівними, не базуються на науковому консенсусі, присвоюються по-різному однаковим науковим поняттям, що утруднює сприйняття дефініцій, породжує неоднакове та неправильне застосування кримінального законодавства.

У силу того, що законодавець не завжди визначає поняття у кримінальному законі, спостерігається наявність дефініцій у постановах Пленуму Верховного Суду України. Так, наприклад доходи ( у значенні ст.209 КК) слід розуміти як будь-яку економічну вигоду, одержану внаслідок вчинення предикатного діяння, яка може складатися з матеріальної власності або власності, що виражена в правах, а так само включає рухоме чи нерухоме майно та документи, які підтверджують право на таку власність або частку в ній [18]. Проте практика визначень понять у постановах Пленуму Верховного Суду України виправдовується лише у тому випадку, коли у законодавстві недоцільно визначати будь-яке правове поняття. Однак при необхідності це необхідно робити у самому нормативно-правовому акті.

Також над дефініціями працює і наука кримінального права України. Лише теорією кримінального права визначаються такі поняття, як «відомості, що становлять державну таємницю», «тілесне ушкодження», «проникнення у житло, приміщення чи інше сховище» [127, c.148]. Дефініції кримінально-правових понять у науці кримінального права України становлять термінологічний апарат цієї науки, що, як уже зазначалося, переростають у легальні визначення у разі їх закріплення в Особливій частині КК. Дефініції, що даються в теорії кримінального права, не мають обов’язкового значення для правозастосування, вони мають лише рекомендаційний характер.

Для з’ясування того, які терміни потребують легальних дефініцій, зазначимо, що на початку необхідно виділити поняття із загальної маси термінів, які потребують визначення та сформулювати їхні дефініції.

Отже, можна виділити такі вимоги щодо визначень термінів і термінологічних зворотів КК:

1) визначення повинні розташовуватися у «термінологічному розділі» не відповідно до розміщення розділів, а в алфавітному порядку;

2) визначення термінів повинні бути не казуїстичними, а узагальнюючими ( тобто, вони мають охоплювати всі випадки, які належать до того чи іншого поняття, а не існувати у вигляді переліку, при якому деякі з таких випадків іноді можуть не передбачатися);

3) визначення повинні мати властивість гнучкості та протяжності, тобто, вони повинні розраховуватися не лише на теперішні суспільні відносини, а й поширюватися, у міру можливості, на відносини, що виникатимуть у майбутньому;

4) визначення термінів, вміщених у «термінологічному розділі», мають поширюватися на всі випадки його використання у Загальній та Особливій частинах КК. Це має бути обов’язково обумовлено на початку такого розділу.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, необхідно відзначити, що у процесі подальшого вдосконалення кримінального законодавства у систему КК необхідно обов’язково ввести «термінологічний розділ», беручи до уваги всі запропоновані критерії. Це полегшить сприйняття та розуміння норм КК, сприятиме стислості, зрозумілості та чіткості понятійного апарату Особливої частини КК.