Практична педагогіка або три технології

6. Ігнорування глибоких індивідуальних відмінностей у здібностях учнів;

7. Недооцінка об'єктивних труднощів, пов'язаних з на явністю у школах значної кількості слаборозвинених і сла- бопідготовлених дітей;

8. Категоричне заперечення всякого примусу у вихованні як негуманного;

9. Загальна недооцінка значення ролі вихователя у розвитку особистості;

10. Відмова від колективного аналізу учнівських помилок;

11. Відмова від домашніх завдань;

12. Відмова від додаткових індивідуальних занять з невсти- гаючими;

13. Твердження, що батькам треба говорити тільки приємні речі;

14. Теза про дитячий колектив як «всесильний педагогічний засіб, здатний втягувати в роботу всіх»;

15. Твердження про те, що педагогіка співробітництва озб роює всіх учнів умінням учитися.

Багато зауважень, як бачимо, стосується не процесуального боку — самої технології, а ідеології — основних принципів радянської педагогіки. Сьогодні ми можемо проігнорувати як несуттєві закиди щодо протиставлення особистісного підходу індивідуальному, суперечливу мотивацію відмови від примусу у навчанні, категоричне заперечення примусу як негуманного засобу, загальну недооцінку значення ролі вихователя у розвитку особистості, тезу про дитячий колектив як «всесильний педагогічний засіб, здатний втягувати в роботу всіх» і т. ін.

Діємо

Особливості застосування

Найбільша новизна радянської педагогіки співпраці стосувалася не цілей навчально-виховного процесу, а методів і прийомів їх реалізації. Тут справді маємо систему добре узгоджених між собою способів і прийомів діяльності: використання схематичної наочності, коментування виконуваних учнем дій, перебудова взаємин між педагогом і учнями, надання учневі індивідуальної допомоги, додаткові демонстрації зразків правильної дії, система

161

Підласий І.П.

навідних запитань, використання опор для організації і спрямування думки учня тощо. Співпраця стосується головним чином операційного (технологічного) боку педагогічного процесу. А це підтверджує, що тут ми справді маємо справу з іншою технологією, де процес розвивається за своєрідною схемою. Педагоги-новатори запропонували нетрадиційні шляхи досягнення цілей, головна сутність яких зводиться до того, щоб дати дитині впевненість у тому, що вона обов'язково досягне успіху, навчити її вчитися, не допускати, щоб вона відстала й помітила своє відставання. Наголос робиться на втягненні дітей у навчання, на спільній праці учителя й дітей.

Чи підходять ці способи для нової ринкової школи? Без сумніву, так. Незважаючи на зміну мотивації до навчання в учнів під натиском ринкових відносин проблема впевненості дітей у тому, що вони можуть і будуть успішно навчатися, не тільки не зникла, а ще більше загострилася. Підтримка, заохочення учнів на тлі жорсткішання відно син між людьми, учнів з учителями сьогодні стає особливо необхідною.

В описі технології співробітництва автори висувають і показують у дії 18 конкретних ідей. Не всі вони «дожили» до нинішніх днів, не всі встояли під натиском суворої критики і нових реалій, не всі можуть використовуватися у практиці нинішнього шкільного навчання і виховання. Без усяких змін до сучасної партнерської технології ввійдуть ідеї: перебудови стосунків з учнями (природно, на ринкових засадах); навчання без примусу; застосування опор (опорної наочності, звукової опори, коментованого керування); оцінки учнівських робіт; вільний вибір в усьому розмаїтті палітри застосування; збільшені дидактичні одиниці навчального матеріалу (структуровані знання); розроблені В.Ф.Шаталовим листи опорних сигналів та прийоми перевірки знань учнів; особистісний підхід; співробітництво педагогів.

Оглянемо і прокоментуємо їх під сучасним кутом зору.

1. Перебудова стосунків з учнями

Вона більше не відповідає традиційним шкільним взаєминам і буде довго предметом нашої ностальгії. Знання, фахова підготовка на ринку стають товаром. Кожен може замовити для себе продукт бажаного обсягу і якості. Школа має задовольнити запити учня, сприяти самореалізації його життєвих планів. Це не може не позначитись на стосунках між учасниками педагогічного процесу. З примусової форми вони переходять у вільну, де

162

Практична педагогіка або три технології

учень (як замовник) має пріоритет. Він обирає предмет, педагога, обсяги освіти, він оплачує педагогічну працю.Стосунки між замовником і виконавцем більше формалізуються, входять у схему виконання договірних обов'язків.

Але це станеться не раніше, ніж запрацює ринок педагогічних послуг у повному і нормальному варіанті. Поки що ми на роздоріжжі: повноцінної державної школи вже немає, а ринкової ще немає. Борсаємося у напівзашморзі, народжуючи викривлені варіанти стосунків — безкоштовний замовник відстоює свої права, а учитель шукає варіанти продати свої послуги, позбутися непритаманних йому обов'язків, що, за старими традиціями, вішаються йому на шию. Обопільна згода досягається все важче. Адміністративні спроби діяти звичним тиском не встигають за реаліями життя.

2. Наступна ідея — опори ( застосування опорної наочності, звукової опори, коментованого керування) — може бути використана, але з певними обмеженнями, в основному при навчанні слабших учнів. Як відомо, наочні схеми, плакати, діаграми тощо — традиційний дидактичний засіб. Але С.М.Лисенкова і В.Ф.Шаталов надали йому нової, додаткової функції, а саме: крім пояснювально-ілюстративної та узагальнюючої, наочність на їх уроках виконує ще й мнемічно-опорну функцію. «Мнемічний» означає — «пов'язаний з роботою пам'яті». Йдеться про створення й використання у навчальному процесі наочних схем, що слугують опорами для пам'яті тих учнів, у яких вона розвинена недостатньо.

У ринковому світі навчальні заклади диференціюються за різними ознаками. У престижних школах намагаються створювати однорідні (гомогенні) класи, заповнені учнями з приблизно однаковими показниками навченості, розвитку мислення, нахилами та здібностями. Це звужує, а часом і виключає використання опорної наочності.

Для сільської недиференційованої школи опорна наочність ще довго буде актуальною. За її допомогою можна успішно вирішувати проблему покращання мислення учнів у процесі розв'язування ними різноманітних задач, насамперед математичних. Досліджено, що невстигаючі серед молодших школярів найчастіше з'являються через те, що декому важко запам'ятовувати правила, алгоритми виконання навчальних дій. Але якщо учні постійно мають перед очима всю необхідну інформацію у вигляді опорних схем, то їм не треба відволікатись на пригадування цієї інформації, уся їх увага зосереджується на мисленні. А далі

163

Підласий І.П.

спрацьовує мимовільне запам'ятовування. Сприймаючи зафіксоване на плакаті правило по декілька разів, учень його запам'ятовує. Кількість опорної наочності поступово зменшується.

Роль своєрідної опори в методичній системі С.М.Лисенкової відіграє і коментоване керування учбовим процесом. Це не новий у педагогіці, але дуже цінний методичний прийом. Учень коментує свої дії вголос. Так він більше розуміє, що він робить і краще засвоює знання. Така опора найбільше корисна слабким і середнім учням. Сильним і здібним вона ні до чого.

Щоб зрозуміти, яке місце посідає опорна наочність у В.Ф. Ша-талова, пригадаємо структуру запропонованої ним організації навчального процесу. Ця структура складається з семи етапів.

1-й. Учитель викладає новий матеріал. Учням треба його вислухати і збагнути основні ідеї. Записи не ведуться.

2-й. Учитель знову, але вже більш стисло повторює щойно викладений матеріал, використовуючи при цьому плакати з опорними сигналами. Відбувається згортання матеріалу, запам'ятовування головних зв'язків.

3-й. Учні одержують спеціальні аркуші з опорними сигналами. Вони є зменшеними й нерозфарбованими копіями плакатів, закріплених на класній дошці. Завдання учнів на цьому етапі уроку полягає в тому, щоб ці копії розфарбувати. Вважається, що тут відбувається подальше кодування інформації, відбувається її мимовільне запам'ятовування.

4-й. Опорний плакат довго висить у класі на спеціальному стенді, і учні мимовільно сприймають його зміст.

5-й. Домашня робота з опорними аркушами. Учень декодує аркуш з опорними сигналами, зіставляючи його з відповідним розділом підручника.

6-й. На наступному уроці учні відтворюють з пам'яті на окремому аркуші блоки опорних сигналів.

7-й. Учні почергово відповідають урок, спираючись на декодовані ними сигнали.

Методика В.Ф: Шаталова відома у кількох модифікаціях, але листи з опорними сигналами (ЛОС) присутні завжди. Вини неодноразово видавалися у вигляді зошитів для самостійної роботи. Навіть недоброзичливці визнають, що методика В.Ф. Шаталова забезпечує вищий рівень засвоєння матеріалу. Вона дозволяє протягом одного уроку перевірити знання усіх учнів класу. А це означає, що кожен активно працює на кожному уроці.

164

Практична педагогіка або три технології

Наскільки можливе використання цих ідей у ринкових умовах? Нагадаємо, що В.Ф. Шаталов домагався, щоб усі учні «навчалися переможно». Це відповідало завданням радянської школи — навчати усіх на високому рівні. На жаль, ці прекрасні принципи відсутні у ринковій педагогіці. Тут кожен навчається, як хоче і як може, а школа повинна допомагати йому у реалізації власних намірів. Тому й потреба боротися за безумовне навчання усіх учнів відпадає. Але як система педагогічної діяльності, що веде до запрограмованих результатів, методика В.Ф.Шаталова дуже ефективна і може бути взята на озброєння іншими сучасними технологіями, насамперед продуктивною.

3. Вільний вибір в усьому розмаїтті палітризастосування Квінтесенція йголовний пафос педагогіки співробітництва

1986 року полягали у висуненні ідеї вільного вибору як напряму, що протиставляє себе командно-адміністративному стилю спілкування педагога з учнем. У межах того, що дозволяє логіка навчально-виховного процесу, учневі надаються максимально широкі можливості для здійснення самостійного вибору з кількох можливих варіантів діяльності. У радянській системі шкільних стосунків це був справді революційний крок. Педагогіка співпраці вимагала, щоб учень перестав бути об'єктом навчання і виховання, щоб він виступав повноправним суб'єктом у цих процесах. Педагог і учень ставали співавторами уроку, партнерами в його конструюванні та проведенні. Це докорінно змінює ставлення учня до своєї ролі в навчанні, підносить його у власних очах, зміцнює впевненість у своїх силах.

Сьогодні ми не вбачаємо у цьому нічого особливого і навіть дивуємось, — а як може бути по-іншому? Дванадцять років побудови демократичного суспільства не минули марно, ми значно просунулися в розумінні прав і свобод учня. Проте дивимося на можливість вибору дещо інакше. Учневі треба надавати можливість вибору. Треба навчати його здійснювати обгрунтований вибір. Але безмежного і неконтрольованого вибору допускати не можна. Він здійснюється у межах розумного і доцільного.

4. Збільшені дидактичні одиниці навчального матеріалу (струк- туровані знання) нині все більше застосовуються у шкільному на вчанні. Оскільки партнерська технологія звертає увагу одночасно і на учня, і на предмет вивчення, шукаючи між ними найкращого уз годження, то ця проблема завжди у центрі уваги. У залежності від конкретних потреб замовників педагогічних послуг навчальний

165

Підласий І.П.

матеріал може подаватися у різноманітних варіантах — ширшому або звуженому, глибшому або поверховому, що ми вже маємо у підручниках, адресованих для різних типів навчальних закладів, різної підготовленості і спрямованості інтересів учнів. Цей процес наростатиме і далі. Проте виклад навчального матеріалу без погіршання сенсу і логіки навчального предмета можливий лише за умови правильно виконаного структурування інформації.

5. Особистісний підхід

З ідеї, погано зрозумілої для людини колективістського виховання, особистісний підхід стає органічно властивим ринковій школі. Декларація намірів перетворюється на доцільний стиль стосунків. До учня відносимось з усією можливою пошаною, поважаємо його прагнення, думки і навіть помилки. Вільній людині, захищеній демократичними правами і свободами, не накажеш. Не примусиш її' терпіти напівграмотного педагога, його некомпетентність, не кажучи вже про грубість або неправильно обраний стиль спілкування. Людина, яка вкладає свої власні кошти у своє виховання, стає вже не казенно-бездушним об'єктом педагогічного процесу, а головною його дієвою особою, навколо задоволення потреб якої цей процес обертається. Усе відбувається точнісінько так само, як і в перукарні, стоматологічному кабінеті чи фотоательє.

6. Співробітництво педагогів

На ринку послуг педагоги зобов'язані взаємодіяти між собою. До цього їх треба було спонукати у погано скоординованій примусовій школі, де кожен виконував свою частину процесу, нітрохи не переймаючись проблемами колеги. Виникали скандали, непорозуміння, падала загальна ефективність шкільного виховання. Ринкова школа, підстьобувана контрактними зобов'язаннями, змушена буде налагоджувати дієву співпрацю між педагогами, координувати зусилля педагогів у виконанні замовлень. Оскільки один окремо взятий учитель не зможе реалізувати усієї палітри замовлень, йому треба буде домовлятися з колегами, узгоджувати з ними стратегію і тактику навчання. Над усім стоїть директор, завдання якого — знайти замовників, укласти вигідні контракти, набрати персонал, здатний їх виконати, і скоординувати зусилля окремих працівників. Більша частина функцій сучасного директора школи зникає з огляду їх непотрібності, директор стає менеджером з усіма притаманними цій професії функціями.

166