Практична педагогіка або три технології

усіх інших завдань. Не може і не повинно бути ніяких спеціальних вправ або тестів «на мотивацію». У комплексі використовуються різноманітні методики, у тому числі: переключення з одного виду роботи на інший, використання завдань оптимальної трудності, змагання й інші. Іноді практикується «створення перешкод» нормальному плину навчального процесу, щоб подивитися, чи готові ті, кого навчають, переборювати труднощі задля задоволення пізнавальної потреби.

8. Оцінка досягнень і планування подальших дій. Після виконаної роботи доцільно підвести підсумки, оцінити її результати і проаналізувати зміни, що відбулися. Найбільш очевидними показниками будуть реальні дії учнів, зміна їхнього ставлення до навчання.

Конкретними показниками мотивації та змін, що відбуваються у цій сфері, будуть: 1) ставлення до навчання; 2) цілі (які ставить і реалізує учень); 3) мотиви (заради чого він навчається); 4) емоції (як переживає учіння і навчання); 5) уміння учитися; 6) рівень на-вченості (яких результатів досяг); 7) характеристики навчальності (потенційні можливості, яких успіхів міг би досягти).

Роздивимося методи вивчення, активізації і розвитку мотивації навчання. Для цієї мети застосовуються уже відомі нам загальні методи дослідження — спостереження, анкетування, інтерв'ю, бесіди, експертні оцінки.

Сутність останніх полягає в організації цілеспрямованого і усебічного вивчення індивідуальної (або гуртової) мотивації за допомогою спеціальних експертних методик і запрошенням для цієї мети колег-учителів і (або) інших фахівців — експертів. Експертиза проводиться у відповідності з визначеною процедурою, обов'язковими моментами якої є чітке формулювання цілей експертизи і виду експертного висновку, визначення кваліфікації експертів, нешкідливість процедури, обгрунтованість висновків і інші.

Спрощеним практичним засобом експертизи мотивації є опи-туванння вчителів, які працюють у даному класі. Для цього складається анкета.- Отримавши відповіді на ті самі питання від різних учителів, можна одержати об'єктивний висновок про розвиненість мотиваційної сфери учнів, скласти індивідуальну або гуртову картину сформованості мотивів.

Ця картина буде тим точнішою, чим більша кількість методів і спеціальних прийомів буде використана при її упорядкуванні. Для вчителя опрацювання і зіставлення даних, отриманих

135

Підласий ІЛ.

різними засобами, важке і складне завдання. Для накопичення спостережень і формування первинних висновків можна рекомендувати ведення педагогічних щоденників, де в довільній формі реєструються різноманітні прояви мотивації учнів, мікро-гуртів, усього класу.

Серед спеціальних прийомів вивчення мотивації виділимо:

а) створення ситуацій. Сутність цього прийому в тому, щоб подивитися, як буде змінюватися поведінка учнів при зміні умов;

б) прийом вибору партнера. Застосовується, щоб вивчити ступінь самостійності мотивів, залежність їх від взаємодії з іншими;

в) прийом незакінчених пропозицій. Учням дасться 10 пропо зицій, що їх треба дописати. Наприклад: «Лдумаю, що коли ....», «іібув би радий, якби ... .» і т.ін.;

г) прийом незакінченої розповіді. Те ж саме, що й у поперед ньому, але з більш розгорнутим змістом;

д) розповідь за картинкою, домальовування ситуації (для мо лодших школярів). Грунтується на твердженні, що учні при цьо му мимоволі розкривають проблеми, що їх хвилюють, своє до них ставлення.

Українським учителям варто придивитися і до здобутків закордонних педагогів. Раніше ми не дуже уважно слідкували за їхнім досвідом формування інтересів учнів через розбіжність соціальних і політичних систем, суттєву відмінність виховних пріоритетів, тепер же зарубіжні знахідки і технології можуть виявитися корисними для формування мотивації навчання у нових умовах функціонування української школи.

Процеси, пов'язані з формуванням мотивації, американські педагоги називають тренінгом, диффенціюючи останній за чотирма основними напрямками: мотивації досягнень, причинних схем, особистої причинності і внутрішньої мотивації.

Тренінг мотивації досягнень грунтується на припущенні, що, за інших рівних умов, ті учні матимуть вищу шкільну успішність, у яких загострене почуття власної гідності і прагнення постійно поліпшувати власні досягнення. Формування синдрому досягнення містить низку взаємопов'язаних дій:

а) навчання учнів зіставляти власні досягнення з досягнення ми інших (як правило, кращих) учнів;

б) навчання сповобів поведінки, типових для людини з висо- корозвиненою мотивацією;

136

Практична педагогіка або три технології

в) вивчення конкретних прикладів із свого повсякденного життя, а також із життя людей, які володіють високорозвиненою мотивацією досягнення.

Якщо поступово проходити через виділені нижче стадії формування синдрому досягнення, — підтверджує американський дослідник Д. Макклелланд, — то результати повинні бути добрими:

1. притягнення уваги учнів до змісту навчання;

2. набуття досвіду мислення, поведінки й емоційного реагування;

3. засвоєння спеціальних понять і термінів мотивації досягнень;

4. співвіднесення своїх реальних мотивів із своїм ідеалом;

5. практичне слідування отриманим настановам у реальних життєвих ситуаціях;

6. поступове зменшення зовнішньої допомоги, нарощування власних сил (За матеріалами D. McClelland. What is the effect of achivement motivation training in the schools? — NY, 1972).

Кожен учитель знає, що учні по-різному пояснюють причини своїх учинків. «Причинність» — так було назване це явище — торкається і мотиваційної сфери. Існують навіть типові «схеми» пояснень і виправдань. Послухайте пояснення учня, — чому він не виконав домашнє завдання — і ви легко зрозумієте, про що йде мова.

Тренінг «причинних схем» безпосередньо впливає на мотивацію, спонукання учнів до певного типу поведінки. Ці зміни можуть відбутися на краще, а можуть викликати байдужість і безініціативність. Справа в тому, що учень до цього вже прогнозує хід своїх подальших дій у відповідності зі своїм поясненням. Скажімо, шестикласник одержав незадовільну оцінку за контрольну роботу. Типові схеми виправдання — не знав, не намагався, важке завдання, не пощастило і т.д. Що буде далі, коли вибирається, наприклад, останнє виправдання, передбачити неважко.

Усі програми тренінгу мотивації шляхом зміни причинних схем віддають перевагу «зусиллю» як оптимальному засобові зміни суб'єктивного уявлення учнів про причини невдач. Усі причинні пояснення варто замінити лише одним — недостатністю власних зусиль.

У тісному зв'язку з тренінгом причинних схем знаходиться тренінг особистої причинності, що ставить за мету навчити учнів шукати причини своїх невдач насамперед у собі і, по можливості, менше залежати від інших людей. Чим менше людина залежить від навколишніх, тим вона самостійніша. Людина не повинна

137

Підласий ІЛ.

:**

бути «пішаком» у чужій грі, а «джерелом» для інших. Щоб допомогти школярам, навчайте їх:

а) ставити перед собою реалістичні цілі;

б) співставляти цілі з власними можливостями;

в) знати свої сильні і слабкі сторони;

г) визначати конкретні дії;

д) планувати перспективу;

є) правильно оцінювати ситуацію, що складається;

зф постійно аналізувати виконання особистої програми — чи наближають дії до цілі.

Основним усе ж залишається тренінг внутрішньої мотивації. У його основі відкриття американського психолога Е. Деци. Досліджуючи поведінку учнів, він виявив, що коли піддослідним платили гроші за відвідування занять, що спочатку цікавили їх, то вони втрачали інтерес до цих занять набагато швидше, ніж піддослідні, яким нічого не платили. От і думайте тепер — чи правильно ми робимо, «підігріваючи» мотивацію школярів преміями і стипендіями.

До чинників успішності тренінгу внутрішньої мотивації відносяться: переживання учнями власної автономії або особистої причинності; відчуття учнями власної компетентності; можливості вільного вибору. Негативний ефект на внутрішню мотивацію навчання роблять такі чинники як нестача часу і необхідність виконання роботи у жорстко зафіксовані строки.

У сучасній школі необхідно здійснити радикальні реформи з удосконалення внутрішньої мотивації учнів. На жаль, доводиться констатувати, що під сучасну пору пересічний учитель і типова школа орієнтовані переважно на підтримування зовнішньої мотивації у вигляді контролю. Тим самим учень замість того, щоб розвивати своє «Я», постійно виявляється в ситуаціях, де це «Я» придушується. Цілком природно, що подібна практика дуже згубно позначається на внутрішній мотивації, веде до поступового і неухильного зниження інтересу до навчання. Справжні реформи неможливі без усебічної підтримки всіх проявів внутрішніх прагнень учнів, повної реалізації ідей і принципів гуманістичної педагогіки.

Як допомагати учням краще реалізувати свої внутрішні спонуки? Прийоми самомотивації учням, природно, має підказати вчитель. Для бесіди з учнями скористайтесь наведеною стратегією самомотивації.

138

Практична педагогіка або три технології

Стратегія: плануйте на довгострокову перспективу.

Партнерство: шукайте такого партнера по навчанню, від спілкування з яким ви зможете щось запозичити, і якому ви теж зможете чимось допомогти.

Структуру вант: встановіть постійний час занять (години, дні тижня).

Наближене планування: визначте цілі і завдання свого навчання.

Мотивація: з'ясуйте, коли ви зможете отримати вигоду від набутих знань, умінь. Памятайте, знати — за плечима не носити. Непотрібних знань у школі не вивчають.

Поступовість: розподіліть зміст навчання на невеликі частинки, починайте з засвоєння змісту середньої трудності, потім переходьте до важчих і, нарешті, до легких.

Доповнення: спробуйте доповнити зміст навчання своїми малюнками, примітками, структурними схемами.

Нагорода: скажіть собі приємні слова після виконання завдання.

Розширення: з тем, що вас зацікавлять, читайте додаткову літературу або обговорюйте їх з товаришами, учителем.

Заощадження: щоб знання були міцними, повторюйте основний зміст, закріплюйте вивчений матеріал за допомогою вправ.

Учитель-мотиватор обов'язково знайде можливість розповісти учням, що:

- чим вищий ступінь самоповаги, тим кращі результати у навчанні;

- успіхи у навчанні є каталізатором навчального процесу;

- невдачі у навчанні можуть приводити до бажання припини ти навчання;

- почуття радості й інтерес полегшують навчання;

- страх і напруженість утрудняють процес навчання. Ефективні педагоги — завжди великі майстри мотивації. Ось як розповідають про них учні. «Заняття проходять цікаво

і різноманітно, мені постійно треба мислити», «Захопленість учителя своїм предметом мене просто заразила», «Заняття сподобалися, тому що потрібно було не просто слухати, а активно працювати». Приємно, чи не правда?

Учитель, розвиваючи мотивацію, буде:

- підтримувати рівний стиль відношень між усіма учасниками педагогічного процесу;

139

Підласий ІЛ.

- підбадьорювати учнів, коли вони стикатимуться з труд нощами;

- підтримувати позитивний зворотний зв'язок;

- піклуватися про розмаїтість методів викладання навчально го матеріалу;

Постійно актуальними залишаються поради:

• привчати учнів до напруженої пізнавальної праці, розвива ти їхню наполегливість, силу волі, цілеспрямованість;

• заохочувати виконання завдань підвищеної трудності;

• учити чітко визначати цілі, завдання, форми звітності, кри терії оцінки;

• формувати почуття обов'язку, відповідальності;

• учити висувати вимоги насамперед до самого себе. Чисельні дослідження показують, що перерви в заняттях

сприяють тому, що учні краще засвоюють і запам'ятовують матеріал. Ефективність навчання підвищується, якщо перед тим, як з'явилася втома, буде зроблена коротка перерва (біля трьох хвилин) або буде змінена форма подачі матеріалу.

Ставлячи мету розвитку мотивації навчання, будьте уважні й обережні в спілкуванні з учнями. Викиньте із свого лексикону фрази-вбивці:

• Так справа не піде!

• Про це нам не потрібно говорити взагалі!

• На це в нас немає часу!

• Такого ще не бувало!

• Про це ти не можеш судити!

• І до чого ми так дійдемо!

• Це несерйозно!

• Можеш мені повірити!

• Як ти до цього додумався?

Безумовно, індивідуальні особливості мотивації кожного учня до певної міри враховувати треба. Адже при будь-якій системі навчання існують індивідуальні варіанти розвитку. Проте не слід перебільшувати значення особистісних спонук учня. Нехай на них зважають більше вдома. Серйозна класна робота, як показують спостереження, найбільше спирається на загальні мотиви опанування значимих для кожної людини знань.

Мотивація учіння — серйозний важіль впливу на успіхи і на ринку педагогічних послуг. Якщо до ваших зусиль додадуться

140

Практична педагогіка або три технології

зусилля вашого учня, то результати обов'язково будуть вищими. Ви станете авторитетним педагогом, ефективним мотиватором.

До великої кількості порад педагогам щодо здійснення мотивації додамо ще й такі.

Діти відрізняються цікавістю. Тому вони виявляють особливу увагу до нових і невідомих обставин. Увага падає, коли учням повторюють відомі їм знання. Якщо навчальний матеріал містить мало або майже не містить нової інформації, то швидко досягається «інтелектуальне насичення». Учні відволікаються від того, що відбувається на заняттях, виявляють так зване «рухове занепокоєння». У таких ситуаціях варто щось змінити: вид діяльності, метод або форму навчання.

Подібне відбувається і в тому випадку, коли учням немає за що «зачепитися» у своєму минулому досвіді пізнання. Ось як пише про це Л.С. Виготський: «Загальним психологічним правилом розвитку інтересу буде таке: для того, щоб предмет нас зацікавив, він повинен бути пов'язаний із будь-чим, що нас цікавить, із чимось уже знайомим, і водночас, він повинний завжди містити в собі деякі нові форми діяльності, інакше він залишиться байдужим. Зовсім нове, як і зовсім старе, не здатне зацікавити нас, збудити інтерес до якогось предмета або явища. Отже, щоб поставити цей предмет або явище в особисте відношення до учня, треба зробити його вивчення особистою справою учня, тоді ми можемо бути упевнені в успіхові».

Через дитячий інтерес ідіть до нового дитячого інтересу. Іноді використовуйте ефект загадки. Учні охоче займаються різноманітними «мудрими» проблемами. Тому вони з задоволенням розгадують загадки, кросворди і т.ін. Якщо вам пощастить вплести у канву уроку цей ефект, вважайте, що вам уже вдалося розбудити у ваших учнів бажання вирішувати ті завдання, які ви перед ними поставите.

До пошуку пояснень підштовхують протиріччя (суперечності). Діти прагнуть осмислювати і впорядковувати оточуючий світ. Коли вони стикаються з протиріччями, то намагаються дати їм пояснення. Якщо вам пощастить поставити під сумнів доступну учням логіку пояснення, розкрити або продемонструвати в навчальному матеріалі суперечності, тоді ви пробудите в них інтерес до пізнання істини.

141

Підласий 1.17.

Для усіх людей природним залишається прагнення до постійного розвитку своїх здібностей (можливостей). Тому люди, як правило, «ідуть на виклик», тобто шукають можливості перевірити себе, свої сили. Але, приймаючи виклик, вони ризикують не справитись із завданням, завжди існує можливість провалу, що стримує потяги. Якщо на ваших заняттях учні зіштовхуються з проблемами, з якими зможуть справитись, то в них виникає бажання прийняти виклик і піти на цей ризик. «Ефект ризику» варто використовувати обережно, порівнюючи можливості учнів з їхніми бажаннями: часте застосування зведе вплив цього ефекту до нуля.

Розглянуті прийоми мотивації спрацьовують тільки тоді, коли учні почувають себе впевнено. Вони повинні бути переконані в тому, що «доросли» до вимог і сподівань, що до них ставляться. Чим більше їм довіряють, тим охочіше вони співпрацюють з учителем, і тим менш їх турбують невдачі. Тому одна з найефективніших форм мотивації полягає в тому, щоб зміцнити впевненість у власних силах. Учні повинні мати надійний зворотний зв'язок — постійну інформацію про свої успіхи у навчанні. При цьому корисно використовувати «самопорівняння» тобто оцінку «невикористаного резерву» — реальних результатів і тих результатів, що учень міг би мати при належному ставленні до навчання.

Цілком природний той факт, що навчання в умовах підвищеної напруженості, а тим більше, стресу блокує розумову діяльність. Стрес викликає бажання уникати контакту з незнайомим світом, замість бажання пізнавати його. Навчання у школі, як показали дослідження, пов'язане з появою низки комплексів, серед яких втрата інтересу до навчання є найбільш поширеним. Пам'ятаючи про це, намагайтесь не доводити ситуацію до критичного рівня.Постійною турботою вчителів залишається створення ситуацій для підтримування в школярів загального позитивного відношення до навчання, школи, педагогів.

Окрім ігор, що широко використовуються у молодших класах, рекомендуються такі прийоми для мотивації учнів середніх і старших класів.

* Обговорення з учителем (але не на уроці) питань, що хвилю ють учнів, у тому числі, і віддалено пов'язаних із темою уроку;

* Надання можливості усім бажаючим висловитися, звернути на себе увагу;

* Застосування взаємоконтролю та взаємоперевірки робіт.

142

Практична педагогіка або три технології

Перевіреним засобом мотивації є планування цілей і завдань навчання самими учнями. У нас поки що цьому не навчають, а за кордоном індивідуальне визначення цілей — випробуваний засіб досягнення високих результатів. Тільки тоді, що коли учень сам собі планує індивідуальні цілі навчання, у нього виникає віра в себе, а це — запорука успішного навчання.

* Почуття успіху, яке йде за самостійним плануванням свого навчання, ще більше посилює мотивацію.

* Щоб учень міг сам обгрунтувати і поставити мету, скласти план її досягнення, організувати і направити свою діяль ність, його необхідно підготувати, розвинути його здібності на попередніх етапах виховання.

* Методика довгострокового цільового планування має кілька переваг: учні регулярно і систематично прагнуть до досягнення своїх індивідуальних цілей навчання. Вони почувають себе впевнено і втрачають почуття страху пе ред іспитом.

* Учні регулярно контролюють свої успіхи, щоб переконати ся, чи дійсно вони досягають своїх цілей. Вони мають постійну інформацію завдяки систематичному поточному самоконтролюванню своїх знань і умінь.

За такого підходу до планування навчання як власного процесу зникає небезпека, що важливі для учнів теми можуть бути пропущені, недостатньо міцно засвоєні.

Як боротися з нудьгою?

Вічною проблемою школи є нудьга, причини якої різні, але в основі одна — одноманітність і монотонність. Як учитель може домогтися того, щоб його учні були уважні і зосереджені?

• Досвід показує, що підходящим засобом для того, щоб підтримувати необхідну напруженість процесу навчання, є зміна форм взаємодії. Під формами взаємодії розуміються способи гуртування учнів на заняттях і втягування їх у спільну діяльність. Практикуйте:

• з усім класом — реферат, бесіда з викладачем, обговорення, презентація проектів і т.д.;

• навчання у малих гуртах, коли, наприклад, 3-7 учнів працю ють над завданням, розв'язання якого потім обговорюється всім класом;

• навчання у парах: двоє учнів обговорюють постановку за-

143

Підласий І.П.

дачі, шукають вирішення, яке потім обговорюється в мікро-гурті і з усім класом;

• індивідуальне навчання: кожен учень індивідуально вирішує завдання, після чого його рішення порівнюється з відповідями інших.

Учні дивляться на зміну одноманітної діяльності як на приємний поворот подій. Під час одноманітної діяльносіі швидко падає увага і, навпаки, вона підвищується, коли повідомляється нова інформація, вирішуються інші завдання, долаються виші перешкоди. Тому регулярно змінюйте навчальну ситуацію.

144

Розділ 4. Партнерська технолгія

Авторський задум 146

Переваги і недоліки 159

Особливості застосування 161

Західний варіант 167

Непізнаний Шаталов U4

СПІВСТАВИМО НАШІ ВИСНОВКИ Партн ерська технологія - ринкова назва для добре відомої педагогіки співпраці. Педагог та

його учні виступають рівноправними партнерами спільної діяльності. Але якщо у

соціалістичній педагогіці співпраця організовувалася задля світлої ідеї - добре

навчити усіх, то у ринковій - превалює сфокусований у контракті власний інтерес.

Підласий ІП.

АНАЛІЗУЄМО

Авторський задум

Партнерською назвемо технологію, що приділяє однакову увагу як предмету вивчення, так і формуванню особистості. На малюнку, що супроводжує ідею цієї технології, бачимо, що учитель немов би охопив своїми руками і премет, і учня. Назвою «партнерська технологія» ми об'єднаємо західні і вітчизняні варіанти вирішення тотожних завдань. Наш різновид цієї технології відомий під назвою «педагогіка співробітництва (співпраці)». У 80-х, на початку 90-х років вона інтенсивно розвивалася і поширювалася під цією назвою. Розвиваючись, технологія обростала новими деталями, деякі первісно закладені в ній елементи вихолощувалися, натомість з'являлися нові. Сьогодні маємо справу з різними модифікаціями партнерської технології. Загалом, вона добре відома українським педагогам, має палких прихильників, а також і супротивників.

Розглянемо спершу головні ідеї педагогіки співпраці так, як вони були викладені у «Маніфесті» — підсумковому документі, що його створила у підмосковному місті Передєлкіно робоча група, до складу якої увійшли відомі на той час педагоги-нова-тори. До розробки і формулювання ідей педагогіки співпраці долучилися: С.М.Лисенкова, заслужений учитель школи РРФСР(Москва, школа № 587), В.Ф. Шаталов, співробітник ІУУ (учитель школи №5 м. Донецька), І.П. Волков, заслужений учитель школи РРФСР, кандидат педагогічних наук (учитель школи № 2 м. Реутово Московської області), В.А. Караковський, заслужений учитель школи РРФСР, кандидат педагогічних наук, директор московської школи № 825, М.П.Щетинін, ст. науковий співробітник Інституту загальних проблем виховання АПНСРСР, Є.М.Ільїн, учитель-методист школи №307 (м. Ленінград), Ш.А. Амонашвілі, професор, доктор психологічних наук, член-кореспондент АПН СРСР, директор НДІ педагогічних наук (м. Тбілісі), М. І. Гузик — учитель, Одеська обл., П.М.Ерднієв, професор (м. Еліста) та інші педагоги.

Розглянемо основні ідеї педагогіки співпраці, спираючись на текст «Маніфесту», що був опублікований «Учительской газе-той» (18 жовтня 1986 року).

146

Практична педагогіка або три технології

1. Стосунки з учнями

Придивимося до тих змін, що відбулися в школі. На перший погляд, усе те ж саме: учитель входить у клас, опитує учнів і пояснює їм новий матеріал — нехай навіть і інший матеріал, складніший чи простіший, із застосуванням технічних засобів навчання чи без них, у добре обладнаних кабінетах — суть залишається незмінною. Глибокі зміни відбулися не так в учителях, як в учнях. Колись учень, який не бажав чи не був здатний учитися, залишався на другий чи навіть на третій рік, вибував зі школи; колись для цього були сильні економічні стимули — краще навчишся, будеш більше заробляти; колись у багатьох батьків не було можливості довго навчати дітей, давати їм середню освіту, і багато хто, у першу чергу — малоздібні учні, вибували із школи. Був контингент учнів, що досягав тридцяти відсотків, що сам собою поступово відсівався. Тепер усі ці учні в наших класах — ми заледве чи не перше покоління педагогів, на долю якого випало навчати дітей без відсіву і добору. Прийоми і навички такого навчання ми у спадщину не одержали, ми повинні виробити їх самі. Те, що століттями повторювали видатні педагоги-гуманісти, що колись було мрією, те для нас стало простою життєвою необхідністю: ми повинні дати нашим дітям нові стимули навчання — ті стимули, що лежать у самому навчанні. Якщо зовнішніх спонукань до навчання немає, якщо способів примусу зовсім не залишилося, якщо не можна розраховувати на загальний інтерес до предмету, і якщо ми реалісти, не хочемо ховатися від дійсності, то перед нами лише один шлях: ми повинні утягувати дітей у загальну працю навчання, викликаючи у них радісне почуття успіху, руху вперед, розвитку. Інакше дітей не вивчиш. Результат навчання дорівнює добутку здібностей на старанність. Якщо старанність дорівнює нулю, то і весь добуток перетворюється в нуль. Потрібна нова педагогіка, що відрізнялася б від колишньої тим, що робить акцент на залучення дітей у навчання, на спільну працю вчителя і дітей. її можна назвати педагогікою співробітництва.

У школі завжди були учителі-предметники і вчителі-вихова-телі: одні йдуть із предметом до учнів, а інші з дітьми йдуть до предмета. От це і є співробітництво з дітьми. Виховуючи співробітництвом співробітництво,ми виховуємо колективізм і Цілеспрямованість. У співробітництві, якщо вдуматися, глибинно збігаються мета і засоби, навчання і виховання.

147

Підласий І.П.

Учителі звичайно пишаються сильними своїми учнями: ми ж пишаємося слабкими, котрі стали сильними.

Однак, щоб ідея співробітництва не залишилася порожнім словом, вона повинна бути підкріплена методикою. Співробітництво з дітьми не можна оголосити чи ввести з нової чверті, його доводиться роками домагатися. Ми довгі роки виробляли таку педагогіку, що неминуче веде до співробітництва з учнями. Вона народилася в спілкуванні з дітьми, і головне, що нас поєднує, — зміна у відносинах з учнями. Саме відносини з учнями виходять сьогодні на одне з перших місць.Увага вчителя до учнів, його відносини з дітьми — питання, що гостро обговорюються зараз в усьому світі, на міжнародних педагогічних зустрічах і конгресах. Ми повинні знайти і своє рішення цих проблем.

Навчання без примусу

Центральна позиція такої педагогіки — виведення з наших методів примусу до навчання. Ми повинні обійтися без примусу з гуманних міркувань. І ми змушені виключити засоби примусу, тому що їх просто не залишилося б у нашому розпорядженні, хіба що у тих педагогів, які можуть взяти дитину лементом, на переляк.

Який би слабкий клас нам не дістався, ми десятиліттями не ставили дітям поганих оцінок, не скаржилися батькам на учнів, не робили зауважень на уроках — виявляється, так учити можна, більш того, так учити багато легше. Спроби примушувати дітей вимотують педагога, підривають його віру у свої сили, у розумність усього того, що відбувається у школі. Педагогіка співпраці робить роботу вчителя хоч і напруженою, але радісно напруженою. Совість учителя звільняється від важкої необхідності постійно завищувати оцінки, ставити трійки там, де знань зовсім немає.

Поки не прийнята нова методика, нам доведеться усе скорочувати, насамперед скорочувати програми майже до нуля — і вони все одно будуть складні для учнів, які не вміють учитися, усе одно будуть перевантаженими. «...Для того, щоб дитина встигала, — писав В. Сухомлинський, — треба, щоб вона не відставала, добре навчалася. Але в цьому удаваному парадоксі і прихована вся складність педагогічної справи. Інтерес до навчання є тільки там, де є натхнення, що народжується від успіху». Педагогіка співробітництва вся спрямована на одне — дати дитині впевненість у тім, що вона доможеться успіху, навчити її учитися, не допускати, щоб вона відставала і помітила своє відставання.

148

Практична педагогіка або три технології

Ось деякі ідеї, що дозволяють розвивати навіть найменші здібності дітей і викликати у них суспільні почуття, умови, необхідні для співробітництва.

3.Ідея важкої мети (в оригіналі— «трудной цели»— І.П.)

Усі вчителі повідомляють тему уроку або нового розділу, але для підтримки духу співробітництва потрібно ставити перед дітьми якомога більш складну мету, вказувати на її виняткові труднощі і уселяти впевненість у тому, що ціль буде досягнута, тема добре вивчена (як у В.Ф.Шаталова). Учнів у цьому випадку поєднує не просто мета — ціль сама по собі може бути і не такою вже цікавою, — а саме віра в можливість подолання труднощів. Без загальної наснаги співробітництва з дітьми домогтися важко.

4. Ідея опори

Оскільки в кожному класі займаються діти з дуже різними здібностями, і оскільки ми відкидаємо розподіл дітей за здібностями, диференціацію дітей навіть на рівні завдань чи допомоги («тобі задачка важча, а тобі легша») , оскільки ми в принципі проти додаткових занять,особливо з маленькими дітьми, — словом, оскільки ми проти усього, що може викликати в дитини підозру, що її вважають другосортною, — то ми всі, порізно експериментуючи, прийшли до однієї й тієї ж ідеї опори: опорний сигнал у В.Ф.Шаталова, схеми в С.М.Лисенкової, зрима модель поведінки у методиці творчого виховання І.П.Іванова, опорна деталь у Є.Н.Ільїна, співочий алгоритм у методиці Д.Е.Огород-нова. Форми опор різні, але загальний принцип проглядається чітко: щоб навіть слабкий учень міг відповідати біля дошки досить вільно, не затримувати клас і не збивати темп уроку, перед ним повинна бути опора. Це не наочне приладдя у вигляді таблиць, а дороговказна нитка розповіді, правила, способу вирішення задачі. Слабкі учні користаються опорою довше, ніж сильні, але це розходження у класі непомітне, усі відповідають впевнено і заслужено одержують гарні оцінки.