Практична педагогіка або три технології

О.Зейнінг (Німеччина), Р.Зейдель (Швейцарія), К.Цируль, М.Касаткін, К.Сент-Ілер (Росія), У.Цігнеус (Фінляндія), К.Вуд-ворд, Б.Вашингтон, Ч.Армстронг (США). Учительська семінарія ручної праці, що була відкрита в Лейпцігу в 1887 році, відіграла суттєву роль у практичному зміцненні мережі мануальних шкіл.

В Росії ручну працю як навчальний предмет стали викладати з 1884 року. Значний внесок у теоретичне обгрунтування, розробку планів і програм, створення системи трудового виховання зробив К.Ю.Цируль.

Другий напрямок (Г.Кершенштейнер) грунтувався на визнанні праці не лише предметом, але й принципом навчання. Його прихильники стояли за те, щоб сформувати у дітей такі риси характеру, які хотів би бачити в найманому робітникові його роботодавець — старанність, чесність, відданість виробництву, добросовісність та інші. Це, за Кершенштейнером, необхідна передумова кожної професійної діяльності. Оскільки формування рис характеру може відбуватися на будь-якому виді праці, то немає необхідності «прив'язуватися» лише до ручної — вибір видів краще розширити.

За третім підходом, який підтримували відомі в Європі та Америці педагоги Г.Шарельман, Г.Гаудинг, В.Лай, Г.Вінекен (Німеччина), А.Фер'єр, Е.Ертлі (Швейцарія), О.Декролі (Бельгія), Дж.Дьюї (США), дитяча праця потрактовується ще ширше — як діяльність (пізнавальна, художня, трудова). Сутність трудової школи в тому, щоб надати дитині можливість займатися активною, цікавою і посильною для неї діяльністю (самостійна праця, скерована на добування знань, малювання, ручна праця, власні твори на вільні теми тощо). Цим підходом започатковується нова педагогіка — педагогіка дії, педагогіка особистості, яка стає домінуючою в XX столітті.

З усіх поглядів звернення до зв'язку школи з працею, з життям— ідея прогресивна. Активізація педагогічного процесу, формування низки життєво важливих навичок та умінь, рис характеру, зближення книжної освіти з реальним життям не можуть позитивно не позначитись на вихованні дітей. Проте по-справжньому високі результати ця ідея дає при ретельному і дуже виваженому вирішенні цілої низки спеціальних технологічних проблем організації педагогічного процесу.

У Радянському Союзі ідея поєднання навчання з продуктивною працею набула ідеологічного забарвлення і потрактовувалася як

129

Підласий І.П.

*■-♦

формування у дітей і юнацтва комуністичного ставлення до праці. У цьому зв'язку нищівній критиці піддавалися підходи Дж.Дьюї та Г.Кершенштейнера, які у запровадженні трудової школи вбачали шлях до виховання дисциплінованих, акуратних і добросовісних трударів, керованих мотивами досягнення власного успіху та матеріального достатку. В «єдиній трудовій школі» здійснювався найтісніший зв'язок навчання з суспільно корисною працею. Головними умовами, що сприяють формуванню комуністичного ставлення до праці, є: 1) розуміння учнями суспільної значимості виконуваної праці і висока суспільна вимогливість до неї; 2) доступність праці для учнів певного віку за характером та обсягом, технічна оснащеність праці; 3) присутність у трудовому процесі інтелектуального елементу, необхідність вирішення технічних, технологічних, організаційних та інших завдань, що вимагають знань, кмітливості, праці думки; 4) можливість прояву учнями ініціативи, певної самостійності, творчості; 5) запровадження елементів змагання; 6) чітка організація колективної праці, що захоплює дітей своєю злагодженістю.

Система трудових знань і вмінь визначається програмами трудового виховання для 1-8-х класів та практикумів для 9-10-х класів. Запроваджується обов'язкове проведення виробничих екскурсій. Трудове виховання школярів передбачає організацію шкільного самообслуговування: ремонт шкільних меблів і приміщень, прибирання території, догляд за пришкільною ділянкою, праця в мікрорайоні школи тощо. Ці занятгя мають виробляти навички організації робочого місця, вибору доцільних інструментів і матеріалів, планування праці, забезпечення її високої якості, заощадження часу, дотримання правил техніки безпеки тощо. Значну роль у посиленні трудового виховання школярів мають відігравати позашкільні навчально-виховні заклади.

Трудове навчання і виховання в радянській школі стало органічною складовою політехнічної освіти. У пояснювальній записці до програми з праці (1927) мета політехнічної освіти і мета запровадження праці в школі формулювались як «вивчення основного наукового принципу будь-якої праці і ознайомлення з головними матеріалами та інструментами найважливіших і найпоширеніших виробництв; виховання свідомого ставлення до праці в умовах індустріалізації». До змісту програми входили: палітурна справа, обробка деревини, обробка металів, електромонтаж, домоводство, сільськогосподарська праця тощо. В на-

130

Практична педагогіка або три технології

ступних модифікаціях цих програм (у 30-х роках) посилювалися технологічний і поопераційний боки політехнічної підготовки.

Практична реалізація загалом правильних підходів наштовхнулася на значні труднощі. З цього приводу Н.К.Крупська змушена була писати: «За останні роки викладання праці в школах зведено нанівець. Навчають ремісничих, якихось «трудових процесів», праця відірвана більше, ніж коли-небудь від навчання».

В 1937 році наказом Наркомосу (№393 від 4 березня) трудове навчання в загальноосвітніх школах відмінялося, але вже через два роки на XVII з'їзді ВКП(б) знову піднято питання про підготовку школярів до практичної діяльності. До попереднього рівня вдалося дійти тільки у 1958 році, коли до навчальних планів ввели виробниче навчання, спрямоване на опанування учнями певних професій. Проте через відсутність належної матеріальної бази, кваліфікованих педагогічних кадрів ефективність цього навчання не була високою, що й привело в 1966 році до його відміни: в дію вводяться нові навчальні плани трудового навчання.

До програм початкової школи вводяться роботи з глиною і пластиліном, картоном, тканиною, моделювання, збирання найпростіших електромонтажних схем. Для середніх класів діє 6 варіантів програм: 1) технічної праці на базі майстерень по обробці деревини і металів; 2) технічної праці на базі майстерень по обробці деревини; 3) технічної праці на базі майстерень по обробці металів; 4) обслуговуючої праці; 5) технічної і сільськогосподарської праці; 6) сільськогосподарської і обслуговуючої праці. 1-3 варіанти рекомендовані для хлопчиків міських шкіл, 4-й варіант — для дівчаток міських шкіл, 5-й варіант — для хлопчиків сільських шкіл, 6-й варіант — для дівчаток сільських шкіл. В старших класах заняття проводяться у вигляді практикумів з електротехніки, радіоелектроніки, металообробки, технічного креслення, прикладної хімії, практичних занять по вивченню автомобіля, трактора, з плодівництва, овочівництва, агрохімії, обробки тканин, машинопису.

Для вирішення завдань трудового навчання був запропонований і так званий «трудовий метод», особливість якого полягала у використанні трудової діяльності учнів для повідомлення їм знань, вироблення умінь і навичок. Практичні роботи, вправи, лабораторні заняття, вирішення технічних завдань — конкретні модифікації цього методу.

131

Підласий ІП.

■ ■*

Я так докладно зупинився на цих питаннях тому, що в ринкових умовах питання — чи повинна школа запроваджувати навчання простих видів фізичної праці — постає з новою силою. Відповіді батьків на запитання — чи хочете ви, щоб вашу дитину навчили в школі пришивати ґудзики (варити борщ, займатися домоведенням тощо) — сьогодні далеко не однозначні. До школи йдуть за іншим. Отож, вибудовуючи світле капіталістичне майбутнє, Україна зіткнеться з низкою непростих проблем, що їх понесе до шкіл розшароване за майновим станом та інтересами суспільство. Описані підходи і технології можуть стати у пригоді.

Безперервне навчання. До цього треба віднести організацію навчання, коли діти перебувають у навчальному закладі цілодобово — спеціалізовані інтернати, школи продовженого дня. Цим створюються покращені умови для організації і здійснення виховання та навчання. Школи продовженого дня виникли у 1919 році як осередки виховання безпритульних дітей. Згодом їх узаконили у зв'язку із перерозподілом родинної структури зайнятості батьків: скуті виробництвом, заклопотані пошуком засобів існування, вони з'являлися вдома значно пізніше, ніж поверталися зі школи їхні діти, які в цей час залишалися без нагляду. Тому в Радянському Союзі школа продовженого дня знайшла широку громадську підтримку — для частини батьків вона стала бажаною можливістю «здихатися» клопоту виховання власних дітей. Школа вважалася з продовженим днем, якщо не менше 85% її учнів залишалося після уроків для участі в подальших заходах.

Перша половина дня в цих школах була організована за принципами звичайної денної загальноосвітньої школи, а в другій половині передбачалася підготовка домашніх завдань під керівництвом педагога, заняття в предметних гуртках, а також організація культурного дозвілля. Додому діти поверталися після 19 години вечора лише для того, щоб вдома переночувати.

Вважається, що така система створює покращені умови для організації навчання, бо для контролю за виконанням домашніх завдань залучаються кваліфіковані педагоги, при цьому використовується матеріальна база шкільних кабінетів.Сприятливі умови створюються і для здійснення виховної роботи, а також для впровадження гігієнічно і педагогічно обгрунтованого розпорядку дня.

Невдовзі розпочалися експерименти по удосконаленню структури навчально-виховного процесу. Першою новацією тут

132

Л