Практична педагогіка або три технології

К

РИТИКУЄМО

Тепер, напевне, ви здогадалися, чому технологію названо поблажливою. Справа в тому, що коли людина має можливість вибирати між варіантами, один з яких хоч і продуктивний, але важкий, а другий — малопродуктивний, але легкий, то вона майже завжди вибирає легший варіант. Дослідження показують, що коли учні самостійно встановлюють для себе темп роботи, то він, зазвичай, значно нижчий від того, яким міг би бути. Це однозначно засвідчує, що люди, коли для цього є можливості, встановлюють для себе поблажливі умови праці. Особливо, коли праця важка, довготривала, монотонна, малоцікава. Саме тому над невільниками завжди стоять наглядачі з нагаями.

Право вибору змісту, обсягу, рівня, темпу навчання по суті звільняє дитину від необхідності напружено і серйозно працювати, долати труднощі, загартовуватися, набуваючи неоціненної якості — навчальної тренованості та уміння вчитися. Досягнення мети (шкільного атестату) без особливого напруження формує відповідне ставлення людини до життя. В умовах вільного вибору, який робить незріла людина, по суті виховується бездіяльність. Страшна це справа, писав колись В.О.Су-хомлинський, — бездіяльність за партою. Якщо ми хочемо давати можливість вибору, то треба спершу навчити людину робити правильний вибір. Такий вибір зробить лише правильно сформована людина.

Поглянемо на вибір і особистісну орієнтацію з іншого, практичного боку. Чи дозволяє нам робити цей вибір життя? Чи дозволяє воно переважній більшості людей поводитись, як їм заманеться? Ні, вибору, як у сапера на мінному полі, немає. Ви можете уявити собі державного службовця, військового, лікаря, учителя, шофера, які вільно вибирали б собі предмети для вивчення, їх обсяг і рівень? Ось чому я негативно ставлюсь до цієї технології і кажу — це не для всіх, а особливо не для нас на цьому витку розвитку нашого суспільства.

125

Підласий І.П.

В

чимося

■•♦

Різновиди технології

Продовжимо огляд деяких модифікацій технології особистіс-но зорієнтованого навчання, щоб показати: 1) це вічнозелена ідея в історії педагогіки та 2) у нашій школі у різні части вже використовувалися її елементи та модифікації.

Прискорене навчання. Призначення — створення сприятливих умов для прискореного завершення навчання. В основі — диференційований підхід до учнів на всіх щаблях навчання, використання індивідуального та особистісно орієнтованого навчання. Історія знає безліч технологій подібного спрямування.

Наприклад, Кембрідж-план (Cambridge Plan) — система організації навчально-виховного процесу, що склалася в коледжі Кембріджського технологічного інституту (штат Масачусетс, США) на початку 20-х років XX століття. Сутність у тому, що учні, здатні засвоювати курс елементарної школи прискореними темпами, повинні були, за задумом ініціаторів системи на чолі з Ф.Когсуеллом, отримувати можливості завершувати 9-літній курс навчання за 8 і навіть за 7 років. З цією метою комплектувалися спеціальні групи учнів з приблизно однаковими навчальними можливостями та темпами засвоєння знань. Групи мали дифузний характер, учням дозволялося переходити з однієї до іншої не лише в кінці, але й у середині навчального року. Допускалося вивчення окремих предметів у різних групах.

Згодом Кембрідж-план трансформувався в інші технології, зокрема в так званий екстернат, який і нині використовується в середніх і вищих навчальних закладах. На основі цього плану згодом проросло диференційоване навчання та різноманітні освітні проекти прискореного навчання. Далеким родичем є він і для сучасних комп'ютеризованих систем швидкого індивідуалізованого (мультимедійного) навчання.

Рівнева диференціація. Одна з найбільш відомих, опрацьована у 1944 році французькою комісією під керівництвом П.Ланжеве-на і А.Валлона. Окрім загальних покращень навчально-виховної системи передбачала поліпшену організацію шкільного процесу.

126

Практична педагогіка або три технології

Автори проекту поставили завдання забезпечувати всебічний розвиток особистості дитини, виховання її на основі демократичних і гуманістичних ідеалів, закріпити прогресивні методи навчання, покращити підготовку учнів до практичної діяльності, створити ліпші умови для освіти дорослих.

У старших класах учнів ділили на три секції: 1) практична (підготовка кваліфікованих робітників); 2) професійна (підготовка техніків та інших спеціалістів середньої ланки); 3) теоретична (підготовка до вищої школи). Теоретична секція ділилася на 4 напрямки: гуманітарно-класичної підготовки, гуманітарно-сучасної, природничо-математичної, технічної. Розподіл учнів за секціями мав залежати виключно від здібностей і нахилів учнів. Передбачалася також можливість вільного переходу з одній секції до іншої, а також широке ознайомлення учнів з особливостями майбутньої професії під час навчання.

Свого часу уряд Франції відкинув цей проект. Але сьогодні у Франції та в усьому світі його елементи широко використовуються. У школах України теж учнів ділять на спеціалізовані класи — математичні, гуманітарні та інші.

Трудове спрямування. У нас більше відоме під загальною назвою трудової школи, що поєднувала розумове, моральне, естетичне й фізичне виховання з виробленням у дітей певного комплексу трудових умінь і навичок та професійною орієнтацією. Сама ідея поєднання навчання з трудовою діяльністю в історії педагогіки не нова і своїм корінням сягає перших століть нашої доби: тут треба згадати імена перших утопістів (Т.Мора, Т.Кампа-нелли) та їхніх послідовників (Р.Оуена, Ш.Фур'є, А.Сен-Симона, Я.А.Коменського, англійського економіста Дж.Белларса, видатних європейських філософів і педагогів Ж.Ж.Руссо, И.Г. Песта-лоцці). Значних зусиль до обгрунтування ідеї та її практичного втілення в життя доклали Ж.Кондорсе, Л.Лепельт'є, А.Лавуаз'є, В. Вейтлинг. Займалися нею і засновники наукового комунізму К.Маркс та Ф.Енгельс, які зв'язок освіти з працею зробили козирною картою у політичній грі на почуттях пролетаріату.

Перші спроби створення шкіл сільськогосподарського та ремісничого напрямків започатковані у Франції вже на початку XVIII століття. За планом Ж.Кондорсе передбачалося опанування простих ремісницьких умінь в школах нижчого рівня, а на вищих рівнях запроваджувалося вивчення основ природничих наук

127

Підласий /.IT.

(математики, природознавства, хімії), необхідних для трудової діяльності. Його послідовник Л.Лепельт'є у своєму плані громадського виховання дітей і юнацтва від 5 до 12 років пішов ще далі, запропонувавши обов'язкові щоденні трудові заняття.

А.Лавуаз'є висловився за озброєння учнів трудовими уміннями, що використовуються у виробничій діяльності. І хоча жоден з цих проектів не був реалізований, висловлені ідеї вплинули на подальший розвиток педагогічної думки.

Реальна реалізація ідеї розпочалася в школі Й.Песталоцці, де діти повинні були утримувати себе і заробляти на прожиток. Посильна праця сприятливо впливає на розумовий і фізичний розвиток дітей і в поєднанні з іграми забезпечує належний освітньо-виховний ефект. Й.Песталоцці доходить висновку, що при поєднанні навчання з працею, не можна обмежуватися опануванням простих ремісницьких прийомів, треба формувати узагальнені вміння й навички, придатні для широкої царини матеріального виробництва.

Подальший розвиток трудової школи пов'язаний з поширенням капіталізму, оснащенням виробництва складними машинами, для обслуговування яких потрібні були ініціативні, добре навчені робітники. Попередня народна школа, яка навчала дітей письму, читанню та релігії, не могла забезпечити необхідної трудової та політехнічної підготовки. Саме тому в 60-70-х роках XIX століття в європейських країнах, а згодом і в США розпочався рух за реформу школи, за перетворення її на школу трудову.

Праця учнів потрактовувалася по-різному. Виділяються три головних напрямки в тлумаченні її завдань, спрямованості та організації. Згідно з першим, так званим мануальним, це має бути ручна праця як окремий предмет,а трудові уміння й навички, що набуваються під час його вивчення, використовуються в інших навчальних предметах.

Батьківщиною ручної праці прийнято вважати Фінляндію. її упровадження в школах пов'язане з іменем фінського педагога У.Цігеніуса. У 1866 році з'явилося положення, згідно якого ручна праця вводилася в усіх фінських початкових школах та в учительських семінаріях як обов'язковий навчальний предмет.

Мануальні школи були відкриті в 70-х роках у Швеції (О.Са-ломон), Данії (О.Клауссон-Кас) та інших європейських країнах. Науково-методичне обгрунтування для них здійснили відомі ма-нуалісти Е.Шенкендорф,В.Гетце,А.Пабст, Г.Шерер, Г.Денцер,

128