Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Модель сугестивного занурення

⇐ ПредыдущаяСтр 14 из 16Следующая ⇒

Вперше цю технологію було застосовано у 1966р. у Болгарії. Основоположником цього напрямку став болгарський вчений, д.мед.наук, лікар-психотерапевт Г.Лозанов.

Лозанов розробив цю технологія для вивчення іноземної мови. Його учні займалися 5 днів на тиждень та практично не виконували домашніх завдань, але за рік вивчали програму 2-х років.

Ця технологія може використовуватися для навчання людей різного віку.

Основи сугестопедії також висвітлено у працях В.М.Мясищева, Д.Н.Узнадзе, Г.К.Лозанова та ін.

Сугестивна технологія – це навчання на основі емоційного навіювання у стані неспання, що спричиняє надзапам’ятовування.

Головним методом цієї технології є метод релаксопедичного навчання. Цей метод навчання базується на взаємодії усвідомлюваних та неусвідомлюваних компонентів психіки у процесі засвоєння та перероблення інформації (двоплановість).

Реалізацію цієї концепції передбачає створення особливих психолого-педагогічних умов навчання.

Для вчителя необхідно:

– високий авторитет: широка свідомість, видатні особистісні якості, сила переконання;

– інфантилізація – встановлення атмосфери довіри;

– майстерність двоплановості під час введення нового матеріалу: кожне слово, що несе самостійне смислове навантаження, супроводжується відповідно, інтонацією, жестом, мімікою.

Учню слід:

– вірити у здійсненність завдань навчання;

– навіювати собі думки про величезні можливості свого інтелекту;

– створювати постійне позитивне емоційне самопідкріплення;

– „занурюватись” у навчальну дисципліну, в концентроване вивчення матеріалу: щодня вивчаються тільки одна навчальна дисципліна по 4-6 годин протягом 2-3 місяців.

Структура релаксопедичного заняття (тренінгу)

(навчання з використанням сугестії):

1етап.

Створення необхідного психічного настрою і ознайомлення з теоретичним матеріалом (3-5хв.).

2 етап.

А. „Введення” чи „занурення” в релаксації. Для цього потрібно зручно сісти, розслабитися, на про що стороннє не думати, сконцентрувати свою увагу на словах викладача (звучить тиха, спокійна музика, очі заплющені). Вводяться формули навіювання : „Ви зовсім спокійні, вам добре і приємно .... жодних переживань і неприємних думок немає”.

Б. Подається необхідна психотерапевтична інформація, а в навчанні – лексичний матеріал (8-15хв.).

3 етап.

Виведення з релаксації. Використання формул навіювання (сугестії), спрямованих на формування впевненості у своїх силах, закріплення матеріалу з пам’яті та активізацію психічних процесів (3-5 хв.). Напр.: „Думки, образи, почуття ясні, яскраві... голова світла, чиста... пам’ять чудова...Ваше тіло наповнюється бадьорістю, здоров’ям, впевненістю у своїх силах... Розумова працездатність відновлюється і зростає. Вся програма залишається у пам’яті, розплющіть очі... підведіться, струсніть руками... Настрій бадьорий, чудовий...”

Релаксація, викликана за допомогою спеціальних формул навіювання та при активному самонавіювання самих учнів, дає змогу значно розширити межі й можливості людської пам’яті. Ефект надзапам’ятовування, якого досягли при цьому, сприяє міцному засвоєнню більшого обсягу навчальної інформації (учень запам’ятовує 92-95% програми).

На думку Лозанова, авторитет вчителя є основним фактором у сугестії. Навіювати здатен лише авторитет. Якщо сугестолог чи вчитель внутрішньо не готовий до проведення навіювання, то сугестивні маніпуляції, які він проводить, і висловлені формули навіювання втрачають свою ефективність. Це може викликати інтуїтивне відчуття недовіри, збудити контрсугестивність.

 

Модель часового занурення М.П.Щетиніна

Щетинін Михайло Петрович – дир. ліцею у Краснодарському краї Росії.

Запропонував „занурення ”як модель тривалого заняття одним чи кількома навчальними предметами.

„Занурення” передбачає тривалі заняття (від 3 до 9 днів) одним предметом, за якого уроки „основного” предмету змінюються уроками образно-емоційної сфери (як розрядка, релаксація), а самі „занурення” повторюються через певні проміжки часу.

М.П.Щетинін запропонував під час експерименту здійснювати 4 занурення з математики (9 кл.) протягом року (занурення тривали від 4 до 7 днів).

1-е занурення тривало 6 днів (після кожної пари годин – розрядка: музика, хореографія, фізкультура). За 32 год. було пройдено курс всього навчального року. Під час цього занурення були охоплені основні поняття, ядро курсу, головне завдання – побачити все в комплексі.

2-е занурення відбулося у 2 чверті (ч/з 1,5 міс. після 1-го). Під час цього занурення учні виводили відомі формули, доводили теореми, засвоювали поняття, система знань засвоювалась та закріплювалась у всіх деталях.

3-є занурення – ч\з 3 міс. після 2-го, на поч. березня. Під час цього занурення учні відтворювати теорію як самостійне доведення, як практичне завдання – письмово, усно, з опорою на наочні посібники, на модель, з коментуванням, застосовуючи на практиці.

4-е занурення в середині квітня.

Чергування уроків (половина вивчення наук, ¼ -- мистецтво, ¼ -- спорт) дозволяє учням зберегти високу активність та працездатність протягом всього навчального дня. Це дає можливість відмовитись від обов’язкових домашніх завдань, а звільнену половину дня використовувати для додаткових занять за інтересами учнів.

Групи школярів, об’єднані інтересами, були названі „кафедрами”.

Одне із завдань роботи „кафедр” – підготовка учнів-консультантів, які стають помічниками вчителя під час „занурення” і керують роботою малих груп – „екіпажів”.

Завдяки „кафедрі” та взаємонавчанню, учні, які обрали улюблений предмет, мають можливість просуватися поетапно від репродуктивного до творчого рівня пізнання:

1. „Я вчусь” Репродуктивний рівень
2. „Я вчусь вчити” Рівень засвоєння методичних знань
3. „Я вчу” Рівень взаємонавчання
4. „Я вчу вчити” Рівень передачі методичних знань

 

Тема 7. Педагогічні технології вільної освіти

(Л.11,12,13)

1. Технологія вільної школи Саммерхілл О.Нейлла.

2. Педагогіка свободи Л.М.Толстого.

3. Вальдорфська школа Р.Штейнера.

4. Технологія саморозвитку М.Монтессорі.

5. Технологія Дальтон-план Г.Паркхерст.

6. Технологія вільної праці С.Френе.

7. Школа-парк М.О.Балабана.

8. Цілісна модель вільної школи Т.П.Войтенко.

Л. 11

Ідея вільного виховання (освіти) зародилась ще у Давній Греції, пройшла крізь віки до нових часів.

Вільна освіта проголошує в якості основної ідеї виховання – забезпечення дитині вільного вибору діяльності – свободи індивідуального розвитку.

Так, Ж.-Ж.Руссо створив концепцію природного виховання. Він був переконаний, що вихователь ні в якому разі не повинен нав’язувати свою волю дитині. Він повинен лише сприяти її природному росту, створити умови для розвитку природних задатків дитини, створити таке виховне середовище, у якому дитина зможе одержати самостійність і свободу.

Гуманістичний педагогічний пошук активізувався на рубежі ХІХ-ХХ ст.ст., під час зростання демократичних тенденцій у європейському суспільстві. Ідея природного, вільного розвитку дитини висувається в якості найважливішої умови формування індивідуальності.

Однак за радянських часів ці ідеї не мали розповсюдження. Зараз застосування цих моделей у „чистому” вигляді має обмеження, оскільки цілі, закладені у ній, суперечать реалізації державних освітніх стандартів.

 

1. Технологія вільної школи Саммерхілл О.Нейлла

Нейлл Олександр (1883-1973) -- англ. психолог і педагог. Родоначальником школы Саммерхилл («Летний холм») является потомственный учитель Александр Нилл. Он вырос в авторитарной семье, где часто прибегали к наказаниям в виде порки розгами и прочего. Однако это приносило мало пользы: Александр почти не уделял внимания учебе, тратил много времени на игры и мечты. На мой взгляд, все это определило его дальнейшую жизнь и содержание тех идей, за которые он боролся.

Школа Саммерхилл получила свое название в 1924 году, хотя фактически она появилась тремя годами ранее. Школа была вынуждена часто менять свое расположение, в частности из-за нетрадиционного подхода к воспитанию, чем были недовольны местные власти.

Теоретично розробив і довів можливість існування нової педагогіки – педагогіки свободи , яка кардинально відрізняється від традиційної системи освіти.

У 1921р. О.Нейлл створив школу, у якій діти одержали можливість розвиватися вільно – без страху та примусу. «Призначення дитини – прожити своє власне життя. Не те, про яке мріють його неспокійні батьки, і не те, яке пропонує вчитель, думаючи, що знає краще».

Вона була рівноправним співтовариством дорослих та дітей, в якому діти вирішують самостійно, відвідувати їм уроки чи грати стільки, скільки вони хочуть, а не стільки, скільки дозволяють дорослі.

Свобода, любов та щастя – основні категорії педагогічного лексикону Нейлла.

Основна гіпотеза:„Якщо дитину залишити у спокої, без будь-яких настанов з боку дорослих, вона сама розвинеться настільки, наскільки здатна розвинутись”. Філософія Саммерхіл – «свобода, а не вседозволеність».

Школа Саммерхілл розташована у старому англійському маєтку. Крім головної будівлі, є багато маленьких корпусів, де розташовані лабораторії, майстерні. В спільних корпусах живуть діти поруч з вихователями. У старших дітей окремі кімнати, у маленьких спільні – по 2-3 чол.

Навчальних рік розбитий на 3 семестри по 12 тижнів кожний, між семестрами місячні канікули, які діти проводять у своїх родинах.

Дітей поділено на 3 вікові групи:

– молодші – 5-7 р;

– середні – 8-10 р;

– старші – 11-15 р.

Діти розміщуються у школі за своїми віковими групами, у кожній є домоправителька. Ніхто не перевіряє кімнати, ніхто за дітьми не прибирає. Ніхто не каже, що їм носити.

На початку нового навчального року діти самі обирають, які предмети вони збираються відвідувати. Користуються популярністю театр, плавання, теніс, гончарна справа, різьблення по дереву, чеканка та ін. Певний обов’язковий курс відсутній. Діти можуть не ходити на обрані курси. Можуть гуляти в парку, робити все, що завгодно. Однак не можна було заважати іншим, руйнувати своєю свободою свободу інших. Это значит, что ты волен делать так, как тебе хочется, но твоя свобода не должна пересекаться со свободой кого-то ещё. Ты можешь идти на уроки или не идти, потому что это твоё личное дело, ты делаешь свой выбор. Но ты не вправе играть на барабанной установке в четыре часа утра, потому что это противоречит свободе других. Благодаря всему этому в нашей школе, возможно, больше законов, чем в какой-либо другой, — в среднем около двухсот. Они регламентируют жизнь, начиная с того, во сколько студент должен быть в кровати вечером, и вплоть до того, куда позволено стрелять из лука.

Учителя иногда приводят на общие собрания детей с жалобами на то, что те не соблюдают правила поведения в классе. В одном из таких случаев было принято решение не допускать нарушителя до уроков в течение трёх дней. Но ребёнок молил о том, чтобы ему назначили штраф, потому что это наказание, по его мнению, было слишком жестоко.

Занятия в Саммерхилле являются необязательными, расписание существует только для учителей, все происходит в свободной атмосфере, где нет ничего авторитарного. Очень легко можно заметить разницу в поведении детей: те, кто всегда учился в Саммерхилле, проявляют интерес к обучению, поскольку оно является добровольным, а те, кто прибыл туда после более или менее продолжительного обучения в государственных или религиозных школах, где присутствие на уроках является обязательным, поначалу демонстрируют отвращение к учебе и школе.

Школьных экзаменов не существует, но если ученик решает, что хочет готовиться к экзаменам в университете, преподавательский состав школы помогает ему в этом. Из-за того, что студенты сами хотят учиться, они готовятся к экзаменам быстрее и с большим интересом, потому что это их собственное решение.

Важлива роль належить грі. Роль гумору. Нейлл говорив: „найкращі вчителі – ті, що сміються разом з дітьми, найгірші – сміються над ними”.

Самоуправління. Всі важливі рішення приймаються голосуванням на загальних зборах у суботу (щотижня). Рішення цих зборів обов’язкові для всіх: від учня до директора. Тут установливаются или отменяются школьные правила, решение принимается на основе демократического голосования, все ученики и учителя имеют равные по значимости голоса.

Нейлл як психоаналітик вважав, що в школі, у якій навчання здійснюється без примушування, у дітей не будуть виникати комплекси.

„Дуже важливо: створити атмосферу безоцінної любові, доброзичливості та безумовної готовності прийняти учнів такими, якими вони є”.

 

2. Педагогіка свободи Л.М.Толстого

Толстой Лев Миколайович – видатн. рос. письменник, мислитель, ідеолог вільного виховання у Росії.

Він втілив на практиці ідею вільного виховання у Яснополянській школі для сільських дітей. В педагогике Л.Н.Толстого виден смелый отказ от старых, консервативных устоев школы, нетерпимость его к формализму, шаблону в преподавании, зубрежке, к пассивному состоянию учеников на уроке. Толстой предъявляет высокие требования к учителю, который должен прежде всего любить детей и овладеть творческим методом работы.

Він вважав, що у дитині від природи закладений потяг до пізнання, освіти, творчості, але прояв цього можливий тільки в атмосфері свободи.

„Людина може сама знайти себе, коли їй не ставити перешкод” (Толстой).

Толстой розробив підручники для початкової школи: „Російські книжки для читання”, „Арифметика”, „Азбука”, які містять велику кількість життєвих ситуацій, знайомлять дитину з різними сторонами навколишнього світу, відповідають на питання, що потрібно робити, і чого не слід роботи, щоб гарно прожити своє життя.

Основний метод навчання – у живому, не скутому, спілкуванні двох людей - вчителя та учня.

Для залучення почуттів, а не просто розуміння, використовуються музика, живопис, інтегровані уроки.

Головний критерій оцінювання: не засвоєння предметних знань, а прагнення до навчання.

Вчителям він радив уникати двох крайнощів: не говоріть про те, що учень не може зрозуміти, і про те, що він вже добре знає.

У Росії в м. Тула діє школа на засадах Л.Толстого.

Толстой вмів зацікавити дітей, будити і розвивати їх творчість, допомагати їм самостійно мислити і глибоко відчувати. Він безмежно захоплювався педагогічною роботою, безперервно шукав і вимагав, щоб кожна школа була свого роду педагогічної лабораторією.

Такий лабораторією, експериментальної школи була в 1861-1862 роках Яснополянская школа, відкрита Толстим. У цій школі заняття будувалися у формі вільних бесід вчителя з учнями. Викладалися читання, письмо, чистописання, граматика, закон божий, розповіді з російської історії, арифметика, основи знань з природознавства та географії, малювання та співи. Відомості з природознавства, географії та історії Толстой повідомляв дітям у формі художніх оповідань на уроках російської мови.

Певного навчального плану, програми навчання та твердого розкладу навчальних занять не було. Домашніх завдань не було. Хоча обов'язкового щоденного відвідування школи від дітей не було потрібно, вони відвідували її і настільки зацікавлювали заняттями, що їм доводилося нагадувати про те, що пора по домівках. Які б то не було стягнення і покарання у Яснополянській школі були відсутні.

Яснополянская школа була, безсумнівно, цінний педагогічний досвід. Своїми досягненнями вона багато в чому зобов'язана геніальності і педагогічної майстерності Толстого, але його досвід залишився незавершеним.

Великими недоліками Яснополянській школи були: недооцінка систематичних знань, відсутність твердого навчального плану, програм та розкладу занять, відсутність правильного розпорядку, що привчають дітей до почуття обов'язку, до організованості та дисципліни.

 

3. Вальдорфська школа Р.Штейнера

Рудольф Штейнер – австрійськ. філософ, педагог, автор системи шкільної освіти, що одержала назву Вальдорфської від назви фабрики „Вальдорф-Асторія”.

Вальдорфська педагогіка є системою самопізнання та саморозвитку індивідуальності учня при партнерстві з учителем.

Повинен бути пріоритет виховання над навчанням. Фундаментальний принцип Вальдорфської педагогіки – „художнє передує інтелектуальному”.

Штейнер вважав, що головне – створити максимально сприятливі умови для розкриття природних задатків дитини. Навчання повинне будуватися без примусу, без насильства. Головне завдання школи – розвиток фізичних, душевних та духовних сил дитини.

Філософське вчення Р.Штейнера – антропософія. Теорія життєвих ритмів дитини. За цим вченням розвиток дитини проходить 3 семирічні цикли: 7, 14, 21 рік.

Під час першої фази дитина вчиться за допомогою наслідування, другої – за допомогою предметно-образної діяльності, у третій фазі – формується абстрактне мислення.

Перші 7 років – виховання волі, ключові слова „Я сам”. У дитячому садку діти займаються музикою, малюванням, ліпленням з глини, танцями, евритмією (вальдорфською гімнастикою, що поєднує музику, медитацію, слово, фізичні вправи).

З 7 до 14 років – навчання у школі. У цей період іде інтенсивний процес формування почуттів, ключова фраза – „Світ прекрасний”.

Розклад дня ритмічно повторюється і складається з 3-х частин:

1. „Головний урок” (2 год.) – дисципліна, яка поглиблено вивчається (л-ра, фізика, історія). ЇЇ вивчають 3-4 тижні підряд (метод занурення, метод „епох”).

2. Заняття предметами, які активізують дихання та будуються як процес виконання вправ: малювання, музика, іноземна мова (діти з 1кл. вивчають 2 іноземні мови), евритмія (грецьк. – прекрасний ритм, благозвучність) – виконання віршів або музики за допомогою ритмічних рухів.

3. Виховання ремеслом – „уроки рукоділля і ремесел”. Діти вчаться переплітати книжки, в’язати, шити, виготовляти костюми для вистав, ляльки.

З 14 до 21 року. Головне – „пошук істини, рух до правди”.

Один вчитель навчає учнів з 1 по8 клас усіх предметів.

Навчальний процес відбувається без підручників і методик, весь навчальний матеріал вчитель використовує як єдине ціле, що поступово розгортається та формується.

У цій школі відсутні оцінки. Натомість вчитель постійно дає образні характеристики різних дитячих робіт.

 

Вальдорфський вчитель – це ерудит, автор і тонкий психолог. Він ніколи не каже дитині „ні”, „не можна”, не критикує дитину, не акцентує увагу на тому, що дитина зробила не так. Оскільки процес важливіший за результат.

У Вальдорфській школі відсутній директор, все вирішує рада вчителів. Оклади вчителів відрізняються: залежно від заслуг та потреб кожного вчителя на цей час.

Важливою є роль батьків. Вони беруть участь у заняттях, святах. У багатьох школах один день на тиждень – батьківський.

Навчання у школі платне, але плата диференційована: відповідно до фінансових можливостей сім’ї.

Необхідно підкреслити, що урок у вальдорфській школі є частиною ритмічної організації навчання, яка виступає основною організаційною формою у вальдорфській педагогіці.

Ритмізація навчально-виховного процесу у вальдорфській школі - це планування окремих уроків, розподіл занять протягом дня, року з урахуванням природного ритму варіювання свідомості дитини та психології її сприйняття, що забезпечує економічну спрямованість використання психічних і фізичних сил учня та індивідуальний підхід до нього [2, с. 323].

Навчальний процес із урахування психології сприйняття і потреб віку будується в певному ритмі таким чином, щоб на кожному уроці, кожен день, тиждень, рік було можливо реалізувати: чергування діяльності, що активізує і розслабляє дітей (свідома концентрація та довільна активність - це специфічні "вдихи" і "видихи"), і це допомагає уникнути втоми і зберегти сили; дотримання троїчного ритму - чергування сприйняття, переживання і здійснення При виключно інтелектуальному навчанні дитина знаходиться весь час у стані "вдиху (сприйманні, концентрації, зосередженості). Зробити повноцінний "видих" їй не надається можливості, бо "видихнути" (розслабитися) вона може лише через власну активну діяльність [1, с. 145]. У вальдорфській школі стани "вдиху і "видиху" постійно чергуються, і дитина робить "видих" через художньо-практичну діяльність. Це сприяє активному і рівномірному розподіленню навантаження на голову, серце і руки дитини; здійсненню індивідуального навчання, розвитку активності дитини.

У вальдорфській школі дотримуються таких основних ритмів:

- річного, що досягається рівномірним чергуванням природничо-математичних та гуманітарних предметів при плануванні навчального року і забезпечується навчальним планом та навчальними програмами вальдорфської школи

Річний ритм реалізується через викладання методом "епох" основних предметів. Кожного ранку з 7.45 до 9.40 протягом 3 - 4 тижнів на заняттях, які мають назву „головний урок", вивчається один і той же предмет, що складає певний навчальний цикл, значний за обсягом навчальний матеріал. Ці навчальні цикли отримали назву "епохи'. Методом "епох" вивчаються предмети когнітивного циклу, зокрема в молодших класах - математика, вивчення навколишнього світу, рідна мова. По закінченню однієї "епохи починається інша, і так кілька разів на рік „епохи змінюють одна одну.

У І класі епохи ще слабко диференційовані. Діти пишуть, малюють, слухають розповідь учителя, займаються лічбою, а вчитель обирає момент, коли треба змінити діяльність. У ІІ класі епохи стають уже більш диференційованими.

Епохальна організація навчання будується також на основі узагальнюючих міжпредметних ідей та більш широких проблемних взаємозв'язків. Тісна взаємодія різних галузей викладання, інтегрування близьких за змістом навчальних предметів не лише дозволяють ущільнити процес навчання, але й надають можливість дитині пережити світ не розірваним на окремі знання, а як цілісний космос.

Один і той же предмет вивчається як епоха не більше двох разів на рік, і діти за цей час можуть забути вивчене. Щоб знання були міцними, перетворювались в уміння, важливо ще раз повернутися до вивченого матеріалу. Повторення раніше вивченого піднімає школярів на більш високий рівень розуміння проблеми, показує, як зросли за цей час їхні здібності. Саме при такій формі роботи створюються найкращі можливості для того, щоб сконцентрувати дітей та уявити зміст предмету у вигляді ємких образів, що легко запам'ятовуються. Практика вальдорфської школи в організації викладання великими навчальними періодами одного предмету видається дуже цінною з точки зору сприятливого дисциплінуючого впливу на дитину, на її здатність до концентрації та зосередженості;

- тижневого та денного, які визначаються розкладом занять (з метою ефективного і рівномірного впливу на дитину) та враховують ритм свідомості дитини протягом дня. Так, зранку дитині легше всього дається розумова діяльність, тому кожний шкільний день починається з когнітивних предметів, тобто з предметів, які спираються переважно на знання і розуміння, потребують осмислення та уяви Після цього йдуть предмети, що потребують постійного ритмічного повторення на окремих уроках (іноземні мови, предмети естетичного циклу, фізкультура). Предмети практичного циклу (ручна праця, ремесла, садівництво) переносяться ближче до кінця навчального дня. Така організація навчально-виховного процесу сприяє найбільш повному залученню учнів до процесу навчання, вияву їхньої найбільшої активності й самостійності на уроках, усебічному розвитку школярів, бо відповідає природному денному ритму, необхідному для подальшого становлення особистості;

- урочного, що передбачає дотримання певної структури уроку з урахуванням ритмів активізуючої і розслаблюючої діяльності, природного ритму здатності дитини до зосередження. Кожний урок складається з трьох частин - ритмічної, основної та заключної.

Так, ритмічна частина є початковим елементом уроку і починається із активно-вольової діяльності, що є важливим для усвідомлення дитиною свого тіла. У цей час діти активізуються об'єднуються в колектив настроюються на власне навчання. Вони співають хором у супроводі гри на сопілочці та дзвіночках, декламують вірші, виплескують, танцюють, грають. На ритмічній частині, яка може тривати в молодших класах до півгодини, можуть знайти вираз багатообразні форми творчої активності дітей, пов'язаної зі словом і рухом При цьому важливими є й вольові зусилля, які виникають під час цих дій, а також активність інтелектуальної та емоційної сфери.

Один з найбільш ефективних елементів на ритмічній частині уроку є хорова рецитація всім класом вірша, яка створює атмосферу спокою, урочистості і зазвичай супроводжується відповідними рухами (художніми жестами, хлопками, притопуванням, стрибками тощо). Найчастіше виконуються вірші та пісні, присвячені людині, природі, навколишньому світу, дієвості та силі слова (зазвичай вони пов'язані із темою основної частини уроку або вчаться до шкільної вистави), а також вірші, які завдяки своєму звуковому строю сприяють підготовці молодших школярів до вивчення літер.

Змістом ритмічної частини уроку є різноманітні пісні, вірші, пальчикові ігри, діалоги, ритмічні лічилки, рухові вправи тощо, які виконуються відразу всім класом або по черзі, що надає одним дітям можливість добре послухати друзів, а іншим - виявити свою активність та розвивати комунікативні навички.

Кінець ритмічної частини майже завжди спокійний і концентруючий, щоб діти мали змогу перейти від вольової діяльності до полюсу уявлень, розумової діяльності. Ритмічна частина уроку допомагає активізувати, гармонізувати дітей, стимулювати їхню власну діяльність, допомагає зібратися з силами; у ритмічній частині реалізується дитяча потреба в активності, русі, яка створює передумови для розвитку пізнавальної активності.

Після ритмічної частини йде основна частина уроку, яка спрямовується на закріплення навчального матеріалу через повторення і підбиття підсумків попереднього навчального дня; організацію осмислення та розуміння почутої напередодні інформації на більш високому рівні за допомогою постанови логічних завдань, які вимагають ув'язки із раніше засвоєними знаннями, узагальненого запису матеріалу в робочих зошитах; ознайомлення із новим матеріалом як логічне продовження засвоєного раніше в художньо-образній формі; поглиблення матеріалу, що вивчається, через власну активну художньо-практичну діяльність. На уроках учителі намагаються допомогти дітям зрозуміти матеріал, застосовуючи ретельно продумані жести для створення яскравих образів та атмосфери навчання. Також використовується наочність, зорові опори, наприклад, на англійській мові - предмети одягу чи предмети щоденного використання, на праці - іграшки, одяг, предмети, які треба виготовити.

У вальдорфській школі для передачі учням молодших класів більшості необхідних знань та умінь використовується ігрова діяльність, а урок будується з урахуванням того, що маленька дитина здатна на активне довільне сприйняття протягом 8-10 хвилин, а потім їй необхідно розслабитися через відповідну зміну виду навчальної діяльності. Активна діяльність чергується із спокоєм і діти із задоволенням беруть участь у різноманітних видах діяльності, і, як свідчить досвід, наприкінці уроку здається, що весь клас відпочив, незважаючи на те, що насправді діти добре попрацювали. Завдяки такій організації навчального процесу не виникає проблем фізичних і психологічних перенавантажень дітей, плідно вирішується завдання орієнтації педагогічного процесу на особистість дитини.

На початку основної частини повторюється навчальний матеріал, що вивчався напередодні Як тільки всі зосередили увагу, учитель продовжує виклад матеріалу, використовуючи як правило образну розповідь.

На основній частині через вірші, діалоги, вправи на спілкуванню ігри, цікаві завдання, не використовуючи підручники і допоміжні засоби, за допомогою сили фантазії вчителя та дітей створюється відповідна атмосфера, завдяки якій дитина миттю "запалюється для подальшого навчання і все більше пробуджується через своє вимовляння, жести, власну діяльність, вправи.

Після цього наступає найбільш відповідальний етап, коли резюме почутого переноситься в робочий зошит або зображується у вигляді малюнка [1; 2].

Отже, основна частина уроку сприяє розвитку розумових здібностей учнів, їхніх пізнавальних процесів, стимулює активність кожної дитини в навчанні.

Заключна частина уроку зазвичай покликана привести пробуджені під час заняття процеси до врівноваженого стану, підготовити учнів для подальшої навчальної роботи, зосередити їхню увагу. Це можна зробити, якщо розповісти дітям невелику (10-15 хвилин) історію морально-повчального змісту, казку, оповідання, матеріалом для яких служить культурно-історична спадщина людства Зміст історій, казок в кожному класі змінюється, але відповідає основному мотиву всього навчального року. Так, наприклад, у першому класі діти знайомляться із казками, у другому - з легендами й байками, у третьому - зі Старим Заповітом, оповіданнями про ремесла, у четвертому - вітчизняною міфологією [1; 2; 3; 4].

При підборі історії для розповіді на заключній частині уроку враховується і той факт, що молодші школярі відносяться до себе і до наслідків своїх дій та вчинків дуже уважно і пов'язують свою поведінку з поведінкою героя історії, яка їм сподобалась З огляду на це, казки, моральні історії ретельно обмислюються, щоб при їх образному піднесенні створювались умови, які б викликали в учнів необхідний психічний стан, уявлення, почуття, мотиви і бажання чи небажання діяти так, як це зробив герой історії. Також звертається увага на те, що діти не повинні здогадуватися з якими намірами і бажанням їм розповідається конкретна моральна історія чи казка, бо надмірна моралізованість може породити в душі дитини нещирість.

Учні сприймають історії, казки на слух, обговорюють та переказують їх. Молодших школярів стимулюють до вільного переказу, а також до переказу історії від особи конкретного герою, використовуючи непряму мову, що сприяє розвитку здібності до правильної побудови речень, умінь учнів користуватися відповідними засобами художньої виразності при розповіді (інтонацією, ритмом, синтаксичної побудовою стилістичними особливостями мови оповідання) та дотримуватися її причинно-наслідкових зв'язків. Інколи дітям надається можливість придумати назву до історії.

Одним із завдань заключної частини уроку є забезпечення темами для ілюстрацій, де колір використовується для передачі відповідного настрою історії чи казки. Тому по її закінченню діти зображують в зошитах різні моменти казки. На деяких заняттях молодші школярі вчаться будувати власні усні тексти за поданим зачином або придумувати зачин та кінцівку до поданої основної частини історії.

 

Л.12.

4. Технологія саморозвитку М.Монтессорі

Монтессорі Марія (1870-1952) – італійський лікар та педагог, реалізувала свої ідеї вільного виховання у дитячому садку та початковій школі.

Провідні положення, що характеризують сутність педагогічної теорії М.Монтессорі:

1) виховання повинно бути вільним;

2) виховання повинно бути індивідуальним;

3) виховання повинно спиратись на дані спостережень за дитиною.

Звернення дитини до вчителя: „Допоможи мені зробити самому” – девіз педагогіки Монтессорі.

Відсутня традиційна класно-урочна система навчання. Оригінальний навчальний процес полягає у наступному.

Єдиних програм навчання не існує, кожен йде даним природою та Богом унікальним шляхом розвитку. У школі уроків немає.

День починається з загального „кола” (щоранку на 15-20 хв. усі діти збираються разом, розмовляють, обговорюють певні питання).

Після „кола” діти розходяться на вільну роботу: кожен сам обирає, чим він буде займатись – математикою, рідною мовою, літературою тощо.

Дитина не отримує оцінок. Коли роботу завершено, діти показують її вчителю. Результат обговорюється.

Дітям не дають ніяких завдань, не пояснюють нову тему, не запитують біля дошки. Вільна робота ґрунтується на довірі до дитини, на вірі у її прагнення до пізнання навколишнього світу.

Серед дня буває ще одне загальне заняття, яке у старших дітей триває довше. Це занурення у предмет. Збираються на 20 хв. разом. Зазвичай тут систематизуються знання з того чи іншого предмета, уточнюються поняття, обговорюються доповіді та повідомлення.

Матеріал фіксується у спеціально розроблених учителем зошитах. Таких зошитів в учня 3, з трьох інтегрованих предметів: рідної мови, математики та космічного виховання.

 

 

5. Технологія Дальтон-план Г.Паркхерст

Паркхерст Гелен – вчитель, США. У 1920р.в м. Дальтон (США) організувала школу на основі ідей М.Монтессорі.

Рівень застосування: макротехнологія (охоплює ряд предметних галузей).

Тип управління навчально-виховним процесом: система малих груп, самоуправління.

Домінуючі методи: продуктивні.

Особливості організації

Весь шкільний курс, намічений до проходження протягом року, розбивається по місяцях. Кожен учень під свою особисту відповідальність бере у відповідного викладача (інструктора) місячну програму у формі завдання або «підряду» і не може отримати нового завдання, поки не виконає «підряду». Отримавши, таким чином, завдання, або, як кажуть в американських школах, взявши підряди на місяць по всіх обов'язкових предметів, учень самостійно їх виконує, приділяючи максимальну увагу і час тому предмету, який найбільш важко йому дається або який його найбільше цікавить. Йому надається право вільно планувати навчальний час, порядок і темп виконання окремих завдань. «Сутність далтонского лабораторного плану, - каже Е. Паркхерст, - в тому, щоб дати можливість кожному учневі просуватися своїм темпом, бо лише тоді матеріал вивчення засвоюється ґрунтовно. Кожному учневі дозволяється налагодити роботу своїм методом».

Центральним місцем педагогічної роботи замість класної кімнати стає лабораторія, кабінет, майстерня, де учень працює над отриманими завданнями. Кожен шкільний предмет організовує свою лабораторію або кабінет, де зосереджуються довідники, література, альбоми, картини та прилади, необхідні для роботи учнів. Отримавши завдання, учень йде в необхідну для його роботи лабораторію, працює там стільки часу, скільки йому необхідно для виконання завдання або частини, або, нарешті, поки втомиться. В залежності від його темпераменту, завдання, над яким він працює, від його здібностей і нахилів він може протягом дня опрацювати в одній, двох, трьох лабораторіях. В будь-який момент він має право залишити одну лабораторію і перейти в іншу. «Лабораторія - це місце, де діти проводять власні експерименти, де вони вільно працюють над своїми підрядами, а не служать об'єктами для експериментів» (Паркхерст Е.). У лабораторії можуть працювати учні різних груп, бо робота кожного учня не обумовлена обов'язковим збігом з працюючими з ним товаришами. Однак остільки, оскільки в лабораторії зустрічаються учні, які отримали аналогічні завдання, товариші по групі, вони можуть об'єднуватися в невеликі групки й опрацьовувати завдання колективно. Предметний керівник (інструктор, асистент кабінету) допомагає учням розібратися в завданні, дає поради в скрутних випадках, допомагає учневі оволодіти технікою самостійної роботи.

Лабораторна робота учня, таким чином, протікає індивідуально і за індивідуальними завданнями або підрядів. Коли ж учні пропрацювали завдання або його частину, коли перед ними став ряд проблем і коли вони добули достатню кількість фактів, справили спостереження та досліди, - організовуються класні збори, конференції, на яких ставляться для загального обговорення питання, «що представляють особливий інтерес чи відрізняються особливою складністю і неясністю ». Мета таких конференцій - перевірити досвід індивідуальної роботи, провести поправки та уточнення висновків і узагальнень, отриманих в лабораторії, намітити план подальшої роботи.

Шкільний розклад скасовується. Тільки по одному 45-хвилинному уроку на тиждень, присвяченому колективному обговорення питань, пов'язаних з роботою над «підрядами», має кожен предмет шкільної програми; таким чином, при 6 обов'язкових шкільних предметах учень щодня витрачає 45 хвилин на конференцію за суворим розкладом, а все решту часу працює в лабораторіях за вільним вибором. У молодших групах заняття починаються з загальних зборів (кола), де обговорюються питання організації діяльності на день. Потім кожен учень обирає одне з запропонованих завдань, виконує його, обирає наступне завдання. На дошці ведеться облік роботи кожного учня. Вчитель допомагає учням організувати процес пізнання.

У кожного учня свій план, своя навчальна програма, складена самим учнем з допомогою вчителя. У Дальтон-школі стільки програм, скільки учнів.

З кожного предмета є три рівні навчання: мінімальний, середній та розгорнутий, а також три темпи проходження програми: повільний, середній та швидкий.

Важливо створити атмосферу комфорту, довіри та співробітництва.

Навчально-виховні завдання вирішуються при організації самостійної роботи учнів (постановка та вирішення проблемної ситуації, пошук необхідної інформації, виконання вправ).

В школі функціонує величезна бібліотека, Центр документації, де учнів можуть знайти необхідну інформацію, комп’ютерні класи.

Навчання різних способів одержання інформації – одне з найважливіших завдань Дальтон-школи.

Всі виконують програму мінімум, при якій обсяг навчального матеріалу може варіюватися залежно від здібностей та можливостей дитини.

Важливий принцип самоперевірки. Більшість книжок, зошитів, спеціальних посібників та карток розроблені так, щоб дитина у процесі роботи могла себе перевірити.

Загальний результат учень завжди показує вчителю, разом з яким обговорюють та розробляють подальшу стратегію дій.

 

Л.13.

6. Технологія вільної праці С.Френе

Френе Селестен – франц. педагог та мислитель.

Тип управління навчально-виховним процесом: система малих груп.

Домінуючі методи: проблемні, саморозвитку.

Особливості методики

Особливості змісту технології С. Френе

Головна ідея Френе полягає у тому, що для втілення у життя прогресивної педагогічної теорії недостатньо змінити організаційні форми навчального процесу, методи і прийоми роботи. Необхідно створити і впровадити "нові матеріальні засоби навчання і виховання".

Перше місце серед цих засобів посідає шкільна типографія. Зауважимо, що експериментальна робота Френе починалася саме з неї. Довгий час типографські машини були обов'язковим устаткуванням кожної школи, що працювала за його технологією. Шкільна типографія - головний засіб роботи з так званими "вільними текстами" (С.Френе). Це невеликі за обсягом творчі розповіді дітей про родини, друзів, плани на майбутнє, враження від екскурсій та прогулянок. Кращі вільні тексти вчитель відбирає для обговорення, в ході якого діти вносять корективи і доповнення і приймають до друку. У подальшому дані матеріали відіграють роль навчальним посібників.

На думку С.Френе, шкільна типографія і вільні тексти - найяскравіший символ нової школи, практичне втілення ідей збагачення навчально-виховного процесу при постійному вивченні особистості дитини, врахуванні її інтересів і потреб. Отже, вільний текст використовується не лише як навчальна вправа, а насамперед як важливий соціально-психологічний тест, результати якого дозволяють зрозуміти особливості усвідомлення дитиною себе і соціального середовища. Водночас, це новітня технологія мовленнєвого розвитку дітей. Як стверджує Френе, традиційні методи розвитку мови засновані на імітації дитиною мови дорослих, а однотипні вправи, спрямовані на формування граматичної правильності мови, не викликають у дітей інтересу і швидко втомлюють їх. Натомість вільні тексти повертають у школи рідну мову як живий засіб спілкування.

Селестен Френе був принциповим противником систематичного використання підручників, особливо у початковій школі. На його думку, підручники унеможливлюють індивідуалізацію навчання, пригнічують органічні інтереси дитини, прищеплюють сліпу віру в друкарське слово.

Розуміючи, що все навчанні неможливо будувати на вербаліці вільних текстів і розповідей учителя, французький педагог пропонує надати дитині такий матеріал, за допомогою якого вона могла б систематично набувати нових знань. Цій меті слугують особливі картки, кожна з яких містить або частину навчального матеріалу з певного предмету, або конкретне завдання: текст для граматичної вправи, арифметичну задачу, питання з історії, географії тощо. Нумеровані картки систематизують у спеціалізованих картотеках за предметами або комплексними темами. Кожна дитина за допомогою вчителя складає відповідний набір карток для занять. Цей навчальний засіб сучасні педагоги розглядають як прообраз програмованого навчання.

Оригінальні навчальні посібники, створені Френе, дають реальну можливість кожній дитині засвоювати навчальний матеріал в індивідуальному темпі, усвідомлено, приділяючи більшу увагу тим питанням, які її особливо цікавлять. Зміст і послідовність навчальних карток систематично оновлюється Зрозуміло, що нова інформація, а відповідно - нові оцінки і висновки повинні постійно вноситися в картки. Час від часу вчитель доручає групі старших дітей скласти за цими змінами нову картку. Отже, учні виконують своєрідну роль авторів навчального посібника.

Технологія Френе передбачає чітке планування навчального процесу. Вчитель складає місячний план роботи, що містить перелік тем з навчальних предметів, які вимагаються державними програмами для початкової школи. Відповідно до цього кожна дитина за допомогою вчителя складає індивідуальний тижневий план, у якому відображаються основні види її роботи. Індивідуальному плануванню надається велике значення, бо воно допомагає учневі ясно зрозуміти поставлені перед ним конкретні завдання, самостійно розподіляти свій час і навчальні зусилля, розвиває почуття відповідальності.

Однією з найнегативніших рис традиційної шкільної практики Селестен Френе вважав недосконалу систему оцінок, яка не відтворює реального стану успішності і призводить до показних успіхів, викликає суперництво, нещирість, егоїзм. На цю сторону оцінювання вказував видатний вітчизняний педагог К.Д.Ушинський, який писав: "У самолюбстві французька педагогіка знайшла найсильніший важіль і працює ним немилосердно. Задля цієї мети французи винайшли багате геніальних засобів: нагороджують своїх вихованців орденами надають чини і друкують їх імена в газетах". Традиційною для французької школи була система так званої класифікації встановлення рангу учня у відповідності до навчальних успіх ("перший", ''третій", "сьомий"' та ін.). Вважаючи доцільним змагання з однолітками в спорті та іграх, Френе заперечував можливість переносу даного методу на оцінку навчальної діяльності, вбачаючи у ньому причини глибоких особистість негараздів для всього подальшого життя людини, виток численних комплексів неповноцінності. Натомість гуманною місією шкільного навчання французький педагог проголошує культивування успіхів кожного учня, що є необхідним для самоствердження особистості.

Важливу роль в цьому має самоуправління учнів, яке в школі Френе втілене у формі шкільного кооперативу. Кооператив об'єднує всіх учнів школи і очолюється виборною радою, яка контролює господарчу Діяльність і організовує самоуправління (розглядає випадки порушень порядку, обговорює і розв'язує конфлікти, вирішує питання про заохочення і покарання). До складу ради, який Щорічно поновлюється, входять як учні, так і педагоги. Даний орган діє на засадах свободи слова, рівних прав, відкритого обговорення. Спільне засідання кооперативу проводилось щосуботи у другій половині дня, до цієї події робили виставку кращих дитячих робіт за тиждень, приводили в порядок класну кімнату, готували виступи.

Важливий елемент технології С.Френе - шкільна стінна газета, яка готується впродовж цілого тижня за такою методикою. Щопонеділка у шкільному коридорі вивішується великий аркуш білого паперу, поділений на чотири колонки: "критикую". "Я хвалю", "Я хотів би", "Я зробив". Поруч із аркушем прив'язаний олівець, яким можна зробити будь-який запис, який неодмінно має бути підписаний автором. У роботах Френе аналізується велика кількість цих записів, які відображають сутність гуманістичних взаємин між дітьми і педагогами, різноманітність інтересів, доброзичливість і взаємну вимогливість, небайдужість до всього, що відбувається у школі. Наприкінці тижня зміст газети обговорюється на зборах і одним із найсуворіших рішень колективу щодо порушників дисципліни є заборона на певний час робити записи у стінгазеті, Якщо ж учень часто згадується у рубриці "Я хвалю", і ці судження достатньо обґрунтовані, то такі вчинки схвалюються оплесками зборів як найвища нагорода. Отже, традиційна фраза ображеного: "Я пожаліюся на тебе вчителеві" у школі Френе замінена зрілим демократичним попередженням: "Я буду критикувати тебе у стінній газеті", а це вже не помста і не погроза, а громадянський вчинок.

Групи розробляють колективні проекти, які вивішується на стінах. В процесі виконання проекту кожен учень може виступати по відношенню до іншого в ролі вчителя.

Клас – відкрита для спілкування та участі інших система: діти запрошують до себе, самі ходять до інших, переписуються.

Самоуправління. На чолі кооперативу, який створюється у школі, -- виборна рада, що керує самоосвітою учнів. Підведення підсумків роботи здійснюється регулярно: у молодших щодня, у старших – рідше.

Вчать дітей самостійно здобувати інформацію (книги, комп’ютери). Однак перевага надається особистісному спілкуванню з людиною, яка володіє інформацією.

Діти пишуть вільні тексти-твори, самі роблять типографський набір, видають газети, журнали, книжки.

Письмове мовлення та навички читання формуються на основі вільних текстів, які кожна дитина пише та публічно читає. Клас обирає „текст дня”. Фіксує його, всі переписують цей текст, причому кожен може внести власні доповнення і „редакторську правку”.

С.Френе запропонував дітям відеокамеру, з допомогою якої вони створювали фільми про життя школи.

Підручники замінювались особливими картками, які містили порцію інформації, конкретне завдання чи контрольні запитання. Учень обирає для себе певний набір карток (індивідуальну програму навчання). Кожен учень складав з допомогою вчителя план на тиждень, і якому відображалися всі види його роботи.

Була загальна стінна газета, яка містила 4 колонки: „Я зробив”, „Я хотів би”, ”Я схвалюю”, „Я критикую”.

Вчитель у школі Френе – не лідер, а консультант, який створює умови для розвитку дитини та завжди готовий прийти на допомогу.

 

7. Школа-парк М.О.Балабана

Балабан Милослав Олександрович, – доц. МДУ, Росія. (1927—2005)

Школа-парк – це сукупність різновікових студій, кожна з яких відповідає певному предмету чи виду діяльності (напр., студія математики, театру, технології та ін.). Учасники студії вільно обираються. Відсутній обов’язковий для всіх учнів навчальний план.

Тип управління навчально-виховним процесом: репетитор, консультант.

Домінуючі методи: діалогічні.




⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒






Последнее изменение этой страницы: 2018-05-10; просмотров: 335.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...