Рід ентеровірусів, загальна характеристика, класифікація. Лабораторна діагностика ентеровірусних інфекцій.

Ентеровіруси - це маленькі двадцятигранні віруси, що не мають мембранної оболонки з одного спіраллю РНК, здатні досить тривалий час виживати в стічних водах і навіть у хлорованій воді. Це досить велика група вірусів, які виявляються не тільки у людини, але і виділяються від різних тварин. На даний момент відомо не менше 67 серологічних типів, поділених на чотири групи: поліовіруси (poliovirus) - віруси поліомієліту; віруси Коксакі А і В (Сoxsackie A і B), названі так по імені міста в штаті Нью-Йорк (США), де були вперше виявлені; віруси ЕСНО (echovirus) та інші (в основному недавно відкриті) ентеровіруси.

Лабораторну діагностику потрібно вести одночасно на всі віруси, так як вони викликають однотипні захворювання. Вірусологічний метод: заражають бавовняних мишей (на вірус Коксакі) вирощують вірус на культурі тканини, заражають новонароджених мишей, і якщо вони гинуть, то шукають вірус. На культурі тканини визначають присутність вірусу по наявності цитопатичної дії, кольоровий пробі Солка. Ідентифікація вірусу здійснюється в імунологічних реакціях, побудованих за принципом антиген-антитіло: у реакції нейтралізації. Позитивний результат реакції нейтралізації буде визначатися по відсутності феноменів цитопатичної дії, кольоровий проби. Серологічний метод. Визначають наростання титру антитіл в парних сироватках. Береться відомий антиген, відомий вірус з'єднуються з сироваткою хворого і шукаємо чи будуть нейтралізувати вірус і знову зникнуть всі феномени його присутності в культурі тканини або лабораторному тваринному.

Риновіруси, біологічні властивості. Класифікація. Роль в патології людини. Методи лабораторної діагностики інфекцій, спричинених риновірусами.

Риновіруси виділено від хворих на гостру нежить, у первинних культурах клітин нирок ембріона людини і диплоїдних клітин людини, а також у культурах нирок мавп. Віруси віднесені до роду Rhinovirus. Розміри їх 25—ЗО нм. Відомі дві групи риновірусів — Н і М. Штами Н (human) розмножуються тільки в культурі клітин нирок ембріона людини, штами М (monkey) — у культурі клітин нирок мавп. Виділено 115 серотипів риновірусів. Стійкі до ефіру і непатогенні для мишей, механізм передачі - повітряно-крапельний.

 Патогенез . Риновіруси локалізуються в клітинах епітелію слизової оболонки носа, спричиняючи заразний нежить, а в дітей — бронхіт і бронхопневмонію. Імунітет. Люди з низьким вмістом антитіл у крові сприйнятливі до інфекції, яку спричиняють риноіруси; при високому титрі антитіл — стійкі.

Лабораторна діагностика грунтується на виділенні вірусів із виділень слизової оболонки носа зараженням культури клітин нирок ембріона людини або диплоїдних клітин людини з наступною ідентифікацією їх за допомогою реакції нейтралізації.. Використовують також метод визначення вірусного антигену в РІФ. Специфічної терапії не розроблено. Застосовують інтерферон.

Рабдовіруси. Віруси сказу, біологічні властивості. Патогенез захворювання. Лабораторна діагностика. Диференціація фіксованого і дикого вірусів сказу. Специфічна профілактика сказу.

До родини рабдовірусів належить вірус сказу і везикулярного стоматиту. Вірус сказу має типову паличкоподібну форму. До складу геному входитьоднониткова РНК-, яка оточена капсидними білками. Нуклеокапсид має РНК-полімеразу, а ліпопротеїнова оболонка - глікопротеїд. Культивується в клітинах багатьох тварин і диплоїдних клітинах людини. Малостійний, швидко інактивується.

Джерело інфекції - собаки, лисиці, вовки. Заражаються через укус. Інк. період триваєдо року. продромальний період - гідрофобія, симптоми збудження і світлобоязнь. Обличчя- страждання і допомоги. Виникають галюцинації. Потім наступає параліч. Закінчується смертю.

Лабораторна діагностика. Метод флуоресцуючих антитіл – найбільш швидкий і точний метод лабораторної діагностики сказу. Для виявлення вірусного антигену в мазках- відбитках мозку, слинних залоз і рогівки ока (прижиттєвий тест) використовують пряму і непряму реакцію імунофлуоресценції. Виявляють зелені гранули різної форми Виявлення тілець Бабеша-Негрі у мазках-відбитках, гістологічних зрізах мозку і тканини слинних залоз є також швидким методом діагностики сказу. Гістологічні зрізи забарвлюють за Романовським-Гімзою, Манном або Туревичем. В одній клітині може бути одне або декілька тілець. Вони оточені чітко окресленою оболонкою і мають внутрішню структуру у вигляді базофільної зернистості, частіше розташовуються біля ядра Біологічний метод застосовують для виділення вірусу сказу із тканин мозку, слинних залоз трупів та слини хворих людей і тварин (прижиттєвий тест). Найбільш придатними для зараження є миші- сисунці. Для постановки біопроби використовують 15-20 тварин. Зараження проводять під наркозом шляхом інтрацеребрального введення 0,03 мл суспензії досліджуваного матеріалу. При наявності в досліджуваному матеріалі вірусу сказу у мишей виникає тремор м’язів, паралічі. Серологічні дослідження проводять для визначення поствакцинального імунітету. Антитіла проти вірусу сказу виявляють в реакціях нейтралізації, зв’язування комплементу, імунофлуоресценції. Найчутливішими є імуносорбентні реакції (радіоімунний та імуноферментний аналізи).

Специфічна профілактика: введення антирабічного імуноглобуліну і через 24 год. щеплення живими і інактивованими антирабічними вакцинами.

Загальна характеристика екологічної групи арбовірусів. Віруси кліщового та японського енцефалітів. Історія відкритя та вивчення цих вірусів. Біологічні властивості, методи лабораторної діагностики, специфічна профілактика.

Арбовіруси — представники групи РНк-вірусів яких переносять членистоногі, і які спричинюють захворювання людей і тварин або з переважанням гарячки або висипу (наприклад, жовта гарячка, гарячка денге), або з переважанням енцефаліту (наприклад, кліщовий енцефаліт і японський енцефаліт ) або з поєднанням цих уражень.

Вірус кліщового енцефаліту. Захворювання було виявлене в 1934 р. А. Г. Пановим, збудника його відкрив у 1937 р. Л. О. Зільбер із співробітниками. Вірус кліщового енцефаліту належить до родини Togaviridae, роду Flavivirus. Вірус має сферичну форму, розмір його 45 нм. Нуклеокапсид покритий ліпопротеїновою оболонкою з ворсинками. Геном є однонитковою РНК. Збудник репродукується в різних тканинних культурах, у курячому ембріоні та організмі білих мишей. Вірус кліщового енцефаліту має цитопатичну дію на клітини. У суперкапсидній оболонці і нуклеокапсиді є структурні білки . Основний функціональний білок оболонки — глікопротеїд V3, який виконує типоспецифічну функцію, стимулює продукцію віруснейтралізуючих антитіл і антигемаглютинінів.

Збудник, потрапляючи в організм, спочатку розмножується в підшкірній клітковині, а потім проникає в кров, виникає вірусемія. Вірус характеризується тропізмом щодо центральної нервової системи , розвивається менінгоенцефаломієліт. Настають органічні ураження центральної нервової системи. Кліщовий енцефаліт проявляється гарячкою, сонливістю, що змінюється безсонням, порушенням чутливості, рухової здатності, менінгіальними явищами; до його ускладнень належать атрофічні паралічі м'язів пояса верхніх кінцівок, шиї. Імунітет стійкий.

Матеріалом для вірусологічного дослідження в перші дні хвороби служить кров, спинномозкова рідина. Для виявлення вірусу проводять внутрішньомозкове зараження вірусним матеріалом новонароджених мишенят, які гинуть через 6-7 днів, або заражають курячі ембріони. Про наявність вірусу в клітинах свідчить цитопатичний ефект. Вірус російського весняно-літнього енцефаліту ідентифікують у РН, латекс-аглютинації, РЗК, РГГА, дифузійної преципітації в гелі. Серологічна діагностика базується на дослідженні парних сироваток, взятих з інтервалом 2-3 тижні, за допомогою РН, РЗК, РНГА.

Специфічну профілактику здійснюють введенням інактивованої культуральної вакцини проти кліщового енцефаліту. Добрі результати дає індивідуальна профілактика — введення протиенцефалітного імуноглобуліну в кількості 1,5— З мл.

У 1934 p. M. Хаяші виявив вірусну природу японського енцефаліту. Захворювання трапляється в Японії, Кореї, Китаї, Таїланді, на о. Тайвань. Вірус розмножується в курячих ембріонах і культурах клітин, маючи цитопатичну дію. Характеризується слабкою стійкістю до дії високих і низьких температур та дезинфікуючих речовин. Збудник передається через укуси комарів Culex і Aedes. Носіями вірусу є пацюки, багато свійських і диких тварин, птахи з родини горобиних. Японський енцефаліт характеризується ураженням центральної нервової системи, переважно мозкового стовбура і базальних ядер кори великого мозку. Летальність дуже висока. Виробляється стійкий імунітет.

При вірусологічному дослідженні збудник можна виділяти з крові впродовж першого тижня хвороби, протягом двох тижнів із спинномозкової рідини, а також із мозку загиблих. Інфікованим матеріалом заражують новонароджених мишенят, курячі ембріони і культури клітин: первинні – курячі, гусячі фібробласти, клітини ембріона свині; перещеплювані – ВНК-21, Vero. Ідентифікацію вірусу проводять в РН або РГГА. Вірусоспецифічний антиген можна теж виявити за допомогою імуноферментного методу і РЗНГА. Серологічна діагностика здійснюється за допомогою РН, РЗК, РГГА, РНГА, імуноферментного методу. Профілактика забезпечується заходами для захисту людей від укусів комарів і проведенням імунізації культуральною вакциною, інактиво-ваною формаліном.