Неспецифічні фактори захисту макроорганізму від вірусних агентів, їх характеристика. Інтерферони, механізм дії. Інтерфероногени.

- гуморальні фактори : лейкіни

-фагоцитоз: захоплення і перетравлювання бактерій здійснюється двома типами клітин - мікро- і макрофагами. Макрофаги утворюють моноцитарно-фагоцитарну систему фагоцитів.

- система комплементу: активуються всі ланки системи комплементу і наступає лізис вірусної частинки

При вірусній інфекції клітини активно синтезують інтерферон і секретують його у міжклітинний простір, де він зв’язується з специфічними рецепторами сусідніх незаражених клітин. Інтерферон безпосередньо не діє на віруси. Після його взаємодії з рецепторами клітин наступає дерепресія й активація генів, які локалізовані у людини на 21 хромосомі. Це приводить до формування 12 нових внутриклітинних білків, які відсутні в клітинах, на які не подіяв інтерферон. При цьому різко, в десятки раз зростає синтез двох нових ферментів: синтетази і протеїнкінази. Таким чином, під впливом інтерферону в клітинах синтезується два ферменти, один з яких гальмує синтез вірусних білків, а другий розщеплює вірусні РНК, що утворились.

Першим і найбільш важливим інтерфероногеном є вірусна інфекція. Інтерферон виробляється практично при заражені будь-яким вірусом, як РНК- так і ДНК-містким, причому РНК-місткі віруси - хороші індуктори, тоді як ДНК-геномні, за виключенням поксвірусів - більш слабі. Другим сильним стимулятором синтезу інтерферону є двохланцюгова РНК. Наступним основним класом індукторів інтерферону є віруси, які нездатні реплікуватись. Наприклад, віруси в непермісивних клітинах або інактивовані віруси. Частково можна пояснити цей факт наявністю у цих вірусів двохланцюгової РНК, яка здатна із них вивільнюватись. Недавно було відкрито новий аспект індукції інтерферону вірусами і їх компонентами. Доказано, що деякі структурні білки (білок фібрил аденовірусу і глікопротеїн HN вірусу Сендай) володіють мітогенною активністю відносно В-лімфоцитів і стимулюють утворення інтерферону в клітинах селезінки. Іншими інтерфероногенами, які запускають синтез невеликої кількості інтерферону можуть бути бактеріальні ендотоксини, збудники трахоми, мікоплазми, найпростіші, рикетсії, полімери поліакрилової кислоти, малеїнова кислота і інш. Ще одну важливу групу стимуляторів виділення інтерферону складають метаболічні активатори. В першу чергу до них відносять мітогени для нестимульованих лімфоцитів і специфічні антигени для імунних лімфоцитів, промотори пухлинного росту (бутират, бромдезоксиуридин, дексаметазон, диметилсульфоксид), речовини, які пригнічують утворення мРНК або синтез білка.

Вірусні вакцини, класифікація, принципи одержання, вимоги до них, контроль, оцінка ефективності.

Класифікація: 1. Цільновіріонні ( живі, інактивовані) 2. Компонентні. Також: 1. Природньо атенуйовані 2. штучно ослаблені.

Живі вакцини - виготовлені з живих вірусів із пониженою вірулентністю. Для їз виготовлення створюють методи атенуація, створюючи несприятливі умови для вирощування , селекції - відбору найменш вірулетних штамів , або вилучення з вірусів ділянок геному які відповідають за патогенність.

Інактивовані (вбиті) вакцини. Виготовляють так: перше підбирають вакцинний штам, потім засівають на поживні середовища для накопичення біомаси, потім цей штамінактивують, далі стандартизують, перевіряють на стерильність, антигенність, реактогенність і розливають в ампули.

Хімічні вакцини- за допомогою хімічнх методів або ультразвуком видаляють окремі антигенні компоненти, які складають основу вакцини.

 Субклітинні вакцини – вакцини, які містять окремі фрагменти мікробних клітин. Наприклад, до складу пневмококової, менінгококової, проти Haemophilusinfluenzae вакцин входять капсульні полісахариди цих бактерій; вакцина проти гепатиту В містить поверхневий антиген вірусу.

Субоодиничні вакцини ­ вакцини, які містять лише окремі білки патогенного мікроорганізма. Для їх створення успішно використовується технологія рекомбінантних ДНК. Перевагами таких вакцин є те , що вони містять очищений імуногенний білок, вони безпечні, не здатні викликати захворювання, стабільні. Їх хімічні властивості відомі, в їх складі відсутні інші білки і нуклеїнові кислоти, які могли би викликати небажані побічні ефекти в організмі.

Анатоксини - препарати, які одержують із бактеріальних білкових токсинів при дії на них формаліну (0,3-0,5 %) протягом 3-4 тижнів при температурі 39-40°С. Після такої обробки токсин втрачає отруйні властивості, але зберігає антигенні. Одержані анатоксини очищають, концентрують й адсорбують на гідроокисі алюмінію.

Асоційовані вакцини. Препарати, до складу яких входять декілька антигенів, одержаних із мікроорганізмів і анатоксинів. Їх переваги в тому, що вони забезпечують імунітет проти декількох інфекцій при одномоментному їх введенні. Випускають такі асоційовані вакцини: АКДП (містить коклюшні бактерії і два анатоксини - дифтерійний і правцевий, які адсорбовані), ДТ-Polio (дифтерійний, правцевий анатоксини та інактивовані віруси поліомієліту).

Штучні вакцини- штучне копіювання антигенів та детермінант.

Ортоміксовіруси. Історія відкриття, біологічні властивості, класифікація.

Це РНК- вмісні віруси. Включає 5 родів: віруси грипу А, В, С, тоготовіруси та ісавіруси.

Вірус грипу від людини був вперше виділений в 1933 р англійськими вірусологами У. Смітом, К. Ендрюсом і П. Лейдлоу шляхом зараження тхорів носоглоткову змивів хворого на грип. Пізніше цей вірус був віднесений до типу А. У Росії вірус грипу типу А вперше виділили А.А. Смородінцев в 1936 р в Ленінграді і Л.А. Зильбер в Москві. У 1940 р Т. Френсіс і Т. Меджі відкрили вірус грипу типу В. У 1947 р Р. Тейлор виділив віруси грипу типу С.

Вірус грипу Influenza virus має округлу або овальну форму. Нуклеокапсид — спіральний тяж рибонуклеопроїеіду, покритий зовнішньою ліпІдно-вуглеводно-протеїновою оболонкою. Білки вірусу складаються з різноманітних поліпептидів, що зв'язані з нуклеокапсидом та з зовнішньою оболонкою.

До складу оболонки вірусу грипу входять гемаглютинін і нейрамінідаза. Вони розташовані у вигляді шипів і зумовлюють проникнення вірусу в клітини хазяїна та його антигенну специфічність. Вірус містить також фермент РНК-полімеразу. Ліпіди і вуглеводи взаємозв'язані з вірусними білками, їх синтез, і специфічність залежать від геному клітини.