Родина параміксовірусів. Респіраторно-синцитіальний вірус. Біологічні властивості, роль в патології людини. Методи діагностики захворювань, спричинених РС-вірусами.

Вірус виділений у США в 1956 р. Дж. Моррісом від мавп, потім від дітей S захворюваннями верхніх дихальних шляхів. Назва його зумовлена тим, що при розмноженні вірусу в клітинних культурах утворюється синцитій клітин — сітчаста тканина. Морфологія. Діаметр віріона 100—200 нм, він чутливий до ефіру і нестійкий до заморожування, інактивується при температурі 56 °С протягом ЗО—40 хв. Не містить гемаглютиніну і нейрамінідази.

Він культивується на перещеплюваних лініях клітин пухлинних і нормальних тканин людини, штамах диплоїдних клітин людини, а також первинних культурах нирок мавп. Цитопатична дія проявляється на 3—6-й день після зараження у вигляді виникнення округлих клітин з підвищеною промене- заломлюваністю, симпластів і відросткових клітин, зв'язаних між собою цитоплазматичними відростками (синцитій).

 RS-вірус спричиняє гострі респіраторні захворювання, бронхіт, пневмонію, риніт. Інк. період 2-3 дні. Захворювання набувають характеру ендемічних спалахів тривалістю 2— З місяці. Епідемії повторюються щороку.

 Експрес- діагностика полягає у виявленні специфічного антигену у виділеннях носової частини глотки за допомогою багатоядерних клітин та синцитію в епітелії слизових оболонок бронхів. Вірусологічну діагностику здійснюють зараженням клітин Неlа, первинних і перещеплюваних клітин ембріона людини і морської свинки досліджуваним матеріалом. Через 24—48 год після зараження з'являються гігантські багатоядерні клітини і синцитій, що містять цитоплазматичні включення. Для ідентифікації вірусу використовують РІФ, РН у культурі клітин та РЗК. Серологічну діагностику роблять із сироватками крові хворих у РЗК і РН в культурі тканини. Специфічного лікування і профілактики не розроблено.

Родина пікорнавірусів, загальна характеристика. Антигенна будова. Біологічні особливості вірусів Коксаки, властивості. Значення в патології людини.

До родини Picornaviridae входять чотири роди: Enterovirus (поліовірус, віруси Коксакі й ECHO, ентеровіруси 68—72, поліовіруси мишей, свиней, ентеровіруси корів, віруси комах); Rhinovirus (рино-віруси людини, корів, коней); Aрhtovirus (віруси ящуру тварин, які іноді виділяють і в людей); Cardiovirus (вірус енцефаломіокардиту тварин, який іноді виділяють і в людей). Пікорнавіруси— дрібні віруси. Капсид їх ікосаедральної форми. Вони не мають зовнішньої оболонки, не містять ліпідів і вуглеводів, не інкорпорують у свої структури антигени клітин, в яких вони культивуються, стійкі до ефіру і дезоксихолату натрію.

Розміри вірусів Коксакі — 28 нм, мають форму ікосаедра, кубічний тип симетрії. Віруси розвиваються в культурах тканин (клітини нирок мавп і людини, фібробласти ембріона людини та ін. ). Поділяються на дві групи — А і В, до групи вірусів Коксакі А входять 24 серотипи, В — 6 серотипів.

 Їх виділяють хворі з випорожненнями і виділеннями з носової частини глотки. Люди заражуються фекально-оральним шляхом. Є кілька клінічних форм ентеровірусних інфекцій. Асептичний серозний менінгіт характеризується підвищенням температури тіла, нездужанням, сильним головним болем, нудотою і болем у животі, ригідністю потиличних м'язів, блюванням. Триденна гарячка проявляється підвищенням температури тіла до 38—39 °С, болями в животі, горлі, надочеревинній ділянці, гіперемією обличчя, зіва, ін'єкцією склер і кон'юнктиви. Епідемічна плевродинія, або борнхольмська хвороба , характеризується гарячкою, що триває 2—4 доби, головним болем і болем у горлі при ковтанні, у м'язах грудей, живота, кінцівок. При герпангіні  бувають підвищення температури тіла до 40, 5 °С тривалістю 1—4 доби, втрата апетиту, утруднення ковтання і біль у горлі. Слизова оболонка глотки гіперемійована і покрита чітко відмежованими папулами. Асептичний міокардит спостерігається серед новонароджених і дітей віком до 3 років. Летальність дуже висока — 70—80 %. Серед дітей у родильних будинках можуть бути спалахи енцефаломієліту новонароджених з тяжким перебігом, високою летальністю й ентеровірусною діареєю. Перенесене захворювання залишає напружений типоспецифічний імунітет.

Для виділення вірусів досліджуваним матеріалом (заражують клітинні культури і мишей-сисунців. Їх ідентифікацію роблять за допомогою РН із сумішами типових сироваток крові і непрямого методу ІФ. Серологічну діагностику проводять з парними сироватками крові. Наявність антитіл у сироватці крові хворих визначають у РН, РЗК на клітинних культурах або мишах-сисунцях. Специфічної терапії не розроблено. Застосовують патогенетичні і симптоматичні засоби.

Вірус поліомієліту, характеристика, класифікація. Патогенез та імуногенез інфекції. Лабораторна діагностика, специфічна профілактика.

Вірус поліомієліту (Poliovirus) розміром ЗО нм має форму ікосаедра. Він складається з білкового кап-сиду, що містить 60 сферичних субодиниць (капсомерів). У складі поліовірусів немає ліпідів, внаслідок чого вони не чутливі до дії ефіру, дезоксихолату натрію. Має 4 білки -V1, V2, V3, V4. Поліовірус розмножується в культурі клітин нирок мавп, ембріона людини, клітин Неіа, диплоїдних клітин людини та ін. Вірус має "виражену цитопатогенну активність. Цитопатична дія супроводиться деструкцією й утворенням зернистості. Є три типи вірусу, розрізняють у реакції нейтралізації. Відносно стійкий.

Джерело інфекції хворі і вірусоносії. Розмножується у клітинах слизової носової частини глотки, потрапляє у спинний мозок через кров, властивий виражений нейтротропізм, він спричиняє дегенеративно-запальний процес у передніх рогах спинного мозку і сірій речовині підкіркових відділів головного мозку. За клінічним перебігом виділяють три фази поліомієліту: абортивну, непаралітичну і паралітичну. Абортивна у вірусоносіїв.

Імунітет постінфекційний, дуже напружений і довічний. Дослдіжуваним матеріалом заражають культуру клітин нирок мавп, і спостерігають за цитопатичною дією. Ставляють реакцію звязування комплементу і нейтралізації. Виявляють комплементзвязуючі та віруснейтралізуючі антитіла.

Специфічна профілактика поліомієліту здійснюється за допомогою вакцин Солка і Сейбіна. Вакцина Солка — це інакти-вований формаліном поліовірус типів І, II і III, який вводять внутріш-ньом'язово. Вакцина Сейбіна — жива вакцина, що містить атенуйовані, мутантні штами усіх трьох типів поліовірусу. її випускають у драже або в рідкому вигляді і застосовують перорально.