Методи лабораторної діагностики грипу та їх оцінка.

Лабораторна діагностика: 1. Вірусологічнй (зараження 10-11 денних курячих ембріонів (ідентифікація – РЗК. РГГА). 2. Імунофлуоресцентний метод (мазки-відбитки із слизової носа і в змивах з ротоглотки). 3. ІФА для виявлення вірусних антигенів, ЛПР. 4.Серологічний метод (зростання титру антитіл у парних сироватках – РЗК, РГГА, ІФА). 5. Визначення секреторни IgA в слині.

Лабораторна діагностика охоплює експрес-діагностику, а також вірусологічне і серологічне дослідження. Експрес-діагностика грипу грунтується на виявленні специфічного вірусного антигену в досліджуваному матеріалі (змиви, виділення носової частини глотки, мазки- відбитки) за допомогою прямої і непрямої РІФ, а також РЗНГА і РЕМА.

Вірусологічне дослідження робиться з метою виділення вірусу та його ідентифікації. При цьому змивами з носової частини глотки заражують 9— 11-денні курячі ембріони або клітинні культури (ембріона людини, нирок мавпи та ін. ). Після культивування протягом 3—4 діб вірус грипу виявляють в алантоїсній і амніотичній рідинах курячого ембріона за допомогою РГА. Ідентифікують вірус за допомогою РГГА, РН і РІФ з використанням специфічних імунних сироваток. Передбачається виявлення наростання титру специфічних антитіл у сироватці крові хворих у динаміці захворювання за допомогою РГГА, РЗК та РН і РЕМА. Для проведення цих реакцій кров беруть у перші дні захворювання і в період видужування. У перехворілих на грип людей титр антитіл зростає в чотири рази і більше.

Антигенна будова і види антигенної мінливості вірусу грипу. Сучасні гіпотези, які пояснюють антигенну мінливість ортоміксовірусів.

Розчинні антигени: рибонуклеопротеїн (РНП) та M-антиген, що мають стабільні антигенні властивості. Поверхневі антигени: HA та NA, у яких антигенні властивості змінюються

Розрізняють три типи вірусу грипу: А, В, С Вони містять внутрішні антигени — нуклеопротеїд , полімеразні білки , матриксний білок і зовнішні—гемаглютинін і нейрамінідазу .Нуклеопротеїд та матриксний білок є типоспецифічними антигенами, спільними для всіх вірусів грипу А; гемаглютинін та нейрамінідаза визначають підтип вірусу. Віруси грипу спричиняють аглютинацію еритроцитів більш ніж ЗО видів тварин. Гемаглютинін і нейрамінідаза неоднорідні. У вірусів грипу людини виділено чотири гемаглютиніни (HO, HI, H2, НЗ) і дві нейрамінідази (N1 і N2). Доведено, що основна роль у виробленні імунітету належить гемаглютиніну і нейрамінідазі, які зазнають істотних змін.

 Спостерігаються два види мінливості гемаглютиніну і нейрамінідази: 1) дрейф (мала мінливість) — кількісна зміна, зумовлена точковими мутаціями в генах, що відбувається з інтервалом 3—4 роки і призводить до утворення стійких до інгібіторів організму варіанті2) шифт (глибока мінливість) —якісна зміна гемаглютиніну і нейрамї. нідази в результаті повної зміни кодуючих генів, яка відбувається з періодичністю 10—18 років і, як правило, призводить до пандемії. Вірус грипу В уражує тільки людей, іноді виникають епідемії; у тварин віруси цього типу не виділено. Вірус типу С спричиняє спорадичні респіраторні захворювання; також уражує тільки людину.

Роль гемаглютиніну: аглютинує еритроцити – використовується в номенклатурі вірусу ; глікопротеїд, що забезпечує прикріплення вірусу (розпізнає клітинний рецептор – мукопептид); злиття з клітиною та мембранами лізосом, здатний нейтралізуватися; синтез протективних антитіл визначає пандемічність вірусу (зміна гемаглютиніну).

Роль нейрамінідази: видаляє нейрамінову (сіалову) кислоту з клітини, забезпечуючи дисемінацію вірусів; важлива при виході вірусу з клітини; стимулює продукцію протективних антитіл; разом з гемаглютиніном забезпечує пандемічні та ендемічні властивості вірусу

Патогенез та імунітет при грипі. Роль специфічних і неспецифічних механізмів у протигрипозному імунітеті.

Вірус грипу передається повітряно- краплинним шляхом при чханні, кашлі, розмові. Грипу властива висока контагіозність. Інкубаційний період звичайно триває 1—3 доби, іноді кілька годин. Вірус грипу проникає в клітини епітелію слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, проникає в кров і розноситься по всьому організму. Важлива роль у розвитку захворювання належить інтоксикації, яка зумовлена потраплянням у кров вірусу і токсичних продуктів. Розвиваються пригнічення кровотворення й імунної системи, лейкопенія. Ушкоджений миготливий епітелій дихальних шляхів втрачає свою захисну функцію внаслідок злущування війок, що призводить до проникнення в слизову оболонку вторинної бактеріальної флори (стрептококи, стафілококи, Haemophilus influensae, мїкоплазми та ін. ), яка спричиняє ускладнення (бронхіт, пневмонія, плеврит, енце- фаліт, грипозний менінгіт, отит). В патогенезі грипу має місце алергічний компонент, який збільшує тяжкість захворювання. Імунітет постінфекційний, зумовлений секреторними антитілами (Ig AS), що утворюються клітинами слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, а також антитілами до гемаглютиніну і нейрамінідази, які порівняно швидко з'являються у високих титрах у хворих на грип. Імунітет має типо- і штамоспецифічний характер і забезпечує несприйнятливість людей до вірусу грипу типу А протягом 1—2 років, до вірусу грипу типу В — 3—5 років, до вірусу грипу типу С, очевидно, протягом усього життя. Захист організму від вірусу грипу також забезпечується неспецифічними факторами — активністю лімфоїдно-макрофагальної системи, інтерфероном, термостабільними і термолабільними інгібіторами та іншими речовинами сироватки крові.

117. Проблема специфічної профілактики і терапії грипу. Препарати, їх оцінка.                                                                                 Для специфічної профілактики грипу застосовують живу і вбиту вакцини. У нашій країні використовують живу вакцину, що містить ослаблені віруси грипу А і В, яку вводять інтраназально. Добуто живу грипозну вакцину для перорального введення, що дає змогу застосовувати її для імунізації дітей. Інактивована формаліном грипозна ареактивна вакцина з високою концентрацією вірусу дає змогу створювати високонапружений імунітет у дорослих і дітей. Розроблено субодиничну вакцину, що містить очищені гемаглютиніни і нейрамінідазу. Вона менш реактогенна й тому рекомендується для застосування у дітей молодшого шкільного віку і людей похилого віку, уражених хронічними захворюваннями. Для індивідуальної профілактики використовують інтерферон, рибовірин (віразол), оксолінову мазь та інші препарати.

Застосовують комплексну терапію, спрямовану на пригнічення репродукції вірусу грипу в організмі і нейтралізацію токсинів. Добрі результати дає введення у перші дні захворювання протигрипозного донорського імуноглобуліну, сухої протигрипозної сироватки, інтерферону, а також застосування препарату ремантадину. Щоб запобігти розвиткові ускладнень, призначають антибіотики в поєднанні з сульфаніламідними препаратами.