Реакції з міченими антитілами і антигенами у вірусології. Реакція імунофлюоресценції (РІФ).

Реакція з міченими антитілами: для виявлення антигенів,з міченими антигенами - для виявлення антитіл.

РІФ заснована на властивості флюоресціюючих антитіл специфічно з’єднуватись з гомологічним антигеном і викликати їх світіння в фіолетовій і ультрафіолетовій частині спектру люмінесцентного мікроскопу. РІФ специфічна, високочутлива, використовується в основному для ідентифікації антигену і може бути здійснена в кількох варіантах.

У реакціях імунодифузії використовують принцип дифундування антигенів і антитіл назустріч один одному в напіврідкому середовищі, наприклад, агаровому гелі. У зоні оптимальних співвідношень антигенів та антитіл утворюються лінії преципітації. Їх число залежить від кількості антигенів, які відрізняються своїми епітопами, так як кожна лінія відповідає своїй системі антиген – антитіло.

Імуноферментні методи широко використовуються у лабораторній практиці; особливо при імуногістологічних дослідженнях, а також для виявлення циркулюючих антигенів, антитіл та імунних комплексів, які мають суттєве значення в діагностиці інфекційних хвороб. Розрізняють прямі і непрямі імуноферментні методи.

Прямий метод. На першому етапі реакції антиген реагує з антитілом, міченим пероксидазою, потім до утвореного комплексу додають відповідний субстрат (наприклад, Н2О2, 5-аміносаліцилову кислоту). Якщо антиген відповідає антитілу, в реагуючій системі виникає певне забарвлення. Методика постановки проста, проте така реакція вживається рідко з приводу меншої чутливості порівняно з іншими методами.

Непрямий метод. Спочатку антиген реагує з неміченими антитілами, утворюючи комплекс антиген – антитіло. Після промивання у систему вносять протиглобулінові антитіла, мічені пероксидазою, які зв’язуються з першим комплексом. Після наступного промивання вносять субстрат, який, розкладаючись адсорбованим ферментом, зумовлює появу відповідного забарвлення.

Використання клітинних культур у вірусології. Класифікація культур клітин. Поживні середовища для культивування клітин.

У вірусології культури клітин використовуються дуже широко, оскільки з ними порівняно легко працювати у лабораторії, на відміну від інших методів — вирощування вірусів на курячих ембріонах або у організмі живих тварин. Крім того на моношарі клітинної культури можна добре вивчити цитопатичну дію вірусів, за утворенням внутрішньо-клітинних включень, бляшок, у реакціях гемадсорбції й гемаглютинації та за кольоровою пробою.

1) Первинно трипсонізовані клітинні культури отримують з швидко зростаючих тканин (людини, мишей), кількість пасажів 8-10. (вивчають взаємодію вірусу з клітиною ) 2) пасажні клітини – отримують з пухлинних тканин. Кіл-сть пасажів безмежно. 3) напів пасажні клітини – отримують з нормальних клітин. Набір хромос. диплоїд. Це клітини шкіри, легень. Кіл-сть пасажів до 100. Використ. Для отримання вірусних вакцин.

Основні поживні середовища – це середовища, які за складом, наявністю живильних речовин придатні для культивування багатьох видів бактерій.

Спеціальні середовища використовуються в тих випадках, коли мікроорганізми не ростуть на простих поживних середовищах.

Елективні середовища – це середовища, на яких мікроорганізми певного виду ростуть швидше, більш інтенсивно, опереджають у своєму розвитку інші види бактерій.

Селективні середовища – це середовища, які завдяки додаванню певних компонентів (жовч, фарби, антибіотики та ін.) здатні пригнічувати розвиток одних видів мікроорганізмів, але не впливають на інші види.

Диференціально-діагностичні середовища – це середовища, які дозволяють визначити певні біохімічні властивості мікроорганізмів і проводити їх диференціацію.

Види взаємодії вірусів і клітин. Характеристика продуктивної взаємодії, етапи.

Відомі такі типи взаємодій « вірус-клітина »: продуктивний (Утворюється дочірня популяція), інтегративний ( Вірогенія ), абортивний (Дочірня популяція не утворюється) і інтерференція вірусів (Інфікування чутливої клітини різними вірусами).

Продуктивна взаємодія «вірус-клітина» частіше носить політично характер, тобто закінчується загибеллю і лізисом інфікованої клітини, що відбувається після повного складання дочірньою популяції. Загибель клітини викликають наступні чинники: раннє придушення синтезу клітинних білків, накопичення токсичних і ушкоджують клітину вірусних компонентів, пошкодження лізосом і вивільнення їх ферментів в цитоплазму.

Інтегративне взаємодія, або вірогенія, е призводить до загибелі клітини. Нуклеїнова кислота вірусу вбудовується в геном клітини-господаря і в подальшому функціонує як його складова частина. Абортивна взаємодія не призводить до появи дочірньої популяції і відбувається при взаємодії вірусу з клітиною у стані спокою, або інфікування дефектиними вірусами, тобто таким які функціонально неповноцінні, це призводить до викиду вірусуз клітини. Інтерференція вірусів відбувається при інфікуванні клітини двома вірусами. Розрізняють гомологичную (при інфікуванні клітини родинними вірусами) і гетерологічних (якщо інтерферують неспоріднені види) інтерференцію. Проявляється пригніченням одними вірусом іншого, або коли один вірус пошкоджує рецепторний апарат клітини а інший дістає можливість розмножуватися.