Патогенні гриби і актиноміцети (збудники кандидозу, дерматомікозів, актиномікозу, їх характеристика). Принципи мікробіологічної діагностики мікозів.

Патогенним грибам характерний вискокий рівень клітинної організації, складні життєві цикли, статеві і безстатеві цикли розмноження. Гриби можуть існувати у вигляді одноклітинних організмів (дріжджі, дріжджеподібні гриби) або у вігляді міцел. Особливості метаболізму, хімічного складу і морфо функціональної організації грибів визначають своєрідність інфекцій, що викликаються цими мікроорганізмами. Види патогенних грибів - збудників мікозів. Збудники поверхневих мікозів з урахуванням клініко-патогенетичних особливостей викликається захворювання, тканинного тропізму, своєрідності паразитарного морфогенезу та рівня патогенності умовно поділяються на групи: збудники кератомикозов, дерматофіти, гриби з «справжнім» паразитарним морфізмом, умовно-патогенні дріжджоподібні та плісняві гриби - збудники опортуністичних інфекцій.

Актиноміцети – ГР(+) нерухомі, аспорогенні, облігатно або факультативно анаеробні бактрії. Віризняються невибагливістю до складу середовища завдяки аисоким власним біосинтетичним можливостям. Ферментатична активність різнаманітна. Кінцевими продуктами ферментації глюкози є молочна,оцтова,мурашина кислот без утворення газу. Багато актиноміцетів здатні до продукції вітамінів групи В. Серед актиноміцетів зустрічаються супрепродуценти антибіотиків. Але попри корисні властивості окремих актиноміцетів,збільшення іх концентрації у біотопах людини слід розглядати як патологічні зміни у складі мікробіоти,оскільки серед актиноміцетів є досить багато патогенних для людини видів. (Actinomycesisraelii, A.albus, A.bovis, A.naeslundii). Практично всі патогенні актиноміцети вирізняються наявністю протеолітичної, амілазної та ліполітичної активності, здатні розщеплювати білки крові і тканин людини.

Збудники дерматомікозу 3 роди: Epidermophyton, Microsporum, Trichophyton. Хвороби викликані дерматомікозами: мікроспорія, трихофітія, епідермофітія. Утворюють септований міцелій. Види розрізняють по пігментації і формі колоній. Трихофітонам характерні зернисті колонії з великою кількістю мікронідій, що розміщені на термінальних гіфах. Мікроспорумиутвор.товстостінні або тонкостінні макронідії. Їх колонії пофарбовані у жовто-оранжевий колір. Епідермофітонам характерні булавовидні конідії.

Кандидоз. Збудниками являються види роду Candida. (Albicans). В уражених тканинах гриб існує у вигляді клітин,що брунькуються і псевдоміцелію. Розмноження вегетативних клітин грибі супроводжується вираженою гнійно-запальною реакцією.

МБ діагностика.. Посів на кровяний агар і глюкозний агар Сабуро. Серодіагностика:РСК, р-я преципітації, р-я аглютинації, ІФА, ПЛР.

Збудник сифілісу. Морфологічні, культуральні властивості. Патогенез та імунітет при сифилісі. Мікробіологічна діагностика і специфічна терапія сифілісу.

Treponema pallidum відкрили в 1905 р. Ф. Шаудін і Е. Гофман. Стара назва збудника — бліда спірохета — зумовлена тим, що мікроорганізм погано забарвлюється аніліновими барвниками, Морфологія. Т. pallidum— тонкі клітини спіралеподібної форми з 12— 14 завитками і заокругленими кінцями. Тришарова будова мембрани, до базальних тіл прикріплені фімбрії. Трепонеми рухливі (їм властиві обертовий, поступальний, зги­нальний і хвилеподібний рухи), погано сприймають барвники, грам-негативні. За методом Романовського — Гімзи забарвлюються у блідо-рожевий колір, що пояснюється низьким вмістом нуклеопротеїдів. Можуть утворювати цисти у гавколишньому середовищі, і Л-форми.

Культивування. Бліда трепонема — дуже вибагливий мікроорга­нізм. Вона не росте у звичайних середовищах, розвивається при тем­пературі 35 °С в анаеробних умовах у середовищах, що містять нир­кову або мозкову тканинах. Добре розвивається бліда трепонема на хоріоналантоїсній тканині курячого зародка, в сироватці крові кролів з додаванням шматочків мозкової тканини під шаром вазелінового масла. Тривале культивування трепонем призводить до втрати ними віру­лентності.

Інкубаційний період при сифілісі триває в середньому 20-30 днів. На місці проникнення трепонем виникає первинна сифілома - невелика безболісна виразка з твердим дном (ulcus durum). Регіональні лімфатичні вузли збільшуються і стають твердими. Цей первинний сифіліс триває близько 6 тижнів. Вторинний сифіліс характеризується висипом на шкірі, слизових оболонках, розвитком уражень внутрішніх органів, кісток і триває 2-3 роки.

Імунітет. Вроджений імунітет до сифілісу в людини відсутній. Після перенесеної хвороби виникає інфекційний, нестерильний шанкерний імунітет. Повторне зараження може знову спричинити розвиток хвороби. При сифілісі в сироватці крові виявляють IgG, IgM та IgE. Поряд із цим виникає алергічний стан, який можна виявити постановкою внутрішньошкірної проби з люетином (суспензія вбитих трепонем).
Лабораторна діагностика. Основними методами мікробіологічної діагностики сифілісу є бактеріоскопічний і серологічний. При первинному і вторинному сифілісі матеріалом для мікроскопії служать виділення з виразок, папул, ерозій або пунктат лімфатичних вузлів. Поверхню виразки очищають від нальоту стерильним ватним тампоном, змоченим в ізотонічному розчині хлориду натрію, потім її подразнюють, легко поскрібуючи скальпелем або гострою ложечкою. Рідину відсмоктують пастерівською піпеткою і досліджують у темному полі зору, де чітко видно яскраво освітлені спірохети і характерний рух. Забарвлюють за Ромиановським Гімзою. Серологічна діагностика сифілісу грунтується на постановці реакції Вассермана й осадових реакцій Кана і Закса-Вітебського. Методика постановки реакції Вассермана не відрізняється від постановки реакції зв’язування комплементу. Для серологічної діагностики сифілісу широко використовують реакцію імобілізації трепонем і непряму реакцію імунофлуоресценсії, які вважаються найбільш специфічними в лабораторній діагностиці захворювання.
Профілактика й лікування. Важливе значення мають рання діагностика, своєчасне лікування хворих і санітарно-освітня робота серед населення. Лікування сифілісу - антибіотики (пеніцилін, еритроміцин, тетрациклін тощо) і препарати вісмуту (бійохінол, бісмоверол, пентабісмол).