Коринебактерії, характеристика. Еволюція коринебактерій. Біовари дифтерійних паличок. Токсиноутворення, генетичні детермінанти токсигенності. Вимірювання сили токсину.

До роду Corynebacterium належать грампозитивні бактерії з булавоподібним стовщенням на кінцях; вони поділяються на види, пато­генні для людини і тварин, патогенні для рослин і непатогенні. До патогенних видів коринебактерій належить збудник дифтерії.

За своїми біологічними властивостями коринебактерії дифтерії поділяють на три біовари: mitis (40 сероварів), gravis (14 сероварів) й близький до нього intermedius (4 серовари). Кожен з цих варіантів має токсигенні і нетоксигенні штами, нетоксигенні штами захворювання не спричиняють, але за певних умов можуть трансформуватися в токсигенні. Синтез токсину детермінований геном tox+.

Дифтерійний токсин має всі властивості екзотоксинів: виражена тропність до клітин-мішеней , термолабільність, здатність стимулювати специфічну імунну відповідь й нейтралізуватися антитоксичною сироваткою. Є одним з самих сильних токсинів у природі. Складається з двох фракцій (А і В), фракція В (термостабільна) сприяє зв'язуванню токсину з рецептором і проникненню фракції А в тканини. В свою чергу фракція А (термолабільна) забезпечує цитотоксичний ефект.

Силу токсину вимірюють і мінімальних смертельних дозах, за одиницю вважають найменшу дозу токсину при ввведені якої гвінейські свинці виникає її загибель на 4 добу.

Етапи розвитку вчення про збудника дифтерії. Теоретичні основи специфічної профілактики дифтерії. Протидифтерійні препарати.

Згадки про захворювання, що нагадує дифтерію, зустрічаються ще в працях Гіпократа в V–IV столітті до нашої ери. В подальшому описане під назвою «сирійської хвороби», «єгипетської хвороби», «задушливої хвороби». Відомі великі епідемії дифтерії — в Іспанії хвороба стала відома як El garatillo («душитель»), в Італії та Сицилії, як «хвороба горла». Французький лікар П. Бретонну описав у 1820–1860 рр. різні клінічні форми «смертельної виразки глотки», він же запропонував назву хвороби — «дифтерит», але його учень А. Труссо пізніше замінив «дифтерит» терміном, яким ми користуємося і натепер — «дифтерія». Збудника дифтерії вперше виявив у 1883 Клебс У 1884 - Леффлер виділив чисту культуру, 1894 Беринг - запропонував для лікування антитоксичну сироватку. 1923 - Рамон - одержав дифтерійний анатоксин.

Для імунопрофілактики застосовують дифтерійний анатоксин - токсин, позбавлений отруйних властивостей оброблений 0,4% розчином формаліну і витриманий в термостаті при температурі 40°С протягом 30 діб, але він зберіг імуногенність. Очищений і концентрованнийпрепарат входить до складу комбінованих вакцин - АКДС, АДС, АДС-м.

Лікування: Оскільки патогенез порушень обумовлений дією токсину, то основу специфічної терапії складе протидифтерійна кінська сироватка (антитоксин), що містить не менше 2000 міжнародних антитоксичних одиниць активності (МЕ) в 1 мл. Антитоксин вводять внутрішньом'язево або внутрішньовенно в дозах, відповідних тяжкості захворювання (від 20000 до 100000 ЕД).

Патогенез дифтерії, імунітет. Мікробіологічна діагностика бактеріоносійства. Диференціація збудника дифтерії і сапрофітних коринебактерій.

Патогенез захворювання: Вхідні ворота для збудника - слизові оболонки носоглотки, іноді очей, статевих органів (у жінок), пошкоджені шкірні покриви. Дифтерійна паличка колонізує тканини в місці проникнення, викликаючи розвиток місцевого фібринозного запалення.. Поширення плівок і перехід процесу на дихальні шляхи може викликати асфіксію. Системні прояви обумовлені дією токсину, що вражає нервову систему (переважно периферичні симпатичні вузли), серце і судини, надниркові залози і нирки. Ферменти C. diphtheriae (гіалуронідаза, нейрамінідаза, фібринолізин) забезпечують проникнення збудника в різні тканини. Основний шлях передачі повітряно-краплинний; також можливе зараження через предмети, використовувані хворими і інфікованими харчовими продуктами (найчастіше молоко). Виникає антитоксичний імунітет, хоча можливі рецидиви захворювання.

Матеріал беруть окремо з рота і носа стерильними ватними паличками, основним є виділення чистої культури і виявлення її токсигенності. Дифтерійне бактеріоносійство можна виявити лише бактеріологічним способом. Взяття матеріалу проводять описаним вище методом стерильними тампонами і висівають на скошений сироватковий агар. Через 24 год з культури виготовляють мазок, забарвлюють метиленовою синькою або за Нейссером. При виявленні типових за морфологією дифтерійних паличок встановлюють наявність бактеріоносійства.

Проба Пізу ( виявлення цистинази): Виділену культуру засівають уколом в середовище з цистином, розлите стовпчиком у вузькі пробірки. Цистиназопозитивні бактерії розщеплюють цистин із виділенням сірководню, який із оцтовокислим свинцем, що входить до середовища, утворює сірчанокислий свинець, в результаті чого середовище забарвлюється в темно-коричневий колір.

Проба Заксе ( уреази): Для постановки проби виділену культуру сіють на бульйон із сечовиною. Уреаза розкладає сечовину, змінює рН середовища, що супроводжується його почервонінням. Якщо фермент не виділяється, зміна забарвлення бульйону не відбувається.

диференціювання їх від псевдодифтерійних бактерій і дифтероїдів, які населяють шкіру і слизові оболонки людини. Відмінні ознаки коринебактерій наведені в інструкції з бактеріологічної діагностики дифтерії. Клінічний матеріал засівають на кров’яний агар і кров’яно-телуритовий агар (або середовище Клауберга ІІ), розлиті у чашки Петрі. Посів на кров’яний агар необхідний для виявлення й іншої мікрофлори. Крім того, деякі штами C.diphtheriae чутливі до дії телуриту калію, тому їх ріст на телуритових середовищах може пригнічуватись. Для виявлення дифтерійного бактеріоносійства посіви роблять тільки на кров’яно-телуритовий агар, оскільки в посівному матеріалі може міститись невелика кількість дифтерійних паличок, ріст яких на неселективних середовищах буде пригнічуватись іншою мікрофлорою.

Збудник дифтерії, біологічні властивості. Характеристика екзотоксину. Специфічна профілактика і терапія дифтерії. Виявлення антитоксичного імунітету.

Збудник Corynebacterium diphtheriae належить до роду Corynebacterium, сімейства Corynebacteriaceae, є аеробом, не утворює спор і капсул. Морфологічно являє собою грампозитивну паличку із потовщеннями на кінцях (булавовидна форма через тільця Бебеша -Ернста). У мазках - подібно до латинської літери V. Збудник дифтерії добре росте на сироваткових середовищах Ру, Леффлера та на мартенівському бульйоні. Дифтерійні аплички розкладають глюкозу, мальтозу, галактозу, виділяють цистиназу.

Дифтерійних Екзотоксин вибірково діє на мязи серця, наднирникові залози і периферичну нервову систему. Синтез токсину контролюють tox+ гени. До складу токсину входить гістотоксин, геиотоксин, некротоксин. Нестінкий, швидко інактивується при кімнатній температурі., при дії формаліну перетворюється в анатоксин і використовується для імунізації людей.

специфічна профілактика - імунізація людей дифтерійним анатоксином, який входить до складу вакцин АКДП, АДМ-М.