Збудники висипного тифу, властивості. Патогенез захворювання. Лабораторна діагностика, оцінка методів. Специфічна профілактика, оцінка препаратів.

Збудник висипного тифу (Rickettsia prowazekii) Рикетсії Провачека належать до роду Rickettsia родини Rickettsiaceaе. R. prowazekii - дуже дрібні грамнегативні нерухомі мікроорганізми, які не утворюють спор і капсул. Найчастіше мають гантелеподібну форму. Добре забарвлюються основним фуксином, за Романовським-Гімзою, серебрінням за методом Морозова. Грам-, внутрішньоклітинні паразити. добре культивуються при 35 °С у жовтковому мішку курячого ембріона, на різноманітних культурах клітин, у легеневій тканині білих мишей при інтраназальному їх зараженні, у кишечнику вошей (метод Вейгля).

Після проникнення в кров рикетсії розмножуються в ендотелії дрібних кровоносних судин, руйнують його, проникають в нові клітини. Найбільш виражені зміни спостерігаються в судинах шкіри й головного мозку. Ураження шкірних покривів супроводжується розеоло-петехіальним висипом. Хвороба характеризується високою температурою, інтоксикацією, ураженням нервової системи. Летальність становила 6-14 % і більше. Хвороба Брілла - різновидність висипного тифу. Це віддалений рецидив інфекції, яка довгий час перебувала в латентному стані. Нове екзогенне зараження при цьому не настає. Після перенесеної хвороби виникає стійкий і тривалий імунітет, який зумовлений як клітинними, так і гуморальними факторами.

Діагностика: здійснюють за допомогою серологічних реакцій аглютинації, зв’язування комплементу, непрямої гемаглютинації, імунофлуоресценції. Високочутлива реакція аглютинації рикетсій Провачека (реакція Вейгля) ставиться, починаючи з 5-7 дня хвороби. Діагностичне значення мають розведення сироватки 1:40 - 1:160 і вище. Вона випадає позитивною майже в 100 % випадків. Найбільш достовірна реакція аглютинації при наростанні титру антитіл (метод парних сироваток). Ще чутливішою серологічною реакцією є РНГА. Гемаглютиніни виявляють в сироватці крові, починаючи з 3-4 дня хвороби в розведенні 1:1000 й вище.

Специфічну профілактику в разі загрози епідемічного поширення хвороби проводять сухою висипнотифозною вакциною, виготовленою з поверхневих антигенів рикетсій Провачека. Лікування - антибіотики тетрациклінової групи

Мікоплазми, класифікація. Біологічні властивості, методи культивування. Роль в патології людини. Мікробіологічна діагностика мікоплазмозів.

Мікоплазми належать до класу Mollicutes, родин Mycoplasmata-ceae, Acholoplasmataceae, Spiroplasmaceae. До родини Mycoplasmataceae входять два роди (Mycoplasma, Ureaplas-ma), що включають 50 видів, із них найважливіше медичне значення мають М. pneumoniae, М. hominis і М. urealyticum. Мікоплазми — дрібні поліморфні бактерії розміром 0,3—0,8 мкм, не утворюють спор, нерухомі, грамне-гативні. Форма їх може бути яйцевидною, кокобацилярною, нитко­подібною, гіллястою. У пізній фазі росту утворюються ланцюжки кокоподібних тілець. Мікоплазми не мають клітинної стінки, покритітришаровою цитоплазматичною мембраною завтовшки 7,5—10 нм; у цитоплазмі є ДНК і РНК, рибосоми та інші клітинні компоненти, в яких наявний холестерин.Мікоплазми краще забарвлюються за Романовським — Гімзою. Факультативні ана­ероби. Для їх росту потрібні білки, стерини, фосфоліпіди, глікопротеї-ди (муцин), а також пуринові і піримідинові основи. На густих сере­довищах ростуть у вигляді характерних колоній з ущільненим, що вростає в середовище, центром і ніжним ажурним краєм; через 3— 5 діб інкубації вони іноді стають крупними, але найча­стіше їх важко побачити неозброєним оком. На кров'яному агарі навколо колоній є зона гемолізу. У бульйоні мікоплазми розвивають­ся з утворенням помутніння і дрібнозернистого осаду. Додавання до живильного середовища холестеролу або інших сте­ролів, екстрактів дріжджів прискорює ріст мікоплазми.

Із мікоплазм виділено гемолізин і термостабіль­ний ендотоксин. Розрізняють респіраторний мікоплазмоз (пневмонія, фарингіт, трахеобронхіт, бронхіт), урогенітальний мікоплазмоз (уретрит, цистит, простатит, пієлонефрит; у жінок - вагініт, кольпіт, цервіцит, ендометрит) і ураження суглобів (артрит).

Досліджуваний матеріал можна зберігати у середовищі накопичення (триптиказний соєвий бульйон з бичачою сироваткою). Посіви роблять на щільні середовища (наприклад, серцево-мозковий агар), що містять всі компоненти, необхідні для росту мікоплазм, та на двофазне середовище (короткий стовпчик селективного агару з налитим поверх нього сироватко-глюкозним бульйоном). Для пригнічення росту супутньої мікрофлори до середовищ попередньо добавляють пеніцилін і ацетат талію, до яких мікоплазми пневмонії стійкі. Серологічна діагностика - реакція звязування комплементу, реакція непрямої гемаглютинації, непрямої імунофлуорисценції.

Хламідії, класифікація, біологічні властивості. Методи культивування. Роль в патології людини. Мікробіологічна діагностика хламідіозів.

До роду Chlamydia, родини Chlamydiaceae належать збудники трахоми, кон'юнктивіту (бленореї з включеннями), пахвинного лім­фогранулематозу (венеричного лімфогранулематозу, хвороби Шко­ла — Февра), орнітозу. Хламідії мають схожий цикл розвитку, спіль­ний груповий антиген, однаковий хімічний склад. Вони містять ДНК і РНК, нуклеопротеїди, ліпіди й вуглеводи. Рід Chlamydiaмістить три патогенних для людини види: C. trachomatis, C. psittaci, C. pheumoniaе.

У циклі розвитку хламідій є три стадії. На першій стадії це дрібні елементарні тіла, оточені тришаровою оболонкою, що містять у компактному стані генетичний матеріал нуклеоїду і рибосоми; на другій стадії — це первинні крупні тіла, що мають фібрили нуклеоїду і рибосомальні елементи, покриті тонкою оболон­кою;. Третя стадія розвитку хламідій проміжна між первинними й елементарними тілами. Дрібні (елементарні) тіла мають інфекційні властивості, крупні (первинні) тіла виконують вегетативну функцію.

Для виділення хламідій досліджуваним матеріалом заражують курячі ембріони або культури клітин. Матеріал попередньо обробляють гентаміцином, стрептоміцином і канаміцином. Розвиток хламідій виявляють за допомогою фазово-контрастної мікроскопії або імунофлуоресценції, ставлять пробу на глікоген та ідентифікують в РЗК.

Основні стандартні методи діагностики такі: мікроскопічний ( виявлення тілець Провачека-Хальберштедтера в уражених клітинах), флуоресцентний (виявлення антигенів хламідій за допомогою РІФ), бактеріологічний (виділення збудника зараженням курячих ембріонів або культур клітин), серологічний (визначення специфічних антитіл у сироватці крові). Останнім часом створені й успішно використовуються тест-системи для проведення полімеразної ланцюгової реакції з метою виявлення збудника.