Патогенні найпростіші, біологічні властивості. Класифікація. Роль в патології людини. Лейшманії, властивості, патогенез захворювань. Мікробіологічна діагностика лейшманіозів.

Найпростіші - одноклітинні тварини мікроскопічних розмірів, широко поширені на поверхні нашої планети, заселяють різні середовища.Найпростіші відносяться до еукаріотів. Характерна риса морфології всіх найпростіших - наявність ядра (або декількох ядер), що має мембрану, ядерний сік (каріолімфа), хроматин (хромосоми) і ядерця. Більшість найпростіших володіє відносно постійною формою тіла, що обумовлено наявністю у них щільною еластичної мембрани (пеллікула), утвореною периферичним шаром цитоплазми. Крім того, деякі найпростіші мають опорні фібрили і мінеральний кістяк. Цитоплазма найпростіших містить структури, властиві клітинам багатоклітинних тварин.

Лейшманіози - група протозойних інфекцій, що проявляються інтоксикацією, лихоманкою, ураженнями вісцеральних органів або покривних тканин. Збудники - найпростіші роду Leishmania; всі його види - облігатні внутрішньоклітинні паразити ссавців. Традиційно виділяють чотири типи лейшманіозів: вісцеральний (кала-азар), шкірний Старого Світу, шкірний Нового Світу, а також шкірно-слизовий. Резервуар збудника - інфіковані люди і різні ссавці (собаки, шакали, лисиці, щура та ін); переносники - москіти пологів Phlebotomus і Lutzomyia. При фарбуванні за Романовським-Гімзою цитоплазма блакитно-бузкова, ядро - червоно-фіолетове. Розрізняють такі групи збудників: Група L tropica - збудники шкірних форм, L. mexicana - шкірні і дифузні форми, група L. braziliensis - збудники шкірно-слизових лейшманіозів ,група L donovani - збудники вісцеральних лейшманіозів. Жгутикові форми (промастіготи) рухливі, розвиваються в тілі комахи господаря-переносника (москіта). Тіло веретеноподібне, довжиною 10-20 мкм. Кінетопласт має вигляд короткої палички і розташований в передній частині тіла; джгутик довжиною 15-20 мкм. Розмножуються поздовжнім поділом.

Мікробіологічна діагностика. Матеріал для дослідження при шкірних лейшманіозах - зскрібки і відокремлюване виразок, біоптати тканин і лімфатичних вузлів; при вісцеральних лейшманіозах - біоптати кісткового мозку, печінки, селезінки і лімфатичних вузлів. Остаточний діагноз ставлять при виявленні Амастиготи в мазках, пофарбованих за Романовським-Гімзою. У скрутних випадках заражають мишей і хом'яків досліджуваним матеріалом з наступним виділенням чистої культури. Нею можна засіяти агар з дефібринованої кролячій кров'ю. Також ставлять шкірно-алергічну пробу з лейшманіном (проба Монтегоро). Серологічні реакції (РПГА, РНІФ) недостатньо специфічні.

Лікування і профілактика. Основу лікування становить проведення хіміотерапії (мономіцин, солюсурьмін, акрихін, Амінохінол. Для профілактики шкірних лейшманіозів запропонована жива вакцина, яку слід застосовувати не пізніше, ніж за 3 міс до виїзду в ендемічний район.

91. Умовно-патогенні мікроорганізми, біологічні властивості, етіологічна роль у розвитку опортуністичних інфекцій. Характеристика захворювань, спричинених умовно-патогенними мікроорганізмами.                                                           Умовно-патогенні мікроорганзіми— мікроби, які здатні при зниженні природної резистентності макроорганізму викликати захворювання, для яких характерна відсутність нозологічної специфічності (той самий вид мікробів може викликати запальні процеси різних органів і тканин, і, навпаки, різні види мікробів здатні викликати гнійно-запальні процеси того самого органа чи тканини).

До них відносять: бактерій (Staphylococcus, Corynebacterium, Clostridium, Escherichia, Erwinia, Pseudomonas, Proteus, Providencia, Serratia, Moraxella, Veillonella, Haemophilus та ін.), мікоплазм (Mycoplasma), грибів (Candida, Aspergilus), найпростіших (Trichomonas, Lamblia), а також вірусів (Herpes, Enterovirus тощо). Як правило, вони є представниками нормальної мікрофлори людини.. Для захворювань, викликаних умовно-патогенними мікроорганзімами, характерні певні особливості: вони розвиваються в ослаблених дітей, людей зі зниженою імунологічною реактивністю внаслідок соматичних захворювань, оперативних втручань, застосування ЛП, що виявляють імунодепресивну дію (гормони, цитостатики й ін.). При змішаних бактеріальних інфекціях можливий синергізм збудників у випадку їх патогенного впливу на організм. Так, слабкопатогенні вейлонели можуть прилипати до епітелію під впливом позаклітинної глюкозотрансферази, яка продукується Streptococcus salivarius, аеробні бактерії, знижуючі окисно-відновний потенціал тканин, можуть сприяти розмноженню анаеробів. Різке зростання ролі умовно патоненних мікрорганізмів в інфекційній патології людини пов’язане із застосуванням антибіотиків широкого спектра дії, що викликали порушення екологічного балансу (дисбактеріоз) і розвиток множинної медикаментозної стійкості мікроорганізмів. Вони є основними збудниками госпітальних інфекцій. Основною причиною цього є їх природна чи набута стійкість до антибактеріальних препаратів. Резистентні до антибіотиків госпітальні штами мікробів краще виживають у навколишньому середовищі та мають підвищену здатність до колонізації (заселення), тому в умовах стаціонару вони інтенсивно поширюються й викликають розвиток тяжких захворювань в ослаблених людей. У здорових людей, як правило, спостерігається формування бактеріоносійства.

Внутрішньолікарняні інфекції, умови їх виникнення. Властивості лікарняних ековарів мікроорганізмів. Мікробіологічна діагностика гнійно-запальних, ранових та опікових інфекцій, спричинених лікарняними штамами.

Внутрішньолікарняна інфекція (ВЛІ)— захворювання мікробного походження, що виникло у хворого під час його лікування або обстеження в лікарняному закладі або після виписки з нього, або будь-яке інфекційне захворювання співробітника лікарні, що розвинулося внаслідок його роботи в даному закладі незалежно від часу появи симптомів захворювання. Характеризується тяжким клінічним перебігом та високою летальністю. Контингентом підвищеного ризику щодо виникнення ВЛІ є новонароджені та породіллі, старі люди, хворі з імунодефіцитом, хірурги, особливо у відділеннях інтенсивної терапіїю. Головним джерелом госпітальних штамів мікроорганізмів є хворі (діти, їх матері та медичний персонал) та носії інфекції. Механізмами поширення ВЛІ (внутрішньолікарняних штамів) є: контактний (головні фактори передачі — руки медичного персоналу, медична апаратура, засоби догляду за новонародженими тощо, фекально-оральний, повітряно-крапельний,трансфузійний.

Розрізняють такі основні групи нозокоміальних інфекцій: бактеріємії й септицемії, гнійно-запальні ускладнення ран і опіків, гострі кишкові, респіраторні, урогенітальні, посттрансфузійні інфекції та захворювання, обумовлені довготривалим лікуванням антибіотиками. Збудниками цих захворювань можуть бути найрізноманітніші види бактерій, вірусів, грибів і найпростіших. Однак провідна роль належить представникам кокової групи, бактероїдам, клостридіям та численним грамнегативним паличкам. Питома вага грамнегативних бактерій у виникненні шпитальних інфекцій з року в рік зростає.

Мікробіологігчні дослідження при захворюваннях, які викликані умовно-патогенним мікрооргаінзмами, направлено на виділення всіх мікробів, які знаходяться в патологічному матеріалі, що суттєво відрізняє їх від аналогічних дослідженнях при захворюваннях, які викликані патогенними мікроорганізмами, коли проводиться пошук певних збудників.

Матеріал із рани або поверхні опіків беруть двома стерильними тампонами (один – для виготовлення мазків, другий – для посіву). Гній, шматочки видалених тканин, промивну рідину з дренажів забирають у стерильні пробірки при дотриманні правил асептики і протягом години доставляють до лабораторії.Виготовлені для мікроскопії мазки фарбують за Грамом (в разі потреби за Романовським-Гімзою або Цілем-Нільсеном). При виявленні мікроорганізмів описують їх морфологічну характеристику і густину обсіменіння. Посіви матеріалу роблять на 5% кров'яний агар, цукровий бульйон та середовище для контролю стерильності. Посів на щільні середовища проводять за методом "тампон – петля". Посіви на щільні та в рідкі середовища інкубують при 37 ˚С протягом доби. При виявленні росту окремі колонії відсівають на елективні середовища з метою їх ідентифікації.. При підозрі на наявність у досліджуваному матеріалі грибів, посів додатково проводять ще й на середовище Сабуро і вирощування здійснюють при температурі 22-25 ˚C протягом 5 діб. При підозрі на виділення нейсерій посіви проводять на сироватковий агар і тіогліколевий бульйон. Інкубацію проводять при 37 ˚С в ексикаторі при 5-10 % СО2. Виділені чисті культури ідентифікують за морфологічними, культуральними, біохімічними та антигенними їх властивостями, як це описано у відповідних розділах спеціальної мікробіології.