Методи мікробіологічної діагностики вібріоносійства. Виявлення холерних вібріонів у воді та інших об’єктах зовнішнього середовища.

Метод масового дослідження на вібріононосійство проводять під час епідемічних спалахів холери. Випорожнення одночасно забирають з прямої кишки алюмінієвими петлями від 10 чоловік, раціонально згрупованих, і вносять їх в одну колбу з 200 мл лужної пептонної води і 01 холерною аглютинуючою сироваткою, розведеною до половини титру. Інкубацію проводять при 37 С протягом 3-4 годин. Холерні вібріони, що розмножились, починають аглютинуватись і у вигляді пластівців опадають на дно колби. При позитивному результаті матеріал забирають від кожної з 10 осіб і досліджують роздільно. Такий метод дає значну економію живильних середовищ і робочого часу бактеріологів.

Дослідження матеріалів довкілля. Найчастіше досліджують воду відкритих водоймищ, водопровідну воду, гідробіонтів, харчові продукти, мух, змиви з різних предметів. У досліджувану воду додають розчин основного пептону до 1% концентрації,інкубують 5-8 год при 37 °С і досліджують поверхневу плівку так само, як і плівку з пептонної води після посіву випорожнень чи блювотних мас. Із змиву з фільтрів можна також робити мазки для забарвлення їх люмінесцентною холерною сироваткою, а також ставити реакцію непрямої гемаглютинації. Від гідробіонтів після їх розтину сіють жовчний міхур, шлунок і кишечник (після їх гомогенізації) в 1% лужну пептонну воду і на елективний агар. Тверді харчові продукти подрібнюють, розтирають у ступці з ізотонічним розчином хлориду натрію і засівають у кількості 10 г у 50-100 мл 1% пептонної води та на агарові середовища. Молоко і молочні продукти, змиви з об¢єктів довкілля та мух засівають в 1% пептонну воду і досліджують за звичайною схемою.

Ієрсинії. Збудник чуми, історія вивчення, біологічні властивості. Роль вітчизняних вчених у вивченні чуми. Патогенез, імунітет, методи мікробіологічної діагностики і профілактики чуми. Ієрсинії - збудники псевдотуберкульозу і ентероколіту, властивості, мікробіологічна діагностика і профілактика ієрсиніозів.

Yersinia pestis - належить до роду Yersinia родини Enterobacteriaceae. До цього роду входять ще два патогенних для людини види єрсиній: Y. рseudotuberculosis, Y. еnterocolitica. Крім трьох сновних збудників ерсиніозів виділяють ще 8 видів, які в інфекційній патології людини значення не мають.

Морфологія.овоїдної форми палички, завдовжки 1—2 мкм, завтовшки 0,3—0,7 мкм, нерухомі, не утворюють спор, утворюють тонкі капсули, забарвлюються аніліновими барвниками біполярно, інтенсивніше на полюсах; грамнегативні. Факультативні анаероби. Культивується у звичайних середовищах.

Збудник чуми має кілька антигенів, із них найбільш вивчені D-, F1-, Т-, W-, V-термолабільні антигени. У клітинах вірулентних бактерій чуми міститься термостабільний соматичний антиген, високотоксичний для мишей і пацюків, який під дією формаліну переходить в анатоксин, а також гемолізини.

Інкубаційний період триває 3—6 діб, іноді — кілька годин. Залежно від локалізації збудника, реактив­ності організму, вірулентності мікроорганізму, ступеня клітинного і гуморального імунітету в людини може спостерігатися шкірна, бубонна, первинно-септична, вторинно-септична, первинно-легенева, вторинно-легенева форми чуми. Починається чума раптово, без продромального періоду: настають трясучий озноб, сильний головний біль і запаморочення, обличчя стає блідим із синюшним відтінком і виразом страждання' (жаху) — facies pestica. Кожній формі чуми властиві специфічні клінічні ознаки. Летальність до застосування стрептоміцину була дуже високою (40— 90 %).

Матеріалами для дослідження- виділення з виразки, пунктат бубону, мокротиння, кров, сеча, кал, трупи гризунів, блохи. Мазки фіксують у суміші Никифорова, забарвлюють метиленовою синькою, за Грамом і Романовським-Гімзою. Для виділення чистої кулььури матеріал висівають на МПА з додаванням крові і сульфіту натрію, стимуляторів росту й антифагової сироватки. Виділені культури ідентифікують за морфологічними, культуральними й біохімічними властивостями та лізисом чумним фагом. Біологічний метод- досліджуваний матеріал вводять у черевну порожнину гвінейським свинка. Серологічні методи -  реакцію непрямої гемаглютинації, імуноферментний аналіз. Важливе значення мають прискорені методи діагностики: реакція імунофлуоресценсії, швидкий ріст збудника на збагаченому елективному середовищі, фагодіагностика. Попередню відповідь видають через 2-4, остаточну через 18-20 годин.
Специфічна профілактика-  живою протичумною вакциною ЕV .Тиждень лікують великими дозами стрептоміцину й окситетрацикліну. Потім проводять контрольне бактеріологічне дослідження.

Псевдотуберкульоз - гостра інфекційна хвороба з групи бактерійних зоонозів, характеризується гарячкою, поліморфним висипом, гепатолієнальним синдромом, ураженнями травного каналу, суглобів, лімфатичної системи. Збудник - Yersinia pseudotuberculosis. Псевдотуберкульозні бактерії мають соматичні О-антигени і джгутикові Н- антигени, поділяються на 13 сероварів і підсероварів. Захворювання у людей найчастіше викликають єрсинії сероварів І, ІІІ, IV. Осонвним резервуаоом і джерелом інфекції для людини є дикі і синантропні гризуни, з виділеннями яких єрсінії потрапляють на різноманітні продукти харчування. Основний шлях передачі збудників псевдотуберкульозу аліментарний

Первинну бактеріоскопію можна використати лише при дослідженні пунктатів лімфовузлів або органів від трупа. Мазки-відбитки краще забарвлювати за методом Грама і Романовського-Гімзи. Посіви досліджуваних матеріалів роблять на середовище Ендо та Сєрова (100 мл 1 % ПВ, 1 мл індикатора фенолрот, 0,75 г глюкози, рН 7,4- 7,6) інкубують при 37 0С 48-72 год. Для серологічної діагностики псевдотуберкульозу ставлять розгорнуту об'ємну реакцію аглютинації (подібно до реакції Відаля) з відповідними діагностикумами.

Біологічну пробу краще проводити на гвінейських свинках, оскільки єрсинії, виділені від людини, мало патогенні для мишей. Зараженні свинки гинуть через 4-12 днів. Алерген вводять внутрішньошкірно в об'ємі 0,1 мл. Облік реакції проводят через 48 год. При позитивній пробі виникає почервоніння й інфільтрат, які часом сверблять і болючі.

64. Збудник туляремії, біологічні властивості. Патогенез захворювання, імунітет, методи мікробіологічної діагностики і специфічної профілактики туляремії.

Збудник захворювання Francisella tularensis. Туляремійні бактерії в S-формі мають два антигени - О і Vi (капсульний). О-антиген виявляє спорідненість до антигенів бруцел. Розрізняють три підвиди збудника туляремії: голарктичний (для країн північного регіону), неарктичний (американський) і середньоазіатський. Резервуаром і джерелом інфекції є різні види диких і домашніх гризунів. Бактерії туляремії — дуже дрібні кокоподібні і паличкоподібні клітини розміром 0,2— 0,7 мкм, бактерії нерухомі, характеризуються поліхро-мазією (інтенсивніше забарвлюються на кінцях), грамнегативні, в організмі тварин утворюють ніжну капсулу.

Росте на звичайних середовищах з додаванням вітамінів. Колонії молочно-білого кольору. Вірулентність їх пов'язана з Vi-антигеном. Бактерії туляремії розщеплюють білки з появою сірководню, не виділяють індол, ферментують з утворенням кислоти глюкозу, мальтозу, левульозу, манозу, непостійно — декстрин, гліцерин.

Передається побутовим, тнасмісивним, контактним і аліментарним шляхом.Бактерії туляремії локалізуються в шкірі, на слизових оболонках, у лімфатичних вузлах, дихальних шляхах, шлунку, кишках та інших органах, спричиняючи відповідні клінічні форми захворювання — бубонну, виразково-бубонну, очну, ангінозно-бубонну, абдомінальну, або кишкову, легеневу й генералізовану, або первинно-септичну. При кожній формі спостерігається ураження лімфатичних вузлів. Імунітет стійкий і тривалий.

Дослідження: спочатку біологічна проба - заражають гвінейських свинок матеріалом від хворого. Потім кров або кістковий мозок свинок сіють на жовткове середовище Мак-Коя і Чепіна або глюкозо- цистиновий кров'яний агар Френсіса з додаванням пеніциліну. Паралельно мазки відбитки і фарбують за Романовським-Гімзою. Серологічну діагностику проводять з туляремійним діагностикумом. Дуже чутливим методом серологічної діагностики туляремії є реакція непрямої гемаглютинації. Антигеном для РНГА служить туляремійний еритроцитарний діагностикум. Використовують також РЗК і імунофлуорисценції.

Специфічна профілактика проводиться живою вакциною, а також інактивованою, виготовленою з протективного антигену.

Бруцели, види, диференціація. Патогенез бруцельозу і особливості імунітету. Методи мікробіологічної діагностики бруцельозу, їх оцінка. Препарати для специфічної профілактики і терапії.

Бруцели - дрібні грамнегативні кокобактерії довжиною 0,6-1,5 мкм і шириною 0,5-0,7 мкм. Вони не мають джгутиків, не утворюють спор, в організмі можуть мати ніжну капсулу. У мазках розташовуються поодинці, парами або невеликими скупченнями. Усі види бруцел морфологічно подібні.

Бруцели належать до облігатних аеробів. B. abortus у перших генераціях потребує в атмосфері над середовищем 5-10 % СО2. До живильних середовищ вибагливі, краще всього ростуть на печінковому бульйоні й агарі, сироваткових середовищах, сироватко-декстрозному агарі. При посіві матеріалу від хворого бруцели розмножуються дуже повільно. Перші ознаки росту з’являються через 2-3 тижні. У наступних пересівах ріст виявляється через 2-3 дні. На рідких середовищах виникає каламуть і слизовий осад з перламутровим відтінком. Одним із ефективних методів розмноження бруцел є культивування їх у жирових (незапліднених) яйцях або у 12-денних курячих ембріонах. Диференціацію різних видів бруцел проводять у реакції аглютинації зі специфічними сироватками, за утворенням сірководню, ростом на середовищах із бактеріостатичними барвниками

Колонії бруцел на агарі дрібні (0,1-0,5 мм), круглі, опуклі, гомогенні з перламутровим відтінком. Бруцели можуть утворювати як S-, так і R-форми колоній (особливо B. ovis, B. suis і B. canis). Із помутнілого бульйону і типових колоній виготовляють мазки, забарвлюють за Грамом і відсівають на скошений агар для виділення чистої культури. Бруцели не виділяють екзотоксину, містять ендотоксин, який має високу алергенну активність, що використовують для постановки алергічної проби. Виділяють гіалуронідазу, завдяки чому мають значні інвазивні властивості.

Людина заражується від тварин контактно-побутовим шляхом або через сире молоко і молочні продукти. Завдяки сильним інвазивним властивостям вони швидко потрапляють у клітини лімфоїдно-макрофагальної системи. Із током лімфи проникають у кров. А з крові - в селезінку, кістковий мозок, лімфатичні вузли, де можуть довго зберігатися. Захворювання супроводжується тривалою гарячкою, пітливістю, болем у м’язах і суглобах, збільшенням лімфатичних вузлів, печінки й селезінки. Поступово хвороба може перейти у хронічну форму. З перших днів виникає алергізація організму, яка зберігається дуже довго.
Імунітет.Після перенесеної хвороби виникає певний рівень несприйнятливості, зумовлений збільшенням активності Т-лімфоцитів, фагоцитарної реакції й розвитком гіперчутливості сповільненого типу.

Матеріалом для дослідження може бути кров, кістковий мозок, фекалії, жовч, сеча, ліквор Лабораторну діагностику бруцельозу проводять за допомогою бактеріологічних і серологічних досліджень, біологічної та алергічної проб, а також методу ДНК/ДНК гібридизації. Серологічні методи: найчастіше використовують реакції Райта, Хеддлсона і РНГА. Алергічну пробу проводять бруцеліном який вводять внутрішньошкірно.

Профілактика: При наявності бруцельозу козячо-овечого типу обов’язково проводять вакцинацію людей групи ризику бруцельозною вакциною, яка створює імунітет на 1-2 роки. При позитивній пробі Бюрне вакцинацію не проводять.
Для лікування в гарячковому періоді використовують антибіотики тетрациклінового ряду або аміноглікозиди, рідше рифампіцин, бісептол. Основним методом лікування хворих на хронічний бруцельоз є вакцинотерапія вбитою бруцельозною вакциною.