СУТНІСТЬ, ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЕТАПИ ФОРМУВАННЯУМІННЯ ВИЗНАЧАТИ ПОНЯТТЯ

Поняття – це вид знань і форма думки людини одночасно. Як окремий вид наукових знань, поняття фіксують у собі значний обсяг наукової інформації.З іншого боку, поняття – це форма думки, у якій відбиваються загальні, специфічні ознаки предметів, явищ та процесів дійсності.

Логічну характеристику поняття складають його зміст та обсяг, або найближчий рід і видові відмінності.Між змістом і обсягом поняття існує зворотня залежність: чим ширше зміст поняття, тим вужче його обсяг і навпаки, чим вужче зміст, тим ширше його обсяг (людина – це представник виду гомосапієнс ; раб – це людина, що позбавлена майна та особистих прав; Саша – це людина, що має підлітковий вік, навчається у школі,має високий рівень розумового розвитку, широке коло інтересів).

Зв’язки і відношення між поняттями відбивають дійсно існуючі зв’язки між явищами природи, суспільства і мислення людини.Вони можуть бути близькими,суттєвими, або ж віддаленими, опосередкованими.

У логіці поняття ділять на одиничні і загальні, конкретні і абстрактні, відносні і безвідносні.

Узагальненням поняття називають перехід від менш загальних до більш загальних понять.Відбувається воно шляхом відкидання основних ознак поняття, тобто зміст поняття розширюється, а обсяг звужується (Саша – це…; раб – це …; людина – це…).

Обмеженням (конкретизацією) поняття називається перехід від більш загальних понять до менш загальних.Обсяг поняття при цьому звужується, а зміст розширюється (людина – це …; раб – це …; Саша – це …).

Врахування такої ознаки, як обсяг абстрагування,дозволяє виділити наступні види понять:

- одиничні, обсяг яких дорівнює одиниці (Петро І – це людина, що мала гарну освіту, була видатним державним і політичним діячем);

- загальні, обсяг яких більше одиниці (феодал – це людина, що володіла землею, використовувала працю залежних селян, належала до панівного класу феодального суспільства);

- поняття категорії, самого широкого ступеня спільності (розвиток – це процес, що відображає кількісні і якісні зміни, що відбуваються у фізичній,психічній та загальній сферах особистості).

В залежності від широти охоплення змісту інформації виділяють чотири рівня понять:

- поняття, за допомогою яких описуються факти емпіричної дійсності («озеро», «гора», «феод»);

- узагальнюючі поняття, що фіксують характерні, суттєві риси цілих видів,типів, класів явищ, предметів, процесів («раб», «феодал», «первісні люди»);

- міжпредметні поняття, що формулюються на матеріалі декількох наук («культура», «держава»).

У процесі формування уміння визначати поняття важливого значення набуває дотримання основних методів введення понять , про що йшла мова при розгляді теми «Зміст освіти», та ознайомлення учнів з правилом – орієнтиром цього уміння : поняття = найближчий рід + видові відмінності.

ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ УМІННЯДОВЕДЕННЯ

Доведення у сучасному науковому пізнанні є інструментом діалектичного мислення.У процесі навчання розгорнуте доведення, самостійно здійснене учнем, спонукає його пройти всі етапи вирішення проблем, тобто воно максимально зближає способи розумової діяльності учня і способи мислення вченого.

Доведення – це складний прийом розумової діяльності,що полягає у обґрунтуванні певного положення шляхом приведення суджень, істинність яких безперечна. У доведенні поєднуються аналіз, абстрагування, виділення головного, співставлення, синтез.Таким же складним прийомом розумової діяльності є заперечення, мета якого переконати у неспроможності, помилковості певних положень.

Незалежно від змісту, доведення і заперечення мають свою постійну структуру до складу якої входять такі компоненти, як теза, аргументи, спосіб доведення, висновок.

Теза – це положення, істинність якого треба довести.Основні вимоги до тези: чіткість; ясність; теза повинна лишатись тотожною, тобто в процесі доведення не підмінятись іншою; доводитись точними фактами.

Аргументи (основи) доведення – це судження,істинність яких перевірена і доведена практикою,що наводяться для обґрунтування тези.При доборі аргументів необхідно ураховувати слідуючі критерії : істинність, тобто відповідність дійсності; вони повинні бути ясними і точними; у процесі доведення не протирічити один одному; їх сукупність повинна бути достатньою для доведення чи заперечення тези.

Існують такі види доведень:

- індуктивне, коли теза загальна теорія, а аргументи часткові положення;

- дедуктивне,коли теза одиничне чи часткове положення, а аргументи загальна теорія, закономірність;

- індуктивно-дедуктивне, коли найчастіше спочатку висловлюються загальні судження, а потім конкретні приклади;

- доведення по аналогії має місце тоді, коли зміст чи способи роботи переносяться з одного об’єкту на інший.

У дидактичній літературі описуються наступні способи заперечення: критика тези та аргументів; критика способу демонстрації, коли істинність тези не витікає з аргументів; доведення протилежної тези; заперечення результатів.

У навчальному процесі доведення може використовуватись для реалізації слідуючих цілей: для виділення головного та акценту на головному (провідному законі, закономірності, теорії, ідеї); аргументації одиничного, конкретного; встановлення причинно – наслідкових зв’язків; для заперечення, мета якого –оцінка явищ.

Правило-орієнтир доведення може бути представлено у вигляді слідуючої послідовності дій:

- встановіть тезу (тобто положення, яке треба довести);

- дайте визначення поняттю головної тези;

- підберіть переконливі, достатні аргументи;

- визначте спосіб доведення;

- зробіть висновок.

Головна теза доведення найчастіше формулюється в готовому вигляді. Обов’язково слід з’ясувати, чи розуміють учні смисл головного поняття тези, та за необхідності допомогти їм це зробити. Чітке визначення основного поняття тези допоможе звузити коло пошуків аргументів. Щоб аргументи мали переконливий, незаперечливий характер та відносились до даної тези, треба вміти виділити головну думку кожного аргументу і співвіднести її з тезою.

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕМИ