Лекція № 5 Закономірності атипового психічного розвитку дитини.

У поясненні явищ і фактів психологія використовує діалектичний підхід, коли при аналізі психіки вона трактується як відкрита багатовимірна система, що постійно розвивається, володіє внутрішніми і зовнішніми контурами регулювання. Відхилення у нормативному розвитку можуть виникати різних етапах онтогенезу, у різних складових структури психічного розвитку, зумовлюються причинами біологічного і соціального характеру. Тому їх вивчення можливе та необхідне у порівнянні з віковим нормативним розвитком.

Основними чинниками, які впливають на психічний розвиток дитини, є біологічні та соціальні. О.Р. Лурія структури мозку умовно об’єднав у три функціональних блоки, які обов’язково беруть участь у будь-якому виді психічної діяльності. Перший блок (енергетичний) забезпечує регуляцію оптимального тонусу і бадьорості кори головного мозку у сукупності стовбурових та підкіркових утворень ретикулярної формації. Другий блок відповідає за отримання, переробку, збереження інформації. Він розташований у задніх відділах головного мозку і включає потиличну (зорову), скроневу (слухову) і тім’яну (загальносенсорну) області, які володіють модальною специфікою, приймаючи відповідну кожній з них інформацію. Третій блок здійснює програмування, регуляцію, контроль складних форм активної свідомої діяльності людини. Його складові розташовані у передніх відділах кори великих півкуль.

До соціальних чинників, які впливають на психічний розвиток дитини, відносять: спонтанне научіння дитини (вплив сім’ї, групи ровесників, засобів масової комунікації тощо), спеціально організоване навчання (у дитячому садку, школі, спеціальному навчальному закладі), в результаті чого має місце корекція та компенсація порушень у розвитку дитини. Феномен соціалізації у психологіїтрактується як входження індивіда у соціальне середовище, пристосування до неї, опанування соціальних ролей, налагодження соціальних зв’язків, податливість до соціальних впливів. Соціалізація як соціальна адаптація припускає соціальну успішність людини, а саме: 1) здатність людини до зміни Я-концепції, своїх ціннісних орієнтацій; 2) вміння знаходити певний баланс між своїми ціннісними орієнтаціями і соціальними вимогами; 3) орієнтацію на прийняття універсальної системи цінностей. Важливим чинником, який впливає на психічний розвиток дитини, є також її власна психічна активність (інтереси, нахили, емоції, здатність до вольових зусиль, сформованість довільності психічних процесів).

 На сьогодні констатовано, що діти із відхиленнями у розвитку є неоднорідною групою, яку досить важко диференціювати. Це потребує, насамперед, врахування причинності явищ при систематизації і класифікації відхилень у розвитку з орієнтацією на результати диференційної діагностики і створення корекційно-розвивальних програм навчання і виховання дітей різних груп. Адже з загальноосвітніх шкіл вилучаються і діти, які не мають важких порушень у розвитку, але не справляються з навчальними програмами і попадають у розряд стійко відстаючих.

У 1968 році внаслідок дослідження значного контингенту учнів група вітчизняних вчених у складі О.М Леонтьєва, О.Р. Лурії, О.О. Смірнова розподілили школярів загальноосвітніх шкіл із труднощами у навчанні по таких групах:

1. Педагогічно занедбані діти з негативним ставленням до школи, з відставанням у навчанні внаслідок хвороби.

2. Розумово відсталі діти з недорозвитком мозкових структур, інертністю психічних процесів і нездатністю до складних форм абстракції і узагальнення.

3. Діти з вродженим або рано набутим пониженням слуху та зору.

4. Діти з астенією.

5. Діти з емоційними дефектами, які перешкоджають навчанню у школі.

На основі диференціації причин, механізмів виникнення затриманого психічного розвитку у класифікаціях Г.С. Сухарєвої, В.В. Ковальова, К.С. Лебединської була виділена так звана «група ризику». Це діти, які не мають яскраво виражених відхилень у розвитку (ЗПР церебро-органічного походження, розумової відсталості, виражених порушень зору, слуху, рухової сфери тощо), але потребують особливого підходу, психологічного супроводу, корекції. Відсутність своєчасної допомоги може зумовити стійкий низький рівень навчальної успішності, соціальну незрілість. О.Д. Глоточкін пропонує таку класифікацію дітей «групи ризику», які є в контингенті учнів загальноосвітніх шкіл:

1. Діти-носії негативних психічних станів (втома, психічна напруга, тривога, фрустрація),

2. Діти з акцентуаціями характеру,

3. Діти з дисгармонійним розвитком певних підструктур особистості (низька самооцінка і самоконтроль, сором’язливість, гіпер- гіпомотивованість тощо).