Лекція № 3-4 Методи дослідження психічного розвитку аномальних дітей.

Процес психодіагностики дітей з відхиленнями у розвитку слід підпорядковувати принципам взаємозв’язку застосовуваних методик, а також врахування індивідуальних особливостей кожної дитини. Правильна організація обстеження дозволяє отримати достовірні результати з найменшою затратою часу.

Етапи проведення дослідження психічного розвитку дитини. Використанню експериментальних методів збору інформації про дитину з аномаліями у розвитку передує попередня роботадослідника, яка ґрунтується на необхідності проаналізувати причини звернення батьків і педагогів до психолога, вивченні анамнестичних відомостей про дитину, сім’ю. Також проводиться орієнтувальна бесіда з дитиною, яка дозволяє розробити стратегію дослідження, підібрати завдання з відповідною мірою складності.

Власне діагностичний етап передбачає формулювання чітких задач дослідження, вибір методів та конкретних психодіагностичних процедур. При цьому, у кожному конкретному випадку важливо розуміти, що конкретно вивчається, як саме досліджується, про що свідчать отримані результати.

Методи збору інформації про дитину. Вивчення документів, в яких містяться анамнестичні дані про дитину (медичні заключення про розвиток дитини, стан її здоров’я, функціонування органів і систем, характеристика дитини педагогом тощо). Вивчення продуктів діяльності дітей (творчих робіт) і успішності з різних предметів. Метод спостереження дозволяє фіксувати спонтанну діяльність дитини, її природні психічні прояви. Найбільш продуктивним є активне спостереження як цілеспрямоване вивчення реакцій дитини при виконанні завдань при організації ситуацій ігрової, учбової діяльності. Бесіда є методом збору інформації в процесі особистісного спілкування за наперед складеною програмою. Різновиди: з дитиною та значущими дорослими (батьками, вчителями, вихователями). Бесіда з дорослими використовується для збору анамнестичних даних про дитину, виявляє ставлення дорослих до її проблем. Ймовірне діагностування таких даних: 1) інтереси та нахили дитини, 2) особливості поведінки, 3) ставлення до батьків, 4) у чому полягають її труднощі тощо. Бесіда з батьками допомагає також встановити, наскільки правильно оцінюють значущі для дитини дорослі рівень її інтелектуального, особистісного розвитку, які труднощі вони самі переживають при взаємодії з дитиною. Бесіда з дитиною використовується для налагодження з нею контакту і формуванні загального враження.

Метод тестування. Застосування тестів при дослідженні порушень психічного розвитку дитини має досить обмежені можливості, оскільки потребує доповнення результатів тестування іншими методами для забезпечення орієнтації на якісний аналіз психіки дитини. Серед психологічних тестів особливе місце посідає тест Векслера, а також проективні тести. Вони характеризуються «глобальним» підходом до оцінки особистості, її емоційних, мотиваційних характеристик, а також спрямованість на виявлення адекватності у міжособистісних взаєминах. Широко використовуються такі проективні малюнкові методики: «Дім, дерево, людина», «Неіснуюча тварина», «Намалюй людину», «Малюнок сім’ї». При досліджені підлітків з порушеннями розвитку ефективним є використання «Тематичного апперцептивного тесту», тесту «Незавершених речень», «Малюнку на вільну тему». У дослідженні дітей вони добре себе зарекомендували, оскільки легко стимулюють фантазії дитини, виявляють її приховані думки, тривоги, внутрішні конфлікти, неусвідомлені бажання.

Метод анкетування спрямований на отримання інформації про людину чи групу шляхом опосередкованого спілкування, відповідей на запитання анкети. Метод оптимально працює, починаючи з молодшого шкільного віку, оскільки його застосування пов’язане із оволодінням навичкою читання та письма. Також перевагу мають анкети при обстеженні дітей з порушеннями звуковимови. Загалом він використовується психологами більшою мірою при роботі з батьками та вчителями.

Метод експерименту – головний метод психологічного пізнання. Специфікою проведення його з проблемними дітьми є те, що зміст його завдань повинен бути цікавим і доступним дитині. Фома його проведення – ігрова (з дошкільниками). З молодшими школярами – форма учбових завдань. Таким чином, порушення психічного розвитку вивчаються з допомогою простих, цікавих, доступних для осмислення дитиною завдань. Метод експерименту спрямовується на виявлення дефектів розвитку, а також потенціалів, здатності дитини до навчання.

Патопсихологічне дослідження повинно бути спрямованим на дослідження компенсаторних можливостей дитини, адже виявлені дані слід застосовувати при організації корекційного впливу на дитину, який ґрунтується на аналізі причин відхилень розвитку Психокорекція – спосіб сумісної діяльності спеціаліста (психолога, дефектолога) і дитини стосовно розв’язання задач психічного розвитку і взаємодії останньої з соціумом. У вужчому розумінні вона є системою психологічних заходів, спрямованих на виправлення, послаблення, доповнення наявних недоліків у психічному розвитку дітей. Напрямки психокорекції: 1) організація, здійснення пізнавальної та учбової діяльності дитини, 2) забезпечення її особистісного розвитку (н-д, розвиток мотиваційної, вольової сфери, навичок самоконтролю тощо), 3) ефективна соціалізація.

Ю.С. Шевченко, О.М. Усанова розрізняють такі види психокорекції. Загальна психокорекція включає заходи, які нормалізують соціальне мікросередовище дитини, регулюють психофізичне, емоційне навантаження у відповідності з віковими та індивідуальними можливостями. Часткова психокорекція – сукупність психолого-педагогічних впливів, які ґрунтуються на основних психотерапевтичних підходах (психоаналітичному, поведінковому, гуманістичному, когнітивному тощо), адаптуються з врахуванням етапу онтогенезу, способів мислення і саморегуляції дитини. Спеціальна психокорекція – це система заходів впливу на дитину чи групу дітей з метою формування певних психічних функцій, видів діяльності, а також виправлення негативних особистісних рис, які зумовлюють девіації поведінки, утруднюють адаптацію. Наприклад, у центрі уваги психолога можуть опинитися такі риси характеру і поведінкові прояви, як сором’язливість, агресивність, конформізм, боязкість, конфліктність, неадекватна самооцінка тощо.