Взаємозв’язок порушень мислення та мовлення при відхиленнях в розвитку дитини.

У всіх дітей з порушеннями у психічному розвитку наявні виражені різною мірою відхилення процесу мислення, які також з різною успішністю можуть долатися у процесі цілеспрямованого психологічного впливу. Також система мовленнєво-мисленнєвої діяльності таких дітей є дисгармонійною. Недостатня сформованість ранніх форм мислення, його структурної організації негативно відбивається на розвитку словесно-логічного мислення проблемних дітей. Виконуючи функцію спілкування дитини з дорослим, мовлення є базою для розвитку мислення, становлення вищих психічних функцій загалом, забезпечує можливість планування і регуляції поведінки, а відтак впливає на розвиток особистості дитини в цілому.

Онтогенетично шлях розвитку мовлення дитини починається з мовленнєвих реакцій, проходить як збагачення словникового запасу, вдосконалення граматичної структури і складного взаємозв’язку з вищими психічними функціями.

Р.Є. Левіна виділяє три рівні мовленнєвого недорозвитку:

1) в дітей наявні лише зачатки загальновживаної мови;

2) обмеження мовленнєвого розвитку пов’язане з недорозвитком звуковимови, граматичного ладу, словникового запасу;

3) найбільш поширений рівень, у дітей спостерігаються фонетико-фонематичні і лексико-граматичні порушення: недоліки вимови звуків, порушення складової структури слова, неточне вживання слів, помилки у закінченнях слів. Діти використовують прості речення, уникають складних розгорнутих пояснень.

Не сформованість деяких знань і недоліки самоорганізації мовленнєвої діяльності впливають на процес і результат мисленнєвої діяльності.

Лекція 7-8 Соціально-психологічні проблеми дітей з аномаліями у розвитку.

ПЛАН

1. Соціальні стереотипи сприйняття дітей з відхиленнями у розвитку. (Усанова с. 242)

2. Соціальна мікросистема проблемної дитини. (Усанова с. 247).

3. Соціалізація дітей з відхиленнями у розвитку:

А) сім’я як первинний найважливіший інститут соціалізації. ( с., 252)

Б) дитячі освітні заклади (Усанова с. 264).

Основні поняття: соціальна сітка, соціальна мікросистема, детермінанти батьківського ставлення, соціалізація, виховання, розвиток особистості.

Література

1. Забрамная С.Д. Ваш ребенок учится во вспомогательной школе. – М., 1993.

2. Коробейников И.А. Нарушения развития и социальная адаптация. М., 2002.

3. Лангмейер И., Матейчек З. Психическая депривация в детском возрасте. Прага, 1984.

4. Никишина В. Б. Социально-психологическая детерминация нарушений психического развития детей. Ярославль, 2004.

5. Хейсерман Э. Потенциальные возможности психического развития нормального и аномального ребенка. М., 1998.

Лекція 7-8 Соціально-психологічні проблеми дітей з аномаліями у розвитку.

Процес накопичення соціальної інформації людиною, побудова цілісної картини світу є підсумком осмислення нею оточуючого світу, його систематизації та осмислення. В цій картині світу особистість намагається визначити своє положення, позицію, яка залежить від змісту її Я-концепції.

Психологічна реальність людини – це її уявлення про власне Я, своє життя, а також рефлексія спроможності налагоджувати соціальні зв’язки. Загальновизнаним у психології є факт того, що в процесі онтогенезу вона формується під впливом спілкування у соціумі. На початку життя психологічна реальність для дитини структурується, організовується значущими дорослими. Вона залежить від атмосфери у сім’ї, системи дозволів та заборон, рівня домагань батьків щодо майбутнього своєї дитини, її потенційних можливостей тощо.

Психологічна реальність людини залежить від того, в які соціальні групи вона включена, як організовується її спілкування та взаємодія. В дослідженнях, присвячених соціально-психологічному вивченню проблемних дітей та їхніх батьків містяться дані про те, що в сприйманні людьми проблемної дитини більшою мірою переважають негативні тенденції. Це зумовлює низьку ймовірність орієнтації у сприйнятті на позитивні характеристики, а також тривогу та сумніви щодо її майбутнього. Головною є соціальна установка, що «проблемні діти мають недоліки», при цьому слабко виявлені уявлення про їхні позитивні можливості. Вона переважає у свідомості не лише батьків дітей, які нормально розвиваються, але й учителів. У зарубіжній психології на сьогодні сформульований принцип роботи з проблемною дитиною – первинності довіри до її можливостей: «що ви про мене думаєте, такою я і буду». При цьому важливою складовою цього принципу є насамперед професійне виявлення (діагностика) та врахування позитивних актуальних і потенційних можливостей дитини.

Соціальна сітка як сукупність людських взаємин – це ті зв’язки, які налагоджуються з близькими людьми, від яких людина отримує різного роду підтримку (психологічну, фізичну, інформаційну, економічну тощо), тому відіграє важливу роль у збереженні фізичної та психічної цілісності індивіда. Вона може бути різною за розмірами, часом організації, ґрунтується на різних за міцністю зв’язках (сімейних, родинних, дружніх, професійних тощо).

Мікросистема включає всіх осіб, з якими людина налагоджує взаємини. У проблемної дитини вона має свою специфіку. Вона включає, як і для нормальної дитини, сім’ю, групи ровесників, дитячі заклади (дитячий садочок, школа, гуртки, громадські дитячі організації тощо), організації охорони здоров’я. Проте характер мікросистеми і її вплив на проблемну дитину досить специфічний. Зокрема, сім’ї таких дітей часто не повні, батьки зловживають алкоголем, наркомани, з асоціальною поведінкою, або ж взагалі діти залишаються сиротами. Іншим чинником звуження соціальної мікросистеми є обмеження кола друзів, що корелюється з мірою замкнутості сім’ї, а також із вираженістю відхилень у розвитку дитини. Зазвичай проблемні діти рідко відвідують гуртки, навчаються у спеціалізованих закладах, їх відокремлюють від ровесників, які нормально розвиваються. Проте вони часто спілкуються з лікарями, педагогами, психологами. В контексті розвитку самосвідомості проблемної дитини, оскільки контакти з дорослими будуються за принципом не взаємодії, а впливу, покори, то це часто зумовлює формування залежності від іншої людини, інфантильної довірливості, навіюваності, безініціативності, а іноді і неприйняття дорослих.

Важливими характеристиками взаємин у мікросистемі дитини є не лише виділення сфер взаємодії (інтенсивність, частота, реальний чи бажаний тип), але й опис таких її особливостей як якість стосунків: підтримка, теплота, дружність, терпимість, конфиденційність, схвалення чи, навпаки, деструкція, конформність тощо.

Таким чином, з одного боку у проблемних дітей часто вибудовується образ світу як небезпечного, неприємного, що провокує агресію, негативізм, а з іншого боку в соціумі формується негативне ставлення до таких дітей. Тому для активної інтеграції людей з атиповим розвитком у суспільство необхідне сумісне навчання різних категорій дітей, а також розширення взаємних соціальних зв’язків.

Пізнання соціального світу відбувається через систему соціальних інститутів (сім’я, школа, засоби масової інформації, державні заклади, церква тощо), завдяки яким людина засвоює відповідну їм систему цінностей, нормативів. Внаслідок цього особистість адекватно сприймає оточуючий світ, діє в залежності від того, як оцінює ситуацію та реакції інших людей.

В дитинстві основним інститутом соціалізації є сім’я, де дитини отримує перший досвід соціальних взаємин, навички взаємодії, засвоює соціальні ролі. Сім’я є першою групою, до якої дитина вперше усвідомлює свою приналежність. Параметри діагностичної оцінки сім’ї: освітній рівень її членів та соціальний статус, спосіб життя, характер взаємин, рівень конфліктності, агресивності у стосунках, емоційна дистантність тощо. Психологи виділяють такі основні параметри аналізу сім’ї як соціального інституту: склад, згуртованість та якість комунікації. У дослідженнях О.Я. Варги, Т.Г. Горячевої, зазначені такі детермінанти батьківського ставлення до дитини: особливості особистості батьків; особистісні та клініко-психологічні особливості дитини; соціокультурні та сімейні традиції; особливості сімейного спілкування.

Вчені виділяють такі аспекти впливу сім’ї на проблемну дитину: прийняття дитини з відхиленнями у розвитку; тип ставлення; характер спілкування; організація взаємодії; рівень очікувань стосовно її досягнень тощо. Найбільше досліджень впливу сім’ї проведено стосовно дітей з розумовою відсталістю. Часто в таких сім’ях спостерігаються випадки зловживання алкоголем, наркотиками, мають місце психічні розлади, переважно у батьків низький освітній рівень (65%), характерна аморальна поведінка або ж асоціальний спосіб життя загалом, прослідковується закономірність, що матері проявляють високу владність стосовно своїх дітей.

Аналіз сім’ї дитини з проблемами у розвитку проводиться на таких рівнях. Соматичному – зміни сім’ї стосуються стану здоров’я членів родини, відмічаються різноманітні соматичні захворювання, астенічні та вегетативні розлади у матері, насамперед. Соціальний рівень аналізу такої сім’ї засвідчує вибірковість та обмеженість зовнішніх контактів внаслідок бажання приховати проблеми розвитку дитини, відгородити її від життєвих труднощів. Загалом у європейській, американській культурі спостерігається орієнтація на активізацію соціальних контактів такої дитини та її сім’ї, а в азійській сім’ї батьки переживають почуття сорому перед родичами, оточуючими, тому виховують дитину вдома, відмовляються від соціальної допомого стосовно її освіти. Психологічний рівень пов’язаний з процесом усвідомлення батьками факту народження неповносправної дитини, коли батьки приймають внутрішнє рішення про своє ставлення до дитини (негативне, пасивне, конструктивно-активне). У зарубіжній психології виділяють такі стадії реакції батьків на неповносправність дитини. Перша: шок, переживання дуже сильних почуттів, що пов’язано з раптовим зіткненням з реальністю, втратою очікуваних мрій стосовно дитини. Коли лікарі зволікають з поданням правдивої інформації, у батьків наростає тривога, стадія шоку відтерміновується. На цій стадії сім’я потребує особливої уваги та підтримки соціального оточення та фахівців. Друга стадія –нереальних надій, заперечення реальності,як своєрідний спосіб захиститися від болючих почуттів. Батьки відмовляються від прийняття болючої реальності, щоб накопичити необхідний ресурс для того, щоб навчитися жити з нею. Заперечення може бути у формі повної відмови від діагнозу дитині до часткового заперечення серйозності прогнозу її розвитку. Нормальна динаміка другої стадії полягає у поступовому зменшенні інтенсивності заперечення та зростанні усвідомлення реальності, що відкриває шляхи адаптації до неї. Третя стадія – усвідомлення реальності обмежень, пов’язаних з неповносправністю дитини як процес прийняття і примирення з втратою можливостей дитини та сім’ї. Ця фаза, як зазначають фахівці, найболючіша для сім’ї, оскільки цей процес може набути патологічного перебігу. Діапазон невротичних та психопатологічних розладів у батьків, наприклад, розумово відсталих дітей досить великий. Мають місце істеричні, тривожні, депресивні розлади зі спробами суїциду, ідеями самозвинувачення, самоприниження. Відкриття того, що життя не скінчилося, що це початок нової дороги є нелегким завданням, проте воно сигналізує проте, що наступила четверта стадія – прийняття, примирення, реорганізація життя. Має місце об’єктивне сприйняття реальності обмежень дитини, реальні очікування щодо майбутнього, переноситься увага на потенціали, можливості дитини. У батьків формується свого роду нова філософія життя, нові цінності, надання особливого змісту своєму життю.

Опорні конспекти лекцій