Класифікація порушень психічного розвитку дітей.

Наукова література містить різні підходи до класифікації порушень психічного розвитку дитини. Одним з перших та найбільш поширених був клінічно-педагогічний підхід до класифікації. Він започаткований вченими, котрі вивчали прояви порушень розвитку дітей у зв’язку з їхнім навчанням, а також розглядали ці порушення з врахуванням клінічних даних хвороби дитини. Саме у 70-ті роки 20 ст. в країні активно розроблялися питання дослідження причин шкільної неуспішності. Т.О. Власова, М.С. Певзнер (1967 р.) у такому контексті виокремили дітей за спільною ознакою «відхилення у розвитку», згрупувавши їх за такими видами відхилень:

1. З сенсорними порушеннями (слуху, зору, мовлення, функцій опорно-рухового-апарату і сенсомоторики);

9. З затриманим психічним розвитком;

10. З астенічними чи реактивними станами і конфліктними переживаннями (агресивність, шокові стани, страхи, нав’язливі думки);

11. З психопатичними формами поведінки (внаслідок порушень емоційної сфери);

12. Розумово-недорозвинуті (діти-олігофрени);

13. З початковими проявами психічних захворювань (шизофренія, епілепсія);

У 1968 році внаслідок дослідження значного контингенту учнів інша група вітчизняних вчених у складі О.М Леонтьєва, О.Р. Лурії, О.О. Смірнова розподілили школярів загальноосвітніх шкіл із труднощами у навчанні по таких групах:

1. Педагогічно занедбані діти з негативним ставленням до школи, з відставанням у навчанні внаслідок хвороби;

2. Розумово відсталі діти з недорозвитком мозкових структур , інертністю психічних процесів і нездатністю до складних форм абстракції і узагальнення;

3. Діти з вродженим або рано набутим пониженням слуху;

4. Діти з астенією;

5. Діти з емоційними дефектами, які перешкоджають навчанню у школі.

У межах клінічного підходу вчені досліджували причини походження відхилень у розвитку дітей, їхні специфічні особливості в умовах протікання хвороби. З цих позицій виділені наступні групи дітей:

1. Діти з відхиленнями у розвитку в зв’язку з органічними порушеннями;

2. Діти з відхиленнями у розвитку в зв’язку з функціональними розладами нервової системи;

3. Діти з відхиленнями у розвитку на ґрунті психічної деривації.

Перші дві групи в рамках даного підходу були об’єднані поняттям «аномальні діти» і цілеспрямовано досліджувались у медицині, дефектології, психології. В них, як правило, обмежені можливості навчатися у стандартних умовах загальноосвітньої школи. Такі діти з яскраво вираженими аномаліями розвитку, пройшовши психолого-медико-педагогічну комісію, навчаються у спеціальних навчальних закладах.

Третя група дітей з відхиленнями на ґрунті психічної деривації може охоплювати досить широкий діапазон особистісних змін – від легких порушень пізнавальної сфери, дивакуватої поведінки (в межах нормальної емоційної картини розвитку) до грубих порушень вищих психічних функцій і характеру.

Сам термін «психічна депривація» характеризує психічний стан дитини, який виникає внаслідок таких життєвих ситуацій, коли протягом тривалого часу не задовольняються її життєво основні потреби, вона отримує недостатньо інформації про оточуючий світ. Зміни розвитку особистості дитини залежать від таких форм депривації: 1) сенсорна –мала кількість сенсорних стимулів, їхня обмежена мінливість; 2) когнітивна – відсутність у дитини можливості за допомогою дорослого впорядковувати, осмислювати інформацію про оточуючий світ і виробляти на цій основі здатність розуміти, передбачати, регулювати події; 3) емоційна – недостатня можливість для налагодження інтимного емоційних взаємин зі значущими особами; 4) соціальна – обмеження можливості для опанування різними соціальними ролями.    

На сьогодні констатовано, що діти із відхиленнями у розвитку є неоднорідною групою, яку досить важко диференціювати. Це потребує, насамперед, врахування причинності явищ при систематизації і класифікації відхилень у розвитку з орієнтацією на результати диференційної діагностики і створення корекційно-розвивальних програм навчання і виховання дітей різних груп. Адже з загальноосвітніх шкіл вилучаються і діти, які не мають важких порушень у розвитку, але не справляються з навчальними програмами і попадають у розряд стійко відстаючих.

На основі диференціації причин, механізмів виникнення затриманого психічного розвитку класифікацій Г.С. Сухарєвої, В.В. Ковальова, К.С. Лебединської була виділена так звана «група ризику». Це діти, які не мають яскраво виражених відхилень у розвитку (ЗПР церебро-органічного походження, розумової відсталості, виражених порушень зору, слуху, рухової сфери тощо), але потребують особливого підходу, психологічного супроводу, корекції. Відсутність своєчасної допомоги може зумовити стійкий низький рівень навчальної успішності, соціальну незрілість. Вони розподілені таким чином:

1. З порушенням працездатності внаслідок підвищеної втомлюваності:

2. Астенічні стани у соматично ослаблених дітей (хронічні захворювання внутрішніх органів, алергії тощо),

3. Цереброорганічні стани (ендокринні порушення, постсоматична, посттравматична церебрастенія) без порушень інтелекту,

4. Антено-невротичні стани (порушення сну, апетиту, вегетосудинна дистонія),

5. З порушенням працездатності у зв’язку з розладами поведінки:

6. Патохарактерологічний розвиток особистості,

7. Невротичні і неврозоподібні стани (страхи, тики, заїкання, енурез),

8. Невропатія,

9. Гармонійний психічний інфантилізм,

10. Синдром раннього дитячого аутизму (не грубі прояви нормальний рівень інтелекту),

11. Психопатичні синдроми (нестійкість, психастенія, істероїдність),

12. Деякі психічні захворювання на стадії ремісії (шизофренія, епілепсія),

13. Легкі прояви рухової патології без порушень інтелектуального розвитку (синдром гіперактивації поведінки з розладами уваги).

Глоточкін О.Д. пропонує таку класифікацію дітей «групи ризику», які є в контингенті учнів загальноосвітніх шкіл:

1. Діти-носії негативних психічних станів (втома, психічна напруга, тривога, фрустрація),

2. Діти з акцентуаціями характеру,

3. Діти з дисгармонійним розвитком певних підструктур особистості (низька самооцінка і самоконтроль, сором’язливість, гіпер- гіпомотивованість тощо).