Методи профілактики негативних факторів впливу на психіку дитини.

Вимоги до методик, які застосовуються для обстеження дітей з відхиленнями у розвитку.

1) Підбір системи завдань (методик), які відповідають науковим і практичним цілям, зумовлює успішність їх досягнення. Об’єднання різних методик в рамках визначених наукових принципів і практичних задач дозволяє створювати різні авторські системи дослідження порушень психічного розвитку.

2) В побудові системи завдань необхідно враховувати форму їх пред’явлення і можливість видозміни цих завдань у процесі робот з дитиною. Доцільно пред’являти завдання дитині таким чином, щоб їх виконання значною мірою давало можливість спостерігати за процесом виконання дій дитиною (згідно теорії формування розумових дій Гальперіна виконання «винесено зовні»). Це забезпечує можливість якісного аналізу отриманих результатів.

3) Для виявлення рівня научуваності дитини, що є дуже важливим для аналізу її психічних можливостей, необхідно передбачити декілька ступенів складності одного і того ж завдання. Тому кожне експериментальне завдання повинно бути представлене у декількох варіантах з послідовним ускладненням завдань. Поняття «ступінь складності» включає:

- Об’єм матеріалу, з яким працює дитина;

- Міра допомоги експериментатора при виконанні дитиною завдання;

- Види допомоги дитині у процесі розв’язання завдання (роз’яснююча, організуюча тощо).

Правила вибору і апробації методів вивчення дітей з відхиленнями у розвитку.

1. Слід враховувати модальність відхилення у розвитку, внаслідок якого у дитини виникають утруднення у виконанні завдань.

2. Методики повинні «містити» у собі сильну мотиваційну базу. Якщо до виконання завдання відсутній інтерес, то дитина може проявляти негативізм, опір, що занижує результативність виконання.

3. Методики підбираються таким чином, щоб виявити провідний чинник порушення.

4. У психологічному вивченні атипового розвитку дитини важливо виявити такі параметри, як міра порушення, час існування дефекту, динаміка його розвитку.

Етапи проведення дослідження психічного розвитку дитини.

Перед використанням експериментальних методів збору інформації проводиться попередня робота. Необхідно проаналізувати причини звернення батьків і педагогів до психолога, вивчити анамнестичні відомості про дитину, сім’ю; далі проводиться орієнтувальна бесіда з дитиною, яка дозволяє розробити стратегію дослідження, підібрати завдання з відповідною мірою складності.

Власне діагностичний етап передбачає формулювання чітких задач дослідження, вибір методів та конкретних психодіагностичних процедур. Правильна організація обстеження дозволяє отримати достовірні результати з найменшою затратою часу.

При вивченні різних аспектів розвитку психіки дитини у кожному конкретному випадку важливо розуміти , що конкретно вивчається , як саме досліджується, про що свідчать отримані результати. 

Процес психодіагностики дітей з відхиленнями у розвитку слід підпорядковувати принципам взаємозв’язку застосовуваних методик, а також врахування індивідуальних особливостей кожної дитини.

Різноманітні використані методи і способи роботи у модифікованому варіанті надалі застосовуються при організації корекційного впливу. При цьому слід враховувати компенсаторні можливості дитини, виявлені на етапі діагностики.

Методи профілактики негативних факторів впливу на психіку дитини.

ПСИХОПРОФІЛАКТИКА – це система заходів з попередження, подолання факторів, які шкідливо впливають на психіку людини, їх ранньої діагностики і корекції, а також попередження рецидивів порушень.

Важлива задача психопрофілактики полягає у ранній діагностиці психічних захворювань, їх лікуванні на ранніх етапах. Розрізняють такі рівні психопрофілактики.

1. Первинна профілактика повинна починатися в пренатальний період розвитку дитини, супроводжувати всі етапи її розвитку, забезпечуючи всі умови найбільшого психологічного комфорту для формування її особистості. Вона дозволяє попередити соціальну деривацію, негативні наслідки сімейних конфліктів, особистісні кризи і сприяє створенню сприятливих умов для розвитку психіки дитини, полегшує її виховання і навчання. Попередження порушень психічного розвитку дитини здійснюється через роботу з її сім’єю, вчителями, громадою в цілому.

Пихопрофілактичні заходи первинного рівня  бере участь широке коло спеціалістів. Особлива роль психолога полягає у розробці і проведенні профілактичних заходів у різних соціальних групах населення. Завдання: 1) психологічна експертиза умов життя, навчання і виховання дитини (контроль за покращенням психологічного клімату його розвитку), 2) виявлення стилю виховання дитини (способи покарання і заохочення, межі самостійності тощо), 3) особливостей налагодження взаємин між подружжям, 4) взаємин з вчителем, 5) положення у шкільній групі ровесників. Таким чином, первинна профілактика припускає психологічне консультування, соціотерапію.

2. Вторинна психопрофілактика полягає у ранньому виявленні відхилень психічного розвитку, контролі за станом дитини і наданні їй термінової допомоги. Завдання: 1) психодіагностика дитини і сім’ї, 2) психокорекцій на робота з дитиною, яка попереджує посилення відхилення і вторинні особистісні порушення.

3. Третинна психопрофілактика спрямована на попередження рецидивів порушень розвитку. Вона здійснюється у формі психологічної підтримки дитини в різних видах її навчання і соціалізації. При ній враховуються особливості особистості дитини: досягнення у пізнавальній сфері, самоактуалізації, життєвому самовизначенні, соціалізації загалом. Вона покликана полегшувати отримання освіти, вибір професії, компенсаційні можливості пристосування до свого дефекту.

Як правило, використовуються заходи вторинної та третинної профілактики, оскільки батьки часто пізно звертаються за допомогою, біологічний дефект та початкові відхилення виявляються несвоєчасно.

4. Методи збору інформації про дитину:

Методи збору інформації забезпечують попереднє знайомство з дитиною, виділення проблеми та орієнтувальних даних для діагностики її розвитку. До таких методів належать.

1. Вивчення документів, в яких містяться анамнестичні дані про дитину, які забезпечують можливість аналізу джерела порушення і його динаміки. Піддаються вивченню медичні заключення про розвиток дитини, стан її здоров’я, функціонування органів і систем , які можуть зумовлювати порушення психічного розвитку у конкретному випадку. Наступним документом може бути характеристика дитини педагогом, яка є важливою для формування думки про темпи навчання дитини, наскільки оптимальною є взаємодія х ним і вміння використовувати допомогу дорослого.

2. Вивчення продуктів діяльності дітей (творчих робіт) і успішності з різних предметів дає уявлення про актуальний рівень її розвитку. Це суб’єктивно-об’єктивний метод. Об’єктивність проявляється при оцінці розвитку моторних, сенсорних навичок, швидкості засвоєння навчального матеріалу. Суб’єктивність має місце при інтерпретації малюнків та інших творчих робіт , де відображені ставлення дитини до дійсності, її проблеми.

3. Метод спостереження дозволяє фіксувати спонтанну діяльність дитини, її природні психічні прояви. Наукове спостереження відповідає таким вимогам: 1) збір відомостей визначається задачами дослідження, 2) спрямоване на виявлення закономірностей у досліджуваних явищах; 3) проводиться за чітким планом; 4) припускає гнучкість дослідницького підходу щодо ходу подій; 5) реєстрація фактів і об’єктивний їх опис.

  У процесі спостереження важливо розмежовувати самі факти, ставлення дослідника до них, осмислення фактів та їхні наслідки. Головною проблемою застосування методу спостереження є виділення його об’єктів (що і як спостерігати), забезпечення такої фіксації результатів спостереження, щоб при читанні протоколу будь-який фахівець, учасник взаємодії з проблемною дитиною, міг зорієнтуватися у записах.

Найбільш продуктивним є активне спостереження як цілеспрямоване вивчення реакцій дитини при виконанні завдань при організації ситуацій ігрової, учбової діяльності.

4. Бесіда є методом збору інформації в процесі особистісного спілкування по наперед складеній програмі. Використовується два види бесід: з дитиною та значущими дорослими (батьками, вчителями, вихователями). Тому зміст бесіди розробляється в залежності від задач і контингенту опитуваних. При цьому формулюються питання, які повинні відповідати меті дослідження, а також бути зрозумілими для дитини.

Бесіда з дорослими використовується для збору анамнестичних даних про дитини, виявляє ставлення дорослих до її проблем. Ймовірне виявлення таких даних: 1) інтереси та нахили дитини, 2) особливості поведінки, 3) ставлення до батьків, 4) у чому полягають її труднощі тощо. Бесіда з батьками допомагає також встановити, наскільки правильно оцінюють значущі для дитини дорослі рівень її інтелектуального, особистісного розвитку, які труднощі вони самі переживають при взаємодії з дитиною.

Бесіда з дитиною використовується для налагодження з нею контакту і формуванні загального враження. Програма бесіди будується з врахуванням віку та інтелекту дитини, сприяє подоланню негативізму з боку дитини, налагодженню емоційно-позитивного контакту.

5. Метод тестування. Первинно тести були створені як метод вимірювання розумового розвитку з метою диференціації дітей з аномаліями розвитку від здорових, але педагогічно занедбаних ровесників. Поступово застосування тестів вийшло за межі оцінювання розумового розвитку. На сьогодні широко використовуються тести досягнень, креативності, особистісні тощо. Їх застосування при дослідженні порушень психічного розвитку дитини досить обмежене, оскільки потребує доповнення результатів тестування іншими методами для забезпечення орієнтації на якісний аналіз психіки дитини. Адже для оцінки порушень розвитку важлива не  кількість виконаних дитиною завдань, а те як вона їх виконує, як приймає допомогу психолога, застосовує набуті знання тощо.

Серед психологічних тестів особливе місце посідає тест Векслера, а також проективні тести. Вони характеризуються «глобальним» підходом до оцінки особистості: емоційні, мотиваційні характеристики, адекватність у міжособистісних взаєминах, окремі аспекти інтелекту. У дослідженні дітей вони добре себе зарекомендували, оскільки легко стимулюють фантазії дитини, виявляють її приховані думки, тривоги, внутрішні конфлікти, неусвідомлені бажання. Широко використовуються такі проективні малюнкові методики: «Дім, дерево, людина», «Неіснуюча тварина», «Намалюй людину», «Малюнок сім’ї». При досліджені підлітків з порушеннями розвитку ефективним є використання «Тематичного апперцептивного тесту», тесту «Незавершених речень», «Малюнку на вільну тему».

6. Метод анкетування спрямований на отримання інформації про людину чи групу шляхом опосередкованого спілкування, відповідей на запитання анкети. Метод оптимально працює, починаючи з молодшого шкільного віку, оскільки його застосування пов’язане із оволодінням навичкою читання та письма. Також перевагу мають анкети при обстеженні дітей з порушеннями звуковимови. Загалом він використовується більшою мірою при роботі з батьками та вчителями.

7. Метод експерименту – головний метод психологічного пізнання. Специфікою проведення його з проблемними дітьми є те, що зміст його завдань повинен бути цікавим і доступним дитині. Фома його проведення – ігрова (з дошкільниками). З молодшими школярами – форма учбових завдань. Таким чином, порушення психічного розвитку вивчаються з допомогою простих, цікавих, доступних для осмислення дитиною завдань. Метод експерименту спрямовується на виявлення дефектів розвитку, а також потенціалів, здатності дитини до навчання.

Поширеним є проведення так званого навчального експерименту (запровадженого Н.І. Непомнящою), коли підбираються завдання, які є заважкими для дитини, далі дитину навчають, як їх виконувати. При цьому, допомога експериментатора строго регламентується у вигляді фіксованих інструкцій. В якості показників научуваності враховують: 1) об’єм, характер допомоги, необхідний для виконання завдання, 2) здатність до словесного звіту про зроблену роботу, 3) можливість перенесення сформованої навички в нові умови (н-д, виконання аналогічного завдання за складністю).Такий експеримент забезпечує якісний аналіз психічної діяльності, оскільки регіструється не лише кількість помилок, але і спосіб виконання завдання, визначається те, що може дитина зробити самостійно (зона актуального розвитку), що з допомогою дорослого (зона найближчого розвитку). Об’єм допомоги слугує індикатором научуваності, дозволяє простежити динаміку, прогнозувати темп розвитку дитини,  забезпечити індивідуальний підхід до її навчання, психокорекційної роботи з нею.  

5. Психокорекція як метод психологічного впливу.

Коли спеціаліст корегує відхилення у психічному розвитку дитини, реально відбувається взаємодія між суб’єктами. З одного боку спеціаліст однобічно приймає рішення про спосіб впливу на дитину, про те, що потрібно зробити для нормалізації її психічного розвитку, як сприяти позитивній динаміці. Його намір трактується як психологічний вплив, але реально відбувається взаємодія між суб’єктами. Адже  успішність психокорекції залежить від активності самої дитини, її мотивованості, зацікавленості.

ПСИХОКОРЕКЦІЯ – спосіб сумісної діяльності спеціаліста (психолога, дефектолога) і дитини стосовно розв’язання задач психічного розвитку і взаємодії останньої з соціумом. У вужчому розумінні вона є системою психологічних заходів, спрямованих на виправлення, послаблення, доповнення наявних недоліків у психічному розвитку дітей.

Напрямки психокорекції: 1) організація, здійснення пізнавальної та учбової діяльності дитини, 2) забезпечення її особистісного розвитку (н-д, розвиток мотиваційної, вольової сфери, навичок самоконтролю тощо), 3) ефективна соціалізація.

Вони конкретизуються таким задачами психокорекції:

1) Корекція відхилень психічного розвитку шляхом створення оптимальних умов для особистісного та інтелектуального розвитку дитини;

2) Оптимізація соціальної ситуації розвитку;

3) Збагачення процесу розвитку за рахунок використання потенційних можливостей дитини;

4) Подолання соціальної занедбаності;

5) Корекція негативних впливів соціального середовища;

6) Формування продуктивних взаємин з оточуючими, розвиток компетентності у питаннях нормативної поведінки;

7) Розвиток доступних дитині видів діяльності, форм активності;

8) Формування психічних новоутворень, які відповідають віку дитини.

Психокорекція ґрунтується на аналізі причин відхилень розвитку. На сьогодні у психології існують такі пояснюючі моделі:

- Біологічна модель відхилення у розвитку пов’язує із пониженням темпів органічного дозрівання дитини;

- Інтеракціоністи акцентують увагу на дисгармонії у взаєминах дитини з найближчим оточенням, на соціальній деривації дитини зокрема;

- В педагогічній моделі підкреслюється соціальна та педагогічна занедбаність дитини;

- В діяльнісній моделі аналізується не сформованість провідного виду діяльності, типового для даної вікової стадії дитини.

Тому психокорекція набуває схожості і з психотерапією, і з педагогічним впливом.

Ю.С. Шевченко, О.М. Усанова розрізняють такі види психокорекції.

Загальна психокорекція включає заходи, які нормалізують соціальне мікросередовище дитини, регулюють психофізичне, емоційне навантаження у відповідності з віковими та індивідуальними можливостями. Тому задачі цього виду психокорекції тотожні з задачами психогігієни, психопрофілактики, педагогіки, розв’язуються при організації навчально-виховного процесу , спілкування дитини.

Часткова психокорекція – сукупність психолого-педагогічних впливів, які ґрунтуються на основних психотерапевтичних підходах (психоаналітичному, поведінковому, гуманістичному, когнітивному тощо), адаптуються з врахуванням етапу онтогенезу, способів мислення і саморегуляції дитини

Спеціальна психокорекція – це система заходів впливу на дитину чи групу дітей з метою формування певних психічних функцій, видів діяльності, а також виправлення негативних особистісних рис, які зумовлюють девіації поведінки, утруднюють адаптацію. Наприклад, у центрі уваги психолога можуть опинитися такі риси характеру і поведінкові прояви, як  сором’язливість, агресивність, конформізм, боязкість, конфліктність, неадекватна самооцінка тощо.

Теоретичні основи психокорекційної роботи з аномальними дітьми закладені у працях Л.С. Виготського, згідно яких основний акцент робиться на компенсації первинного дефекту, зумовленого ураженнями головного мозку, а також на створенні оптимальних умов для розвитку вищих психічних функцій у руслі соціалізації дитини.