Спілкування та взаємодія людей

План

1. Поняття спілкування, його структура, функції.

2. Різновиди спілкування, трансактний аналіз спілкування.

3. Бар'єри спілкування. Конфлікт, його типи і способи розв'язання.

Поняття спілкування, його структура, функції

     Спілкування - специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства, в спілкуванні реалізуються суспільні відносини людей. Спілкування – взаємодія суб’єктів, що викликана потребами спільної діяльності і яка спрямована на зміни паттернів поведінки, психічних станів та особистісно-смислових утворень іншої людини. Соціальна функція спілкування, в широкому значенні, полягає в передачі соціального досвіду і форм культури. Спілкування завжди виступає у єдності з діяльністю, виступаючи часто як сторона діяльності.

Структура спілкування, як вважає Г.Андрєєва, містить у собі три взаємопов'язані сторони: комунікативна (обмін інформації між людьми); інтерактивна (організація взаємодії між людьми); перцептивна (сприйняття одне одного та встановлення взаєморозуміння).

     Інтерактивна сторона спілкування пов'язана з безпосередньою організацією спільної діяльності між людьми. Основні типи взаємодії: кооперація, конкуренція, конфлікт, змагання. Виділяють також основні форми організацій спільної діяльності: а) спільно-індивідуальна (бригада); б) спільно-послідовна (виробничій конвейєр); в) спільно-взаємодіюча (спортивна команда).

     Комунікативна сторона спілкування означає, що люди в процесі спільної діяльності обмінюються між собою різними ідеями, уявленнями, настроями, почуттями, установленнями, тобто обмінюються інформацією. Передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знакових систем, які використовуються в комунікативному процесі. При чому обмін інформацією між комунікатором і реципієнтом можливий лише за умови інтерсуб'єктивності знаку, тобто за умови, що знаки і значення відомі всім учасникам комунікативного спілкування. Виділяють вербальну комунікацію (мова, як знакова система) і невербальну (немовні знакові системи).

     Інформація вихідна від комунікатора може бути двох видів: спонукальна (порада, наказ, прохання) і констатуюча (повідомлення, яке не припускає безпосередньої зміни поведінки).

     Перцептивна сторона спілкування означає сприйняття зовнішніх ознак людини, співвідношення з їх особистісними характеристиками сприймаючого індивіда та інтерпретацію на цій основі її вчинків. Існують дві форми пізнання особливостей особистості: а) емоційна форма пізнання (емпатія) - здібність емоційно сприйняти іншу людину, проникнути до її внутрішнього світу, близькою до емпатії є ідентифікація (уподобання себе іншому); б) логічна форма пізнання себе та інших людей (рефлексія). Розрізняють ефекти сприйняття людьми одне одного: 1) ефект "ореолів" (загальне сприятливе враження призводить до позитивних оцінок і невідомих якостей індивіда; а загальне несприятливе враження викликає негативну оцінку); 2) ефект "проецірування" (іншій людині, за аналогією з собою приписують свої власні якості та емоційні стани); 3) ефект новизни (остання інформація буде більш значущою); 4) ефект першості (згадайте «кохання з першого погляду»); 5) ефект стереотипізації (формуються певні стереотипи відносно професійної, етнічної залежності).

     В спілкуванні виділяють наступні аспекти: зміст, цілі, засоби. Зміст – інформація, яка передається партнеру по спілкуванню (наукова теорія, почуття радості, любові, розпорядження…).

     Цілі спілкування полягають в тому, для чого люди спілкуються. Функції спілкування:

- інформаційна (обмін, передача інформації);

- контактна (встановлення контакту між людьми);

- координаційна (встановлення координації в спільній діяльності);

- стимуляція активності діяльності людей;

- емотивне збудження (обмін емоціями);

- вплив на свідомість і паттерни поведінки людей;

- розуміння (важливо, щоб людину, особливо молоду, розуміли і щоб вона сама вміла розуміти іншого).

До засобів спілкування відносять знакові системи: вербальну і невербальну.

Мову – систему слів, знаків (вербальна комунікація).

Невербальна комунікація включає в себе:

а) паралінгвістичну систему (емоційна виразність голосу, тональність);

б) екстралінгвістичну (пауза, сміх, покашлювання);

в) оптико-кинетичну систему знаків або кінесику (жести, міміка);

г) проксеміка (просторова психологія, в який простір і час виступають особливою знаковою системою).