Соціалізація особистості і періодизація її розвитку.      Особистість та діяльність

Соціалізація особистості - процес формування особистості у визначених соціальних умовах, процес входження індивіда в соціальне середовище, засвоєння ним соціальних впливів, прилучення його до системи соціальних зв'язків. Соціалізація включає в себе, з одного боку, засвоєння соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, з іншого боку, є активною діяльністю з відтворення системи соціальних зв’язків. Перша сторона характеризує людину як об’єкт соціальних відносин, коли середовище впливає на людину і формує її. Друга сторона характеризує людину як суб’єкт соціальних відносин, коли вона впливає на соціум своєю життєдіяльністю. Процес соціалізації є процесом формування, становлення і розвитку особистості. Соціалізація містить у собі процес оволодіння людиною різних соціальних ролей. Соціальна роль - відносно стійкий тип поведінки, вироблений в суспільстві для виконання визначеної соціальної функції. Людина виконує різні соціальні ролі, але вони не повинні бути несумісними, інакше може виникнути внутрішньоособистісний конфлікт. Соціальні ролі взаємопов'язані з соціальним статусом, який містить сукупність прав та обов'язків людини, обумовленим його положенням у соціальній сфері та ієрархією суспільних відносин. Виділяють три середовища соціалізації особистості: діяльність, спілкування і пізнання. Процес соціалізації має стадії: дотрудова, в якій виділяють ранню соціалізацію і стадію навчання; трудова - весь період трудової діяльності; післятрудова - пенсійний період. Інститутами соціалізації виступають дошкільні та шкільні заклади, сім'я, трудовий колектив, ті соціальні групи, в яких особистість прилучається до існуючих соціальних цінностей і норм.

Діяльність – це свідома активність людини, яка спрямовує зусилля на задоволення своїх різнобічних потреб та інтересів, досягнення поставленої мети, виконання вимог з боку суспільства. В діяльності виділяють основні ступені: встановлення мети, планування праці, виконання завдання, перевірка результатів, підведення підсумків, оцінка роботи, прагнення до вдосконалення.

Виділяють три основні різновиди діяльності: гру, навчання, та працю. Людині властиві всі три види діяльності, але, залежно від віку, той чи інший різновид діяльності стає провідним. Так, у дошкільному віці головною є гра, у шкільному – навчання, а у зрілому – праця.

Праця – діяльність, яка спрямована на перетворення дійсності з метою вироблення матеріальних та духовних цінностей. Праця є основним видом діяльності людини, оскільки забезпечує існування людини і людства, як виду Homo sapiens. Навчання – це діяльність, яка спрямована на отримання знань, вироблення навичок та вмінь, що виступають свідомою метою для людей, що навчаються. Гра – діяльність, метою якої є сам процес її здійснення, оскільки у грі в певних формах відтворюються реальні відносини дійсності.

У вітчизняної психології є деякі відмінності від концепції розвитку особистості Еріксона ( Рис. 4.2). Виділяють наступні періоди: дитинство (від народження до року); переддошкільне дитинство (1-3 роки), дошкільне дитинство (3-6 років), молодший шкільний вік (6-10 років), підлітковий вік (10-15 років), юність: перший період (старший шкільний вік 15-17 років), другий період (17-21 рік); зрілий вік: перший період (21-35 років), другий період (35-60 років); літній вік (60-75 років); старий вік (75-90 років); довгожителі (90 років і більше). Вікова характеристика розвитку особистості відображає систему вимог суспільства до людини на певному етапі її життя, її суспільне становище, сутність її відносин з соціумом.