Поняття особистості в психології. Психологічні теорії особистості

     В психології існують різні підходи до розуміння особистості, при цьому важливо розділити поняття "особистість", "індивід", "індивідуальність", "людина". Найбільш загальним є поняття людина - біосоціальна істота, що володіє членороздільною мовою, свідомістю, вищими психічними функціями, здібна створювати знаряддя праці. Людина як суб'єкт і продукт трудової діяльності в суспільстві є системою, в якій фізичне і психічне, генетично обумовлене і прижиттєво сформоване, природне і соціальне утворюють нерозривну єдність.

     Індивід - це людина, одиничний представник виду Homo sapiens, носій індивідуально своєрідних рис, найбільш загальними характеристиками якого є: цілісність психофізиологічної організації, стійкість у взаємодії з навколишнім світом, активність.

Термін "особистість" використовується в широкому (людина) та вузькому (соціально розвинена людина) розуміннях. У той самий час особистість це людина, і індивід, й індивідуальність, й суб'єкт, але лише з того боку, який характеризує ці поняття. Одні автори включають у поняття особистості і біологічні риси, інші - ні, розглядаючи як закладена природою умова її розвитку.

     Особистість – організоване і організуюче ціле (структура) відносно постійних властивостей, які динамічно розвиваються з вроджених задатків індивіда у взаємодії з життєвим середовищем. Особистість – системна соціальна якість, яка формується індивідом в предметній діяльності та спілкуванні і яка характеризує рівень і якість репрезентованості суспільних відносин в індивіді. Г.Олпорт під особистістю розуміє своєрідну сукупність психофізиологічних систем – рис, які детермінують стиль мислення людини, її почуття і поведінку.

Кожна особистість володіє багатьма потенціалами діяльності, основними з яких є: гносеологічний, аксіологічний, творчий, комунікативний, художній.

В сучасній психології склалося багато різних теорій особистості, розглянемо деякі з них (фрейдизм, біхевіоризм, когнітивна, гуманістична, трансперсональна та ін.).

Фрейдизм розглядає людину в основному як біологічну сексуальну істоту, яка знаходиться в стані ворожнечі з суспільством, яке примушує людину придушувати сексуальні потяги. Людина – невротична, страждаюча, конфліктна, внутрішньо протирічна істота. Зрозуміло, що такий підхід є вульгаризацією людини і аргументовано критикується психологами, в тому числі і неофрейдистами. Важливим внеском З.Фрейда в психологію особистості є те, що він привернув увагу психологів до вивчення несвідомого в психіці людини, вперше став вивчати внутрішні конфлікти особистості.

Життєдіяльність                    Поведінка                                      Діяльність

Рис. 4.1. Структура індивідуальності та особистості.

     Біхевіоризм розглядає людину як реагуючу (згадайте формулу                    S (стимул)          R (реакція)), діючу істоту, яка навчається та запрограмована на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Програмувати людину на певну поведінку можливо за наявності певних стимулів та підкріплень (матеріальна винагорода, досягнення потрібного результату; або запобігання невдачі, критики...).

     Когнітивна психологія критикує біхевіоризм і стверджує, що людина не є автоматом, який механічно реагує на внутрішні або зовнішні фактори. Навпаки, оскільки людина знаходиться в сфері інформації, то вона аналізує інформацію про реальну дійсність, робить порівняння, приймає рішення і розв’язує проблеми. Таким чином, когнітивні теорії розглядають особистість як людину, що пізнає, аналізує, розуміє.

Гуманістична психологія розглядає особистість як психічно здорову, гармонійну, яка намагається досягти вершини особистісного розвитку, самоактуалізації. Для такої людини характерні вищі метапотреби: Істина, Добро, Краса, Мудрість, Святість, Справедливість, Любов... Самоактуалізуюча людина, як відмічає А.Маслоу, має свої особливості: 1) автономність, незалежність, самостійність суджень, здібність розуміти інших людей, увага, доброзичливість; 2) розрізнення Добра і Зла, цілей і засобів; 3) природність, щирість поведінки; 4) почуття гумору та здорового глузду; 5) орієнтація на завдання, на вирішення проблем, професійна захопленість своєю улюбленою справою; 6) активна позиція по відношенню до дійсності; прийняття дійсності.

Розвитку особистості, її актуалізації заважають: пасивність, іскепізм (втеча від дійсності), постійне звернення до психологічного захисту “Я”, утворення “екзистенціального вакууму”... Гуманістична психологія розробляє шляхи, методи осягнення сенсу життя (логотерапія), про що ідеться мова в роботі Франкла В. “Людина в пошуках сенсу”.