Чуттєві форми освоєння дійсності

     Пізнавальна діяльність – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, яке може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання. В пізнавальну діяльність входять наступні процеси: відчуття, сприймання, увага, пам’ять, мислення, мова і мовлення. Вони забезпечують перехід від безпосереднього, почуттєвого відображення зовнішніх властивостей, об'єктів пізнання до опосередкованого абстрактного знання внутрішніх сутностей властивостей. Кожний процес відрізняється від інших змістом (що відображається?) та формою (як відображається?).

     Відчуття - найпростіший психічний процес, що складається у відображенні в корі головного мозку окремих властивостей предметів та явищ матеріального світу, а також внутрішніх станів організму за безпосереднього впливу подразників на відповідні рецептори.

     Від правильності та повноти відчуттів залежать всі останні пізнавальні процеси, пізнання в цілому. Відчуття називають елементарним вихідним процесом; знання його законів і механізмів дає можливість правильно підійти до дослідження всього процесу пізнання.

     Існують різні варіанти класифікації відчуттів.Англійський фізиолог І.Шеррінгтон виділив три основні класи відчуттів: 1) екстерорецептивні, що виникають за впливу зовнішніх стимулів на рецептори, розміщені на поверхні тіла; 2) інтерорецептивні (органічні), що дають сигнали про те, що відбувається в організмі (відчуття голоду, спраги, болю тощо); 3) пропріорецептивні, розміщені у м'язах та сухожиллях, з їх допомогою мозок отримує інформацію про рух і положення різних частин тіла. Кожне відчуття виникає і розвивається певним чином, проте всі вони мають багато спільного - якість, інтенсивність, тривалість. Якість відчуттів – це особливість, якою одне відчуття відрізняється від інших, наприклад, особливості смакових, слухових, нюхових відчуттів. Інтенсивність відчуттів – їх кількісна характеристика, тобто більша чи менша сила їх виявлення, що залежить від сили подразника, що їх викликає. Порогом відчуття називають такий рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Виділяють абсолютний і диференційний пороги.

     Абсолютний поріг виділяють нижній і верхній. Нижній – мінімальна сила подразника, яка ще здатна викликати відчуття. Верхній – максимальна сила подразника, яка викликає адекватне відчуття, а подальше його збільшення призводить до неадекватного відчуття (больового чи іншого). Диференційний поріг (поріг розрізнення) полягає у здатності відчувати найменшу різницю в інтенсивності двох діючих подразників, диференціювати їх за силою від слабшого до найсильнішого. Пороги всіх відчуттів індивідуальні для кожної людини, їх характеристики задані генетично; відносно стабільні, хоча і відчувають великі вікові коливання.

     Відмінні особливості відчуттів – адаптація, сенсибілізація, синестезія.

     Зміна чутливості аналізаторів під впливом їх пристосування до діючих подразників називається адаптацією. Як правило, при переході від сильних подразників до слабких чутливість підвищується і навпаки. Підвищення чутливості називається сенсибілізацією. Якщо пильно вдивлятися, вслуховуватися, то предмети та їх якості краще розрізняються.

     Взаємодія аналізаторів може призвести до того, що під впливом одного подразника можуть виникнути додаткові відчуття, характерні для іншого подразника – синестезія відчуттів. Наприклад, музика може викликати кольорові звуки («малиновий дзвін»), «холодні» або «гарячі» тони кольорів.

     Сприймання (перцепція) - цілісне відображення предметів і явищ, в сукупності їх властивостей,що діють на аналізатори людини. Перцепція - не сума окремих відчуттів, а єдиний цілісний образ, ступінь почуттєвого пізнання з властивими їй особливостями: предметність сприймання; цілісність; структурність; константність; осмисленість; вибірковість; роль минулого досвіду (апперцепція).

     Виділяють види сприйнять: 1) зорові, слухові, дотикові, нюхові та смакові; 2) кінестезичні (рухові) - сприйняття часу, сприйняття простору. Важливими умовами пізнавального процесу є спостереження і спостережливість, що яскраво виявляються при довільному цілеспрямованому сприйнятті. Спостереження – тривале, цілеспрямоване зосередження уваги на предметі сприймання, яке здійснюється з певною метою і за визначеним планом. Не всі студенти вміють спостерігати, оскільки його рівень залежить як від навчання спостерігати, так і від спостережливості, як якості особи. Спостереження і спостережливість відіграють велику роль у пізнавально-навчальній діяльності, тому треба розвивати такий бік характеру, як спостережливість, тобто здатність помічати в об’єктах малопомітні факти, які дають важливий матеріал для мислення, розуміння суті речей.

     Галюцінації - сприйняття, що виникають без наявності реального об'єкта (видіння, примари, уявні звуки і голоси...). Від галюцінацій слід відрізняти ілюзії (помилкові сприйняття речей чи явищ), які розділяють на афективні, вербальні, перейдоличні.

     Увага – особлива форма психічної діяльності, що виявляється у спрямованості та зосередженості свідомості на значущих для людини предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

     Увага в психологічній науці розглядається як психофізиологічний процес, стан, що характеризує динамічні особливості пізнавальних процесів. Увага володіє особливостями, які є характеристикою людських здібностей і можливостей. До основних властивостей уваги відносять: концентрованість, інтенсивність, стійкість, об'єм, розподіл, переключення уваги. До видів уваги відносять: недовільну, довільну, післядовільну увагу, які взаємопов’язані і за певних умов можуть переходити один в інший. Мимовільна увага виникає несподівано під впливом різноманітних подразників, які діють на той чи інший аналізатор. Мимовільна увага завжди короткочасна, але за певних умов може виникати часто, заважаючи основній діяльності.

     Довільна увага – свідомо-вольове спрямоване зосередження особистості на явищах навколишньої дійсності чи внутрійшній психічній діяльності. Довільна увага містить у собі цілеспрямованість і організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, здатність боротися зі сторонніми подразниками, але при тривалій концентрації викликає втому.

     Післядовільна увага виникає в результаті довільного зосередження на явищах в процесі довільної уваги, коли діяльність викликає значний інтерес, захоплює людину, і вона може дуже тривалий час без значних вольових зусиль інтенсивно і продуктивно працювати над вирішенням проблеми. Для студентів дуже важливо оволодіти методами переходу уваги від довільної до післядовільної, щоб сприяти успішному оволодінню знаннями при зменшенні відчуття втоми.

     Виділяють, залежно від змісту діяльності, також зовнішню та внутрішню увагу. Зовнішня (сенсорна, рухова) виявляється у рухах очей, голови, у виразах обличчя і відіграє провідну роль у спостереженні явищ навколишньої дійсності та їх відображенні у свідомості індивіда. Внутрішня (інтелектуальна) увага спрямована на діяльності психічних процесів та переживань, що пов’язані із здатністю уявляти предмети, подумки аналізувати їх та розв’язувати завдання. Уважність одна із важливих рис керівника, управлінця, якими Ви готуєтесь стати.

Рис.3.1. Пам’ять в системі пізнавальної діяльності.