Раціональні форми освоєння дійсності

Вищою формою пізнання дійсності є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення, мовлення, уяви. Ці пізнавальні процеси у розвиненому виді притаманні тільки людині, яка має свідомість і виявляє психічну активність у діяльності. Важливе місце у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що в процесі пізнання відображується у свідомості.

А. Пам'ять, її види

Пам’ять є підгрунтям психічного життя, оскільки завдяки їй людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички.

     Все, що відбувається в психіці людини, у визначеному розумінні залишається у ній як "слід" минулого, його знак, образ. Пам'ять носить універсальний характер, охоплює всі періоди і сфери психічної діяльності, реалізуючись у багатьох випадках майже несвідомо. Пам'ять у найширшому розумінні є механізм фіксації інформації набутої та використаної живим організмом. Пам'ять людини - це перед усім нагромадження, закріплення, збереження і подальше відтворення людиною свого досвіду. Завдяки пам'яті здійснюється єдність людської психіки, психологічної ідентичності індивіда.

     Психологи виділяють декілька рівнів пам'яті, які різняться за часом збереження інформації. Перший рівень - сенсорний або безпосередній (тривалість збереження даних на рівні рецепторів - 0,1-0,5 секунд). Другий рівень - короткочасна пам'ять, що переробляє величезний об'єм інформації, відсіває все непотрібне і залишає потенційно корисне, необхідне для рішення актуальних, щохвилинних проблем (оперативна пам'ять). Третій рівень - довгочасна пам'ять, місткість і тривалість якої в принципі безмежні.

     Розглянемо види пам'яті: рухова (здібність запам'ятовувати і відтворювати систему рухових операцій); образна (зорова, слухова, дотикова, нюхова та смакова); емоційна (відбиття власних емоційних станів та афектів); вербальна (словесно-логічна, семантична).

     За ступенем вольового процесу запам'ятовування та відтворення розрізняють також недовільну та довільну пам'ять.

     В пам'яті виділяють три процеси (запам'ятовування, зберігання, відтворення), синтез яких і утворює пам'ять як цілісне функціональне утворення психіки. Основною функцією пам'яті є відтворення (пригадування) інформації, тобто дати людині можливість використати дані власного досвіду. Оскільки пам'ять є дуже індивідуалізованим явищем психіки, то складно визначити закономірності запам'ятовування та ефективне управління ними, хоча психологи продовжують пошук. Так, Г.Еббінгауз запропонував систему 14 закономірностей механічного запам'ятовування; відомий і ефект Зейгарнік.

     Психіці властиві процеси погіршення пам'яті (послаблення виборної репродукції, амнезія); факти обману пам'яті, неправдивих спогадів (конфібуляція) та викривлень пам'яті.

Б. Мислення, його види

     Найважливішою формою освоєння дійсності людиною є мислення. Мислення - вища форма відображення мозком, усвідомлення і розуміння не конкретних, а загальних, істотних властивостей і закономірностей, які безпосередньо, наочно людині в її досвіді не подані. Мислення взаємопов'язане з відчуттєвим пізнанням і здійснюється у мовній формі. Виділяють операції мислення: абстракція, порівняння, узагальнення, конкретизація, аналіз, синтез. Мислення - власне є психологічним процесом, що пов'язаний з відкриттям для мислячого суб'єкта нового знання на основі переробки отриманоїї інформації, тобто з рішенням "проблемної" ситуації.

     Виділяють форми мислення: поняття, судження, умовивід.

     Поняття – форма мислення, в якій узагальнюються істотні ознаки предметів та явищ дійсності в їх сутнісних зв’язках і відносинах. Істотними є такі ознаки, які належать об’єктам, виражають їх природу, сутність і без яких об’єкти не можуть існувати. Поняття існує в слові, але не кожне слово є поняттям, наприклад, “але”, “так”, “темніє”. Зміст поняття – відображення в ньому істотних ознак об’єкту, а обсяг поняття – відображене коло об’єктів в ньому. Так, поняття з більшим обсягом називають родовими (“одежа”, “тварини”), а з меншим - видовими (“сукня”, “цап”). Категоріями називаються такі поняття, що мають найширший обсяг (“простір”, “рух”, “час”).

     Судження – форма відображення дійсності, яка полягає в тому, що стверджуються або заперечуються ознаки, властивості чи відносини у певних об’єктах. Наприклад: “Залізо проводить тепло”, “Сьогодні дощ не передбачається”. Судження може бути істинним, якщо воно адекватно відображає відносини, що існують в об’єктивній дійсності. Судження розділяють на ствердні та заперечні; прості та складні; одиничні, часткові та загальні.

Умовивід – форма мислення, в якій за допомогою суджень виводиться нове і здобувається нове знання.

Умовиводи розділяють на індуктивні, дедуктивні, за аналогією.

     Розгляньте види мислення: 1) Теоретичне, понятійне мислення розглядає проблеми за допомогою логіки на основі вихідної (повної, надійної) інформації не звертаючись до даних досвіду. 2) Образно-теоретичний вид мислення, пов'язаний з художньою діяльністю. 3)Наочно (предметно)-дійове, пов'язане з практичною діяльністю. 4) Наочно-образне - вид мислення, який необхідно спирається на сприйняття чи уявлення (циганка-ворожка, що вибирає клієнта тощо).

     Прикладна психологія велику увагу приділяє вивченню індивідуальних особливостей мислення. Це такі показники: самостійність мислення; широта розуму, глибина розуму, гнучкість розуму (свобода думки від впливу минулого досвіду); швидкість розуму (здібність швидко розбиратися в ситуації і прийняти правильне рішення); критичність розуму; поспішність розуму.

     Зверніть увагу на форми та рівні розладу мислення: "ментизм" (недовільний, некерований, безперервний потік думок); "докладність мислення" (в'язкість, малорухливість, відсутність виділення головного); "паралогічне" (жіноча логіка); "розірване" (відсутність змістовної єдності за правильного граматичного побудування фраз); "функціональна ригідність мислення" (стереотипність мислення); "аутентичне мислення" (надуманий, фантастичний світ є визначаючим фактором мислення).

В. Уява

     Уява - психічний процес, який складається у створенні нових образів і уявлень за допомогою переробки матеріалу сприймань і уявлень, отриманих у попередньому досвіді. Розрізняють довільну і недовільну уяву. За ступенем самостійності виділяють: відтворюючу уяву (створення образу предмету за його описом) і творчу (створення нових образів, який потребують відбору матеріалів відповідно до задуму). Прийоми уяви – аглютинація, наголошення, аналогія, схематизація, типізація. Аглютинація (від лат. аgglutinare – склеювати) – створення образу шляхом поєднання якостей, властивостей або частин різних об’єктів (“кентавр”, “русалка”). Наголошення – перебільшення або применшення окремих характеристик об’єкта (“дюймовочка”, “хлопчик-з-пальчик”). Схематизація – підкреслювання подібних рис об’єктів та нівелювання їх розбіжностей (наприклад, в орнаментах). Суть аналогії полягає в тому, що створюваний новий образ схожий на реально існуючий об’єкт, але йому притаманна принципово нова модель явища чи факту (наприклад, “килим-літак”). На приципі аналогії виникла біоніка – нова інженерна дисципліна. Типізація – виділення сутнісного, повторюваного в образах і створення узагальнюючих, типових образів. Особливим видом творчої уяви є мрія - створення образів бажаного майбутнього.

Запитання для самоперевірки:

1. Дайте визначення психічного процесу «відчуття». Охарактеризуйте основні властивості відчуттів.

2. Що таке адаптація відчуттів?

3. Що таке спостереження і спостережливість?

4. Чому сприймання не можна звести до простої суми відчуттів?

5. Чи завжди апперцепція позитивно впливає на процес сприймання об’єктів?

6. У чому полягає істотна відмінність абстрактного пізнання від чуттєвого?

7. Розкрийте основні розумові операції.

8. У чому полягають відмінності мислення людини від мислення тварини?

9. У чому виявляються основні відмінності уяви від уявлень пам’яті?

10. Чи може яскравість уяви негативно позначитися на психічному житті людини?

Література:

1. Айзенк Г. Узнай свой собственный коэффициент интеллекта. - М., 1995.

2. Алексеев А., Громова Л. Поймите меня правильно или книга о том, как найти свой стиль мышления, эффективно использовать интеллектуальные ресурсы.- СПб., 1993.

3. Андреев О.А., Хромов Л.И. Техника тренировки памяти. - Екатеринбург,1992.

4. Анисимов О.С., Данько Т.П. Игровой тренинг мыслительной деятельности. - М., 1990.

5. Аткинсон В. Память и уход за ней. - Орел, 1992.

6. Вайнцвайг Л. 10 заповедей творческой личности.- М., 1990.

7. Воробъев А. Тренинг интеллекта.- М., 1989.

8. Глезер В.Д. Зрение и мышление. - СПб., 1993.

9. Данилова Н.Н. Психофизиология. – М., 2000.

10. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. - М.: Лантерна, Вита, 1995.

11. Загальна психологія / За заг. ред. С.Д.Максименка. – К.: Форум, 2000.

12. Иванова Е.Л. Психология мышления и памяти. - Харьков, 1990.

13. Нейробиологические основы творчества. - М., 1993

14. Поставит В.А. Память. - СПб., 1993

15. Психология познавательних процессов. - Самара, 1992

16. Романець В.А. Психологія творчості: Навч.посіб. - К., 2001.

17. Серьожнікова Р.К. Основи психології і педагогіки: Навч. посібник. – К.: ЦНЛ, 2003.

18. Современная психология: Справочное руководство. – М.: ИНФРА-М, 1999.

19. Солсо Р. Когнитивная психология.- М., 1996.

20. Теория и практика обучения научно-техническому творчеству.- М.,1992.

21. Тихомиров О.К. Психология мышления. - М., 1984.

Тема 4