Основні теорії (напрямки) психології ХХ століття: біхевіоризм, гештальтпсихологія, глибинна психологія, когнітивна психологія, гуманістична психологія

     В кінці ХІХ - початку ХХ століття психологія переживає кризу, пов'язану з тим, що з'явилися значні розбіжності між теоретичною психологією та фактичними результатами експериментальної психології; не вдалось з'ясувати специфіку психічної реальності, не виправдались надії на використання асоціації в якості універсального принципу, пояснюючого всю психічну діяльність. Це призвело до виникнення нових впливових шкіл (напрямків) в науковій психології.

     Впливовим напрямком виявився біхевіоризм (від англ. behavior - поведінка), засновником якого є Д.Уотсон (1878-1958), що виклав свої ідеї в роботі "Поведінка: вступ в порівняльну психологію". В ній він вперше в історії психології, спираючись на ідеї свого попередника Е.Торндайка (1874-1949), заявив, що свідомість не є предметом психології. Психологія як наука повинна вивчати не душевні явища, які недосяжні для наукового спостереження, а поведінку людини, яку можливо спостерігати. Уотсон виводить головну формулу біхевіоризму: "стимул - реакція" (S R), згідно якої зовнішній подразник, або стимул (S), породжує певну реакцію (R), або поведінку. Таким чином, досить підібрати потрібний стимул для того, щоб отримати певну поведінку.

     Подальша еволюція цієї школи призвела до виникнення необіхевіоризму, представники якого Е.Толмен (1886-1959), К.Холл (1884-1953), запропонували формулу S P R, згідно якої зв'язки між стимулом і реакцією не є прямими, а опосередкованими різними факторами, які вони назвали перемінними (Р). Б.Ф.Скіннер (1904-1990) - одна із найбільш впливових і авторитетних фігур в американській психології, розробив концепцію оперантного біхевіоризму, метод програмованого навчання, який давав можливість оптимізувати навчальний процес. Ідеї біхевіоризму сприяли розповсюдженню біхевіоральних методів і маніпулюванню поведінкою людей. Позитивний вплив біхевіоризму на розвиток лінгвістики, соціології, антропології, становлення кібернетики.

     Ще однією школою психології є гештальтпсихологія (від нім. Gestalt - форма), яка виникла завдяки зусиллям М.Вертгеймера (1880-1943), В.Келєра (1887-1967), К.Коффки (1888-1941), що виступили проти асоціативної психології. Головним постулатом гештальтпсихології було визнання первинності приматів структур (гештальтів), цілісних утворень, які визначають властивості та функції окремих частин, що входять до цілісної психічної діяльності. Побудова складного психічного образу відбувається в інсайті (від англ. insight - осяяння, розуміння) - миттєвому розумінні відносин (структури), що забезпечує розв'язання проблеми. Гештальтам притаманні власні характеристики і закони, які і були відкриті в руслі гештальтпсихології. До них відносять закони зорового гештальту такі як "фігура - фон", "транспозиція" (реагування не на окремі подразники, а на їх співвідношення). Гештальтісти виступили також з критикою біхевіоризму, який пояснював поведінку організму в проблемній ситуації лише перебігом "спроб - помилок", які лише випадково призводять до успіху. Гештальтпсихологія сприяла розробці психічного образу, системного підходу в психології, виникненню гештальттерапії, одного з напрямків сучасної психотерапії.

     Дуже впливовою течією постає глибинна психологія, засновником якої є австрійський психолог З.Фрейд (1856-1939), що розробив теорію психоаналізу. Психіка, згідно Фрейду, утворює три компоненти: "Воно", "Я", "Над-Я".

     Сфера "Воно" - сфера підсвідомих, інстинктивних потягів, які складаються: 1) з сексуальних потягів, лібідозна енергія (принцип задоволення); 2) агресивних потягів (подяг до смерті, руйнування) - танатоса. Ці глибоко інстинктивні, біологічно визначені прагнення стають джерелом активності людини, спрямовують її вчинки та поведінку. "Я" - вторинний, поверховий, вроджений прошарок, який називають свідомістю. "Я" сприймає інформацію про навколишнє середовище і стан організму; підпорядковуючись з одного боку несвідомим інстинктам, а з іншого - нормам і вимогам "Над-Я", в інтересах самозбереження. "Над-Я" - внутрішній "критик", "цензор"; сукупність моральних норм суспільства, інтеріорізованих особистістю в процесі виховання і виступаючих у вигляді совісті. Таким чином “Я” – конфліктна, невротична свідомість, оскільки вимоги “Воно” і “Над-Я” прямо протилежні. Тому, основна функція “Я” є досягнення гомеостазу, для чого “Я” постійно  удається до механізмів психологічного захисту, таких як регресія, витіснення, проекція, раціоналізація, заміщення, сублімація.

     Критика біологізаторських поглядів на мотивацію поведінки людини (домінування природжених інстинктивних сексуальних та руйнівних) призвела до подальшого розвитку глибинної психології К.Г.Юнгом (1875 - 1961), А.Адлером (1870 - 1937), К.Хорні (1885 - 1952), Е.Фроммом (1900 - 1980), Е.Еріксоном (1902 - 1994) та ін. К.Юнг, засновник аналітичної психології, вважав, що колективне несвідоме (архетипи), яке утворюється із слідів пам’яті, що залишається від усього минулого людства, відіграє визначальну роль у структурі особистості і визначає її поведінку. А.Адлер, засновник індивідуальної психології, вважав, що почуття неповноцінності і необхідність компенсувати цей дефект у вигляді “вищості”, “зверхності” є дійсною детермінантою розвитку особистості.

     Неофрейдисти (К.Хорні, Г.Саллівен, Е.Фромм) намагались поєднати несвідоме ядро психіки людини з соціальними умовами її життя. К.Хорні виходила із заперечення ролі агресивних чи лібідозних інстинктів як провідних. Натомість, вона вбачала домінуючим чинником природжене почуття неспокою (корінної тривоги), якого людина намагається позбутись. Г.Саллівен в своїй “інтерперсональній теорії психіатрії” вважає, що “особистість – це модель повторюваних міжособистісних, інтерперсональних відносин”, де головною потребою виступає запобігання тривоги. Ця потреба стає ведучою для особистості і визначає формування “Я-системи”, яка структурно виступає як “Я гарне”, “Я погане” і “не-Я”. Для особистості характерне намагання персоніфікувати себе як “гарного Я” і заперечення думки про себе як “Я поганого”, оскільки воно є джерелом тривоги. Е.Фромм вважав, що соціальне оточеня є не просто умовою, але дуже важливим фактором розвитку особистості.

     Однією з перспективних шкіл сучасної психології є когнітивна (від лат. сognito - знання), представники якої (І.Найсер, А.Пайвіо, Л.Фестінгер) відводять вирішальну роль у поведінці людини знанням. Ця школа виникла під впливом теоретико-інформаційного підходу і для неї головною постає проблема організації знання в пам’яті суб’єкта, про співвідношення вербальних і образних компонентів в процесі мислення і запам’ятовування. Фундаментальним поняттям когнітивної психології постає “схема”, яка уособлює внутрішню програму збору і обробки інформації про явища і предмети дійсності. Схема детермінує розвиток сприйняття, пам’яті, мислення та інших пізнавальних процесів, подібно до того як генотип детермінує будову організму. Когнітивна психологія сприяла виявленню важливих властивостей, притаманних пізнавальній діяльності, таких як неповнота пізнавальних схем, залежність від зовнішнього середовища, вибірковість.

     Гуманістична психологія, представники якої Г.Олпорт (1897-1967), К.Роджерс (1902-1987), А.Маслоу (1908-1970), виникає, у певній мірі, як альтернатива біхевіоризму і психоаналізу і утворює свою концепію особистості та її розвитку. Предметом гуманістичної психології постає не невротик, а психічно здорова, творча особистість, метою якої виступає не гомеостаз, а потреба в самоздійсненні, самоактуалізації. Кожна людина унікальна, відкрита світу, добра і наділена потенціями до самовдосконалення і самореалізації. До базисних потреб людини відносяться: любов, духовні цінності, творчість, самовдосконалення, свобода, правда, сенс… В.Франкл, фундатор логотерапії, в роботі “Людина в пошуках сенсу” писав, що коли людина втрачає інтерес до життя, то вона віддається пороку, її переслідують важкі недуги і невдача. Згідно цих уявлень, гуманістичною психологією розроблені підходи до забезпечення психічного здоров’я і благополуччя людини.

Запитання для самоперевірки:

1. Хто і коли ввів термін "психологія"?

2. В чому особливості розуміння душі Аристотелем? Порівняйте з платонівським розумінням душі.

3. Чому в середні віки вивчення душевного життя було підкорено завданням богослов'я?

4. Що вносить у розвиток психології Р.Декарт?

5. Назвіть найбільш значні школи психолгії ХХ століття та їх представників?

6. В чому полягає основний метод біхевіоризму (оберіть правильну відповідь):

а) створення математичних моделей психічних процесів;

б) спостереження та експериментальне вивчення реакцій організму у

    відповідь на вплив навколишнього середовища;

в) інтроспекція - цілеспрямоване самоспостереження за психічними

    процесами.

Вкажіть на переваги та недоліки біхевіоризму.

7. Охарактеризуйте поняття "інсайт", "гештальт". В чому сутність ідей гештальт-психології?

8. Охарактеризуйте внесок в психологію ХХ століття вітчизняних вчених.

Література:

1. Гуманистическая и трансперсональная психология: Хрестоматия. /Сост. К.В.Сольченок. – Мн.: Харвест, 1999.

2. Ждан А.Н. История психологии. От античности до наших дней.-М., 1990.

3.  Келлер В., Коффка К. Гештальт-психология. - М.: АСТ-ЛТД,1998.

4. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. История и теория психологии. В 2-х томах. - Ростов-на-Дону, 1996.

5. Психология: Биографический библиографический словарь (Под ред. Челман З.Д. и др.).- СПб.: Евразия, 1999.

6. Психология: Словарь.-М., 1990.

7. Райгородский Д.Я. Психология масс. Хрестоматия. – Самара: дом «Бахрах», 1998.

8. Сколова Е.Е. Тринадцать диалогов о психологии. Хрестоматия.- М., 1994.

9. Современная психология: Справочное руководство. - М.: ИНФРА-М, 1999.

10. Солсо Р.Л. Когнитивная психология. - М.: Тривола, 1996.

11. Франкл В. Человек в поиске смысла.- М., 1990.

12. Фрейд З. Введение в психоанализ. Лекции.- М.,1989.

13. Хорни Карен. Наши внутренние конфликты. – СПб, 1997.

14. Ярошевский М.Г. История психологии. От античности до середины ХХ века.- М., 1996.

Тема 3