Основні історичні етапи розвитку психологічної науки

План

1. Становлення психології:

а) психологічні знання в античності;

б) психологія у середні віки та епоху Відродження;

2. Психологічна думка Нового часу.

3. Основні теорії (напрямки) психології ХХ століття: біхевіоризм, гештальтпсихологія, глибинна психологія, когнітивна психологія, гуманістична психологія.

Становлення психології: а) психологічні знання в античності

     Психологія у своєму генезисі, становленні та розвитку проходить значні історичні етапи. Перший - психологія розумілась, як наука про душу та наявністю душі намагалась пояснити всі незрозумілі явища у житті людини. Другий етап починається в XVII столітті у зв'язку з розвитком природознавства, коли психологія розуміється як наука про свідомість. Третій етап починається у другій половині ХІХ століття, коли психологія розуміється як наука про поведінку. Четвертий, сучасний етап трактує психологію як науку, що вивчає об'єктивні закономірності, прояви та механізми психіки.

     Ще у первісну епоху складаються перші уявлення про психіку, які пов'язані з анімізмом (від латинського "аніма" - дух, душа), згідно з яким у всього існуючого є душа, як незалежна від тіла сутність, що керує всіма живими і неживими предметами. Давні греки, долаючи анімістичні погляди, висунули низку найважливіших уявлень про психічну діяльність. Гераклітівське розуміння душі ("психеї") як іскри "вічно живого вогню" Логоса (загального закону душі і тіла); ідея Демокрита про детермінізм (причинність); розуміння душі як феномена культури (софісти, Сократ, Платон); ідея цілісності (системності) організму; ідея розвитку; ідея типології душі (гуморальна концепція Гіппократа).

     Платон, базуючись на своєму вченні про ідеї, вважав, що душа у людини існує раніше, ніж вона вступає в поєднання з тілом. Вона є образ і виток світової душі. Душа має структурні елементи: розум, що розміщується в голові; мужність (воля), що розміщується в грудях; мотивація, що знаходиться в сфері шлунку. Гармонійна єдність розумового початку як провідного, шляхетних спрямувань та мотивації надають цілісності душевному життю людини. Більше ніж через дві тисячі років ця ідея буде сприйнята і розвинута в психоаналізі З.Фрейда.

     Аристотель, вершина античної психології, рішуче заявляє, що душа притаманна тільки живому і виділяє три типи душі: а) вегетативна, притаманна рослинам; б) рухлива, притаманна тваринам; в) розумна, притаманна тільки людині. Душа - форма живого тіла, причина і ціль всіх його життєвих функцій. Рушійною силою поведінки людини є бажання (внутрішня активність організму), поєднане з почуттям задоволення чи незадоволення. В основі пізнання полягають чуттєві сприйняття. Зберігання і відтворення відчуттів дає пам'ять. Мислення характеризується складанням загальних понять, суджень та умовисновків.

     В епоху еллінізму, коли завершився перехід від демократії до монархії, змінюється і роль психологічних знань в суспільстві, вони відіграють психотерапевтичну роль. Психологія намагається сформулювати відповіді на питання "Як жити в умовах, коли від людини вже нічого не залежить?" Епікурейці пропонують бути щасливими, а для цього не треба боятися ні смерті, ні богів, а також відсторонитись від всіх суспільних справ. Стоїки вчили досягненню атараксії, що можливо тільки звільнившись від влади афектів. Саме афекти "псують" розум, тому від них треба лікувати як від хвороб. Тільки розум, вільний від будь-яких емоційних потрясінь (як позитивних, так і негативних) здатний вірно керувати поведінкою людини, що дозволяє їй виконати своє призначення і зберегти внутрішню свободу.

     Психологія збагачувалась в епоху еллінізму і представниками олександрійської школи, а також в римський період (Гален (ІІ ст. до н. е.), Плотін (ІІІ ст. н. е.), Августін (IV - V ст. н. е.)). Гален слідом за Гіппократом розробляв вчення про темперамент; про мозок як носій розуму; про афекти; про залежність життєдіяльності організму від нервової системи. Плотін, засновник неоплатонізму, стверджував принцип абсолютної нематеріальності душі і вперше в історії психології розумів її як вчення про самосвідомість. Індивідуальна душа, за Плотіном, з одного боку спрямована до світової душі, якою породжена, а з іншого спрямована на себе, на власні дії, за якими вона спостерігає. Це явище через багато століть буде названо рефлексією. Августін, вчення якого знаменувало перехід від античної традиції до середньовічного християнського світогляду, стверджував, що основу душі складає не розум, а воля; тим самим заклав засади волюнтаризму.

Особливу увагу приділіть аналізу вчення про душу Аристотеля, яке стало вершиною античної психології. Розгляньте також психологічні погляди в епоху еллінізму (стоіки, епікурейці, александрійська школа), в римський період (Гален, Плотін, Августін). Таким чином, античні мислителі поставили великі проблеми, відкрили деякі напрямки розвитку психологічної науки.

Б) психологія у середні віки та епоху Відродження

     У зв'язку з пануванням церкви у суспільстві та науці, душа розуміється як божественний, надприродний початок, і тому вивчення душевного життя повинно бути підкорене завданням богослов'я. Тим не менш, в епоху середніх віків (Ф.Аквинський, У.Оккам, арабські вчені: Ібн-Сіна, Ібн-Рушд) було осмислено багато сторін душевного життя особистості, яка шукає вищий сенс та моральні абсолюти.

В середні віки, особливо в арабомовній культурі, накопичувався конкретний матеріал про анатомофізиологічні особливості людського організму як однієї з складових психіки. Ібн-Сіна (ХІ ст.) в "Каноні медичної науки" заклав основи вікової психології, вивчаючи зв'язок між фізичним розвитком організму та його психологічними особливостями в різні вікові періоди. У вченні про людину Ібн-Рушда (ХІІ ст.) заперечувалась ідея безсмертя індивідуальної душі, під якою розумілись функції організму (чуттєвість). Чуттєвість необхідна для діяльності розуму, пов'язана з тілом і разом з ним зникає.

     З критикою ідей Ібн-Рушда виступив видатний схоласт Фома Аквинський (ХІІІ ст.), який на основі інтроспективних ідей Плотіна, Августіна створив теологічну психологію.

В епоху Відродження відбувається відродження античних ідей, культури, проникнених ідеями гуманізму, антропоцентризму, пантеізму, натурфілософії. В роботах П.Помпонаці (1462-1525), Б.Телезіо (1509-1588), Леонардо да Вінчі (1452-1519), Хуан Луіса Вівеса розробляється досвідна, детерміністська, наукова методологія дослідження психічних явищ.