Культурно-історична школа та її вплив на розвиток літературно-художньої критики

Родоначальник культурно-історичної школи французький історик, мистецтвознавець Іпполіт Тен (1828—1893 pp.). Школа базувалася на філософії позитивізму, основоположником якого був Опост Конт (1798— 1857 pp.). Під впливом позитивізму І. Тен вимагав від мистецтва правдивості фактів, вважав, що особливості мистецтва перебувають у прямій залежності від суспільства. Зміни в суспільстві позначаються на мистецтві. Соціологізм І. Тена базувався на трьох факторах:

1) раса (особливості національного характеру, ознаки спадковості);

2) середовище (природа, клімат, соціальні умови, географічні, політичні обставини, економіка);

3) момент (історична епоха, її традиції, рівень культури).

Заслуга І. Тена в тому, що він намагався пояснити особливості мистецтва об'єктивними суспільними умовами. Недоліком є те, що вчений обмежував літературу відображенням, ігнорував специфіку мистецтва, його естетичну своєрідність, прирівнював художні твори до історичних джерел.

Послідовниками І. Тена були Ф. Брюнетьєр, Г. Лансон (Франція), В. Шерер, Г. Гетнер (Німеччина), О. Пипін, М. Тихонравов (Росія).

Культурно-історичний метод функціонував і в працях українських літературознавців. Як відзначає І. Михайлин, цю методологію українська критика виробляє "ще в період свого становлення, в 1840—1860-ті роки". Однак в умовах бездержавності "українські... автори-представники всіма засобами знищуваної літератури — не змогли пробитися на європейський простір ідей, а також вивершити свої концепції стрункими побудовами та яскравими формами". У XX столітті культурно-історичний напрям, відзначає Ю. Ковалів, "втратив свої масштаби, профанувався соціологічним літературознавством.., поступившись перед новими, часто антиестетичними, методологіями, пов'язаними з естетикою модернізму, авангардизму, постмодернізму. Однак можливості культурно-історичного методу не вичерпані".

КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНА ШКОЛА — методологічна школа у літ-знавстві та мист-знавстві, дуже поширена у Зх. Європі, США і слов’ян, регіоні з сер. XIX ст. Визначається також термінами “позитивістська» та “соціологічна”. Філос. основою школи є позитивізм, шо визнає лише досвід, точні методи вивчення фактів у сф ері природи, соціології, історії та культури. Засновник школи — франп. філософ, теоретик л-ри та мист-ва Іпполіт Адольф Тен (1828-1893), який, проте, навідміну від філософів-позитивістів, висунув ідею причинності, закономірності фактів. Він спиравсяна історизм Й.-Г.Гердера, естетику Г.Гегеля, концепції франц. істориків Ф .Гізо, О.Тьєррі,Ф.Міньє, які розглядали розвиток ідеологічних форм у зв’язку з економікою та класовою боротьбою. Найважливіші принципи методології школи було сформульовано Теном у “Вступі» до “Історії англійської літератури”, де автор висунув тріаду — “р а са ”, “середовиш е”, “момент”, Уявляючи “расу” як “групу народів” і окр. народи, Тен вважав, шо їм притаманні іст. стійкі фізіологічні, психічні та соц.-побутові властивості, які впливають на мист-во (л-ра лат. народів має клас, характер, германських — просякнута романтизмом). “Середовиш е” за Теном — географічні особливості, політ, обставини, “стан умів” і в ряді зипадків економічні умови, хоча він не усвідомлював складної взаємодії економічних,політ, та ідеологічних факторів, надмірно апелюючи до людської природи. З погляду порівн. літ-знавства найцікавішим є поняття “моменту», якеТен трактував як наявність чи відсутність традицій у худож. творчості, хоча він і не створив методику порівн. аналізу подібних і відмінних явиш л-ри та мист-ва. У гол. працях “Історія англійської літератури» та “Філософія мистецтва” (1869) Тен широко застосовує практику порівн, вивчення,різні типи синхронних та діахронних зіставлень:сатири В.Теккерея й Д ж .Свіфта, творчості Маколея з франц. істориками, А.Теннісона з гуманістами Відродження, героїв В.Шекспіра,Теккерея з мольєрівським Тартюфом. Крит, оцінюючи біологізовану та психологізовану соціологію Тена, суч. літ-знавство бачить у його працях дальший розвиток іст. методу, що лежить і в основі порівн. аналізу.

 Методологія Тена стає школою з допомогою його послідовників.Франц. учений Ґ.Лансон (1857- 1934), відкидаючи спроби свого співвітчизника “наслідувати фізичні формули”, підкреслив значення порівн. аналізу. Ще далі пішов у цьому напрямку чім історик л-ри та миствознавець Г.Гетнер (1821-1882), автор шеститомової “Історії всезагальної літератури XVIII століття». У праці встановлено взаємовпливи та взаємодії л-р Англії, Ф ран ц ії і Німеччини; літ. процес Європи розглядається як явише всесвітньої л-ри. Необхідність поєднання методології Тена з засадами порівн. літ-знавства та біограф ічної школи Ш.О.Сент-Бьова знайшла втілення у працях дан. критика та історика л-ри Ґ.Брандеса (1842-90).

 К.-і.ш. вже у своєму зародженні містила передумови порівн. літ-знавства. Представникишколи після поширення її ідей у країнах європ. регіону розширили зв’язки зі школою порівн.-іст.літ-знавства, шо розвивалася паралельно, запозичивши у неї та самостійно розвиваючиметодику порівн. аналізу. Послідовники тенівської тріади використовували порівняння синхронних і діахронних літ. явиш, розширили регіональні кордони їх взаємодії. Зрошення принципів цих двох найважливіших літ-знавчих шкіл XIX ст. більш інтенсивно відбувалося у слов’ян, країнах.