Джерела вивчення народної латини.Глоси, схолії.

Усі докази вивчення джерел народної латини не можуть бути достовірним свідченням розмовної ЛМ,оскільки відомості були взяті з археологічних писемних документів. Але попри це, можемо виділити декілька джерел вивчення НЛ: 1) написи; 2) художня література; 3) «спеціальна література» - трактати з медицини, кулінарії, сільського господарства чи іншого виду господарської діяльності; 4) юридичні документи раннього Середньовіччя; 5) література релігійного змісту (християнська література); 6) граматики. Глоси – пояснення незрозумілих читачеві слів. Робилися зазвичай або на полях, або між рядками основного тексту, становили велике значення для порівняння розмовних та літературних форм ЛМ. Найважливішими вважаються Рейхенауські глоси VIII-IX ст.., що складалися з двох частин,кожна з яких вміщувала понад 800 глосів. Схолії – коментарі філософського, критичного, граматичного чи стилістичного характеру, що були більш приближені саме до розмовної латини. Найвідомішими схоліями вважають схолії Вергілія, Теренція, Елія Доната.

Поява означеного артикля.

Особовий займенник 3-ї о соби та означений артикль в усіх романских мовах мають спільний етимон – ille (*illi, *illus). Така спільність пояснюється ідентичністю сфери розповсюдження – анафори (повторна номінація). Спочатку за анафорою в ЛМ був закріплений нейтральний займенник is(ea, id), який чергувався з вказівним займенником ie (haec, hoc). В пізній латині всі ці форми поступаються місцем вказівним займенникам ille та ipse. В усіх романських мовах, окрім балкано-романських, артикль був закріплений за іменними частинами мови, а також не має відмінкових форм. 

Причини лексичних змін.

Збереження чи зміни відношень між значенням та позначенням слова, атакож поява нових лексичних понять, що позначають нові явища чи предмети, зумовлені яксоціолінгвістичними, так і внутрішньомовними факторами. До соціолінгвістичних факторів належать: 1)контакти з іноземними народами; 2) політичні, соціально-економічні та культурні зміни в епоху пізньої Римської імперії та раннього Середньовіччя, а саме: а) переоцінка культурних цінностей, що була зумовлена поширенням впливу християнства. Заборона вивчення латинських текстів зумовлює повнезникнення слів «високого стилю»,які не використовувалися у повсякденному житті. б) розмовна мовазвичайних робочих людей сприймалася за зразок, а отже зумовлювала поширення відповідної лексики. 

Спеціальні терміни потрапляючи в народну мову отримували вже зовсім інше «своє» значення і витісняли класичне латинське слово. в) феодалізація господарського та політичного життя, розруха та погіршення економічного становища змінювали значення термінів, наприклад «убога хатинка» —лат. Сasa приймаєзначення будинку взагалі. Таким чином, значення і етимологія слова відображає матеріальні та культурніумови життя народу в час творення мови. До внутрішніх факторів відносять: 1) фонетична короткість словата виникнення «незручних» омонімів в результаті фонетичних змін. 2) системний характер зв’язку міжлексичними одиницями в лексико-семантичних групах, де заміна значення чи позначення викликає зміну в інших лексичних одиниць. 3) прагнення пояснювати слова за допомогою вже існуючих слів, чи створення аналогів, подібних за звучанням , замість використання вже існуючого слова. 4) прагнення розмовної мовидо короткості та зручності вимови, наприклад, plicare tentoria ‘складывать палатки’ >рум. apleca ‘уезжать’, plicare vela ‘складывать паруса’ > исп. llegar ‘приезжать’.. 5)емоційність та експресивність розмовної мови, що пов’язана скоріше з цікавим звучанням назв екзотичних предметів; 6) стійкістьвідношень між поняттям та його назвою скоріше пов’язана зі сталість того чи іншого роду поняття. Наприклад найбільш стабільною виявилася лексика з таких сфер, як «фізичний стан», «тварини», «люди»,«частини тіла». Найбільш змінними виявились назви всього,що пов’язано з діяльністю людини, її творчістю та думками.

Характерні особливості числівників.

Числівникик наближен у вживанні до іменників і займен (здатність до самостійності) ш прикметника (препозитивне положення відносно іменника). кількісні unosduotresmille і форми множини від centrum відм. в клас латині. в НЛ перші три зберегли відм форми: категорія роду лише зберіг unos за аналогією прикметника bonus. в НЛ вживалися у формі множини в зачені неоднозначного займенника. відповідні зміни мали duo, due; в НЛ утвор форми dui, dua. лише в рум та порт duo зберігло родові форми. деякі РМ мають складні числівники: лат. ambo>ambi +duo. суч ови зберігли ці все числівники пристос до свохї фонет законів. в НЛ форми від 16 до 19 змінили порядок утвор, для їх визнач стали вжив перефрази. морфол структура залишилася незмінною у зах ром мовах і східно ром мовах утвор за допом spre. числівники від 20 до 90 в НЛ зазнали стягнення. РМ в основному успадк числ НЛ від 20 до 90. поряд числ збергли в НЛ форми класичної латини: primussecundus як bonus. пізніше еволюція пор числ в РМ призвела до їх диференціації. Числ-прислівники є ром новоутвор що виникло як лексикалізація конс: ім. + кільк числ. Неознач числ РМ походят від лат займен прикметників, що місять елементи не означ числ.