Зміни в грам.оформленні прикметника.

Прикметник – частина мови, що призначена для передачі позачасових властивостей і якостей; вираження відношень до предмета або дії для прикметників вторично. Тому якісні прикм. непохідні або поєднуються з суфіксами суб’єктивної оцінки, наприклад, -ulus, -ellus. В ром.мовах засоби вираження зменшено-пестливості обновились: в ісп. поширились суфікси –ito, -cito, в італ. - -ino. У французькій мові прикметники за рідкими винятками позбавлені суфіксів суб’єктивної оцінки. Відносні прикметники, на відміну від якісних, утворюють від дієслівних або іменникових основ шляхом «синтаксичної» деривації, суфіксальної або конверсивної. Являючи собою одне із засобів зжатого вираження предикатних відношень, відносні прикметники застосовуються і утворюються головним чином в письмово-літ. стилях. Тому суфікси відносних прикметників ввійшли в ром.мови в складі латинізмів:

Суф. –alis – лат. mortalis – італ. mortale – ісп. mortal – фр. mortel смертний;
суф. – osus – лат.famosus – італ.famoso – ісп. famoso – фр. fameux знаменитий 

В лат.мові існували 3 способи передачі градації якості:

1) Суф. Fortis – fortiori – fortissimus;

2) Суф-суплетивний з заміною кореня (у чотирьох найбільш вживаних прикм. - Magnus, parvus, bonus, malus );

3) Аналітичний, за допомоги magis (plus) більш і maxime у вищому ступені; idoneus – magisidoneus – maximeidoneus.

Останній спосіб стає регулярним в ром.мовах.

В давній час суф. –isimus- зберігля лише в італ., ісп., португ. мовах, також був продуктивний в старофранц. Мови консервативних областей Романії і іберором.мови і дакором.мови віддають перевагу аналітичним ступеням порівняння на основі magis, регита мов: галором. (фр.) та італором і ретором використовують на основі plus. Всі ром.мови, крім рум. та молд., зберегли суплетивні форми вищого і найвищого ступеня порівняння, 4 лат.прикм. беруть участь : bonus, malus, Magnus, parvus. В рум.мові аналітичні форми як єдиний спосіб вираження способу порівняння.

41Формування держав на романських територіях. Швейцарія
В V-IX ст. майже вся територія сучасної Швейцарії також входила до складу Франскського корол. (королівство), потім Імперії. В 843 році під час розділу імперії Карла Великого західна та південна її частини дісталися Лотарю, а західна ввійшла до складу держави Людовіка Німецького (Схід.-Франкське корол.). Розвиток тих і інших областей йшов, як і розвиток всієї Європи, феодальним шляхом: країна ділилася на величезну кількість князівств, кантонів (сільських общин). Швейцарії, як і ряду європейських країн, довелося вести боротьбу за незалежність. В ході цієї боротьби оформлювалися союзи і конфедерації кантонів. На початку XIX ст. була створена єдина федеративна держава. Населення сучасної Швейцарії складається з германо-швейцарців, франко-швей., італо-швей., ретороманців.
42Фонетичні явища: афереза, синкопа, апокопа.
Фнетичні зміни можуть бути позиційно зумовленими, або спонтанними. До позиційно зумовлених належать асиміляція, дисиміляція, протеза, метатеза, епентеза, епітезе, афереза, синкопа, апокопа. Афереза – зникнення початкового ненаголошеного голосного, синкопа – середнього, апокопа – кінцевого. Афереза притаманна для італійської мови в словах, де за початковими i, e, o йде сполучення s та голосний – Hispania-Spagna. Синкопа перед наголошених або після наголошених голосних – регулярний фонетичний закон для галло-романських та іберо-роман. мов, та півн. італ. діалектів – manica-magna ісп . Апокопа кінцевих голосних також типова для галло-ром. та румунської - siccum- sec.
43Лексична диференціація романських мов. Шляхи заміни найменувань і типи змін за значенням.
Заміна початкової лат. назви відбувалася: 1) шляхом запозичення означуваного з іншої мови лат bellum – нім wirra –ісп guerra. 2) шляхом словотворення –суфіксального та префіксального.Зміщення значення слова відбувається за загальними семантичними законами. 1) розширення та звуження значень (антономазія, синекдоха) фр Renard – лис в казках - фр renard – лис. 2) перенесення значення на основі суміжності понять (метонімія) лат. focus – полум’я, ісп. fuego – вогонь. В словах, що означають ознаку предмету, метонімічне перенесення часто зводиться до перетворення супутнього значення в основне. Іноді значення зсувається на одну ланку в ланцюжку послідовних станів чи дій, наприклад лат. sponsus – наречений в ром мовах – чоловік. Часто таке спостерігається в дієсловах.3) перенесення значення на основі схожості понять (метафора). Воснові метофори лежить приховане порівняння, її першопочатковою метою є образнее уявлення поняття, його незвичайне непряме найменування, для того, аби привернути увагу слухача. Метафора часто комбінується з синекдохою та метонімією лат testa черепок - фр tete – голова.
44.Фонетичний закон звукових змін в романських мовах
Фонетичний закон – назва факту, що один і той самий звук в одних і тих самих фонетичних умовах в даний проміжок часу і на даній території змінювався однаковим чином в усіх словах, в яких він зустрічається. Термін цей умовний. Відноситься лише до результатів регулярних змін звуків в данній мові. В період зміни можна казати лише про тенденцію розвитку яка може поєднуватися з іншими тенденц. Іноді мовна норма фіксує дію закону, що зупинився на півшляху – старофранцезьке замовкання r в інфінітивах – cantare-chanter. Фонетичний закон має на увазі різну еволюцию одного звука в різних фонетичних умовах. Зміни, що стосуються лише окремих випадків появи данного звука в данних умовах, називаються спорадичними. Коли зміни розповсюджуються на декілька широко використовуваних слів, можна казати про тенденцію. Фонетичним законом можна умовно назвати лише таку зміну, яка в певний історичний момент розвитку мови автоматисно розповсюдилась на всі випадки появи данного звука в данному оточенні.