Писемна фіксація ром.мов. Фактори диференціації народної латини та утв. ром.мов. Етнічні фактори: субстрат, суперстрат, адстрат.

Фактори диференціації народної латини і формування на її основі ром. мов умовно поділяються на етнічні, хронологічні та соціальні. Етнічними факторами називають вплив на латинь мов народів, з якими римляни були у довготривалих контактах. Під хронологічнимифакторами мається на увазі та обставина, що завоювання і романізація римських провінцій походили протягом довгого відрізку часу, під час якого сама латинь набувала значних змін. Говорячи про соціальні фактори, маються на увазі особливості політ., економ., культ., розвитку різних частин римської імперії.

Етнічні фактори: субстрат, суперстрат, адстрат.

Субстратом прийнято називати мову, яка була витіснена іншою мовою, на яку вона вказала вплав і залишила сліди. На значній частині завойованої римом території лат мова поступово витіснила мови місцевого населення. Деякі ознаки та особливості місцевих мов збереглись у розмовній лат. мові, що стало наслідком його різноманітності у різних частинах Римської держ. Субстратом загальної лат розмови апеннінського півострова були італійські мови і другі мови місцевого населення. Субстрат галльської латині составляли кельтські мови. Кельтський субстрат був і у інших ром мовах. Субст. Піренейського півострова були іберійські мови.

Під суперстратом розуміється мова, яка нашарувалась на іншу мову і в наслідку розчинилась у ній. Вона широко проникає в область поширення іншої мови, але зникає, залишив сліди в мові Для лат мови суперстратами були мови герм племен. Ці мови не витримали конкуренції з лат мовою. Хоча гер мови залишили деякі елементи, особливо в області фонетики і лексики.

Адстратяк історичне поняття означає мову, яка була у довгому контакті з іншою мовою, і яка залишила у ньому сліди, але яка не розчинилась у ній, а продовжує існувати і розвиватись. Адстратом до лат мови можна вважати древньогрецьку мову, яка надала в результаті історичних контактів римлян з греками значний вплив на лексику лат мови. Мовою адстратом, яка зіграла немалу роль в історії формування і раннього розвитку іберо-ром. мов, в області лексики можна вважати арабську мову.

Граматичні категорії імені: рід і число.

Рід і число іменників, близькі по семантиці до категорій «натхненності» і «колективності», відрізняються тим, що в лат. мові і в інших ром мовах вони утворюють граматичні опозиції, тобто існують у вигляді форм слово виміру. Парагматичні протиставлення іменників по роду можливі тільки у імен лиць і деяких тварин. Це протиставлення передається:

а)чисто лексично: pater – mater, bos- vacca;

б)за допомогою суфіксів: genitor – genetrix;

в)за допомогою флексії: lupus – lupa.

При переході від лат системи до ром.відбуваються наступні зсуви:

1. в результаті ослаблення кінцевих проголосних mіs,середній рід зникає.

2. деякі імена сер. роду в множ завдяки закінченню –ахарактерному для всіх імен сер. роду були осмислені як імена жін. роду однини. Значення колективності, доступне лат іменам сер. роду, інколи зберігається у ром мов жін. роду однини ,наприклад, лат ovanpl«яйця» >huevafsing«ікра»

3. Всі імена сер. роду не розприділились повністю між чол. і жін. родом. Хоча сам клас імен сер. роду зник кругом, в деяких ром. мовах і на його базі виникли нові грам. підкласи.

Джерела вивчення народної латини. Юридичні документи.

Правовивики германців («правди»), які оселились на колишніх римських територіях, були написані латинською мовою. В сило недостатньої освідченності тих, хто писав документи донесли до нас особливості усної латинської мови того періоду, багатою варваризмами.

При Хлодвігу, в кінці його правління створюється збірка судібних законів франків «LexSalica» («Салічна правда», датується початком 6 ст.), де відбився громадський уклад франків кінця 5- початку 6 ст. Документ був складений на латинській мові. В документі є такі явища: помітне випадання кінцевого m і фонетичне змішування ненаголошених u та o (класичні форми: servum, caballum) , цьому відповідає нерозрізнення аккузатива і аблатива (dinarios замість denariis), також втому ж слові dinarios в початковому ненаголошеному складі перехід е в і (nipote, sicuro – з лат. nepote(m), secure(m)).

До 6 ст відноситься і «Рипуарська правда» («LexRibuaria») – судебник рипуарських франків, які жили на середньому Рейні, чия територія під час правління Хлодвіга була включена до складу франкського королівства. В мові цього документу також відмічаються багато численні відступи від класичної норми.

Дійшов до нас і текст кодексу законів лангобардів «EditusRothari» (643 р.), складений при правлінні короля Ротарі, при якому укріплюються політичний устрій лангорадського королівства і лангобарди досягають нових успіхів в боротьбі з Візантією. Відображуючи архаїчні звичаї племені лангобардів , едикт включає низку установ, які стали наслідком завоювання Італії і виникнення лангобардського суспільства. Написаний на латинській мові ,документ включає більшу кількість лексичних запозичень, необхідних для понять германської буденності. Тут в ряді з змішуванням відмінків, також є перехід е в і (dit замість det), зустрічаємо слово sculca - запозичення з германського skalka «вахта», «караул».

На латинській мові кладений судебний кодекс вестготів «LexRomanaVisigothorum» (5-6 cn.)