Романські мови. Загальна характеристика.

Романські мови(РМ) – група мов, об’єднаних спільністю походження: всі вони базувалися на розмовній формі латинської мови – народної латини. РМ говорить населення таких країн, як Франція, Іспанія, Португалія, Італія, Румунія, Молдова, а також в країнах Латинської Америки (Чилі, Куба, Південь США, Мексика…).

Спільність походження РМ проявляється в наявності в них спільних елементів, які етимологічно приходять від латинських відповідників. Також спільність походження РМ підтверджується тим, що вони відобразили в своїй структурі зміни, які відбувалися в розмовній латині протягом довгого періоду часу.

На сучасному етапі романська група мов входить до індоєвропейської мовної сім’ї.

Романізація – процес розповсюдження на захопленій Римом території латинської мови та римської культури, який починається з моменту захоплення перших територій. Романія – ареал розповсюдження латинської мови. Ті європейські країни, в яких безперервний розвиток призвів до перетворення латини в романські мови, об’єднані назвою «Стародавня Романія». З утворенням латиноамериканських та африканських держав був утворений новий термін «Нова Романія». В наш час в науковій літературі під терміном «романія» мають на увазі країни романського мовлення в їх сукупності.

РМ у кількісному відношенні.На сучасному етапі найбільшого визнання отримали критерії соціолінгвістичного статусу мовної одиниці та своєрідність її історичного розвитку.

· Мови, які мають статус офіційних або державних на рівні окремої адміністративної одиниці – держави: іспанська, французька, португальська, італійська, румунська, молдавська, ретороманська.

· Мови, які мають статус офіційних в межах автономного товариства, яке входить в склад держави з іншою офіційною мовою: каталанська, галісійська.

· Мова, яка не має соціолінгвістичного статусу, але має історичну традицію – провансальська.

· Мова історико-етнічної групи людей – сардинська (сардська).

· Мови, наріччя з проблемними соціолінгвістичними статусами: гасконська, франко провансальська, арумунська, мегленітська, істрорумунська, сефардська.

· Мертва мова – далматинська.

· Креольські мови, утворені на основі іспанської, португальської та французької мов.

Португальська мова. – Португалія, Бразилія, Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Сан-Томе, Прінсіпі/ =200 млн. осіб

Іспанська мова. – Іспанія, Андорра, Аргентина, Болівія, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Колумбія, Куба, Коста-Ріка, Мексика, Нікарагуа, Парагвай, Перу, Пуерто-Ріко, Сальвадор, Уругвай, Чилі, Парагвай, Екваторіальна Гвінея/ = 400 млн. осіб

Каталанська мова. – Каталонія, Валенсія, Арагон, Балеарські острови, Андорра, Східні Піренеї, м. Альгеро (Італія)/ =6-10 млн. осіб

Галісійська мова. – Галісія, Аустрія, Кантабрія, Країна Басків

Французька мова. – Франція, Бельгія, Люксембург, Швейцарія, Монако, Андорра, Канада, Бенін, Буркіна-Фасо, Габон, Гвінея, Демократична Республіка Конго, Конго, Кот-д’Івуар, Малі, Нігер, Сенегал, Того, Центральноафриканська Республіка, Камерун, Сейшели, Бурунді, Джибуті, Коморські острови, Мадагаскар, Чад, Руанда, Гаїті, Вануату/ =150 млн. осіб

Провансальська мова. – Південна Франція/ = 8 млн. осіб

Італійська мова. – Італія, Швейцарія, Монако, Сан-Марино, о.Корсіка (Франція)/ = 70 млн. осіб

Сардинська мова. – о. Сардинія/ = 1,5 млн. осіб

Ретороманська мова – Швейцарія, міста гір Альпи / = 500-700 тис. осіб

Румунська мова – Румунія, Молдова/ = 22 млн. осіб

Молдавська мова – Молдова/ 4 млн. осіб

Креольські мови почали утворюватися на теренах Америки та Африки, коли негри-раби почали вивчати західноєвропейські мови для розуміння. Вивчаючи французьку, іспанську та португальську, вони утворили мови-піджини.

Португалокреолські мови: Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Прінсіпі, Сан-Томе

Іспанокреольскі мови: Колумбія, Аруба, Банайре, Пуерто-Ріко, Тринідад, Філіпіни

Франкокреольські мови: Гаїті, Гвіана, Гваделупа, Мартініка, о.Сант-Люсія, Маврикій, Реюньйон, Сейшели

Писемна фіксація романських мов. Фактори диференціації народної латини та утворення романських мов. Германський суперстрат.

Головним центром контактів РМ з германськими мовами під час романізації була долина р.Рейна. На пізньому етапі історії Римської імперії, з початком навали германських племен жителі Романії в різних її частинах зіштовхувалися з різними германськими мовами. Тому для італійської мови характерні запозичення з мови остготів і лангобардів, для французької – франків, для провансальської – бургундів для іспанської – вестготів та вандалів. Правда, враховуючи, що відміни германських мов одна від одної були не дуже значними, могло виявитися, що одне й теж слово було запозичене з різних германських мов, в різний час і в різних місцевостях, але встановити точні умови його запозичення не виявляється можливим: герм.suppa – фр.soupe, пров. кат., ісп., порт., sopa, іт.zuppa «суп»

Сліди остготського перебування залишилися в основному в топоніміці Північної Італії. Лангобардські елементи в італійській лексиці, більш численні, складають більше 300 слів, які поширилися в різних областях і які частково проникли і літературну мову. Balk, palk дали balco, balcone, palco. Франкського походження деякі :baro «вільна людина» - фр. baron, ісп. varón, іт. barone. Вплив франкської проявляється також у фонетиці та словотворі. Германська аспірата “h”, суфіксація –ard, -art, -aud…

Іспанська та португальська виділяються з усіх західнороманських мов найменшою кількістю германізмів. Серед популярних іспанських імен – запозичені Fernando, Ramiro, Alfonso, Elvira.

Латинська мова – основа романських мов. Етапи розвитку латинської мови. Архаїчний період.

Архаїчний період (кінець ІІІ ст. до н.е. – кінець ІІ ст. до н.е.). Початковий історичний період латини відомий по невеликій кількості памя’тків. Збереглися незначні написи на стелах, горщиках, надгробках, і в основному це були релігійні тексти. Не дивлячись на обмеженість матеріалу, документи того часу дають можливість виявити ряд характеристик архаїчної латин, які відрізнялися від більш пізньої класичної норми: відсутність подвоєння приголосних(mitat/mitatt), стародавні дифтонги (duenos=bonus)… До середини ІІІ ст. до н.е. завершується боротьба Риму з італійськими племенами і грецькими містами Апенінського півострова, Італія об’єднується аід владою Риму. Починається масове використання грецьких запозичень.

Перший латинський поет Лівій Андронік (ІІІ ст. до н.е.) був греком. Латинська література стала розвиватися. Плавт (238 – 184 рр. до н.е.) та Теренцій (бл.190-159 рр. до н.е.) пишуть комедії латиною.

В текстах архаїчного періоду відобразились мовні риси, які в майбутньому не потрапили в літературну мову, але вони збереглися в латинській розмовній мові і прийшли пізніше в романські мови.