Системність фонетичних змін. Фонетичні заміни.

Звукові зміни, як спонтанні, так і обумовлені оточенням, знаходяться в залежності від закономірностей вищого порядку: місця звука-фонеми в фонетичній системі мови, місця звука в середині просодичної структури слова, функціонального навантаження різних при знаків звуку.

Як відомо, звуки мови, які розглядаються з точки зору їх розрізнювальної функції, являють собою фонеми мови. Розрізнювальне (функціональне) навантаження несуть лише розрізнювальні (фонологічно-релевантні) ознаки, які утворюють відповідну пару фонем, взаємозаміна яких в одній і тій же позиції або служить для розрізнення фонетичних форм двох різних за значенням слів, або спотворює фонетичний облік слова до невпізнанності. Так, наприклад в іспанській мові фонема /s/ представлена двома варіантами: casa [kasa], mismo [mizmo].

Фонетичні зміни спочатку стосуються лише фонологічно нерелевантних ознак. Латинські приголосні /t/,/d/ в позиції перед йот отримують свистячий відтінок. Фонологічна функція довготи/короткості перемістилася на інший парну ознаку – закритості/відкритості. Фонетичні зміни в мовленні не лише породжували нові звуки( із яких потім виникали нові фонеми), але й приводили до усунення із фонетичної системи мови релевантних фонологічних ознак, а звідси, й фонем, що несуть ці ознаки. На звукові зміни, які приводять до змішання фонем, мова часто реагує так званою «ланцюговою реакцією» змін. Системний характер фонетичних змін проявляється також в їх залежності від загальної структури всієї фонетичної системи в цілому.

Особливості народної латини.

Регулярні розходження розмовної латинської мови з літературною нормою особливо помітні в пізній період, їх виділяють як особливості народної латини. Фонетика народної латини в пізній період характ. зміною музичного наголосу на динамічний. Голосні перестали розрізнятись по довготі та короткості, зберігаючи лише темброві відмінності. Зникли дифтонги. Значні зміни відбул. в консонантизмі народної латини пізнього періоду. Найважливіший з них – палаталізація [k] перед [e] ,[i], перехід глухих в дзвінкі, дзвінких в фрикативні та пов’язане з цим зворотнє явище, бетацизм(перехід v в b),відпадання кінцевих приголосних,випадіння n перед s. В морфології відбувається зміна деяких синтетичних форм аналітичними. У системі дієслова – це широке використання перифраз. У системі іменника відбувається спрощення системи відмінювання. У прикметника спостерігаємо розвиток описових форм для вираження ступенів порівняння. Регулярним стає використання особових займенників. Синтаксис народної латини характ. тенденцією до «прямого» порядку слів. Порядок слів починає виконувати граматичну функцію. Більшість не особових форм дієслова або виходять з ужитку, або обмежують сферу свого вжитку. Лексичний склад мови змінюється внаслідок великої кількості нововведень та зсувів в значенні слів. Великого розповсюдження отримує лексика «емоційного» забарвлення. За допомогою суфіксів та префіксів утворюються багато іменників, прикметників та дієслів. З’являється велика кількість запозичень з мов сусідніх народів.  

Народно – латинський лексичний спадок.

Як відомо, словник кожної мови, який включає десятки тисяч слів, складається з великої кількості пластів різної давності і різного походження. Генетичною основою усіх романських мов є так звані «споконвічні» слова, які прийшли з пізньої розмовної латини в романське мовлення по безперервній усній традиції . Слова власне латинського походження або ранні грецизми:

“земля” - terrа (КЛ) — terra (НЛ) - іт. terra, ісп. tierrа, фр. terre

“небо” - caelum (КЛ) — celu (НЛ) - іт. cielo, ісп. cielo, фр. ciel,рум. cer

Слова власне латинські,або запозичені,які вживались переважно в розмовній або тільки в розмовній латині більшої частини Романії.

‘огонь’ - ignis(Лат.)- focus (кл. лат. ‘очаг’) (НЛ) - ит. fuoco, фр. feu, исп. Fuego, - рум. Foe

‘низкий’ - humilis (Лат.) — bassus (НЛ) - ит. basso, исп. bajo, фр. bas, (рум. jos)

Слова власне латинські або запозичені, які вживались в пізній розмовній латині якогось окремого ареалу. Італ. “забувати” - dimenticare - фр. Oublier - Ісп.olvidar - Рум. Auita< Нар.л oblitare.Франц. ‘слепой’ — aveugle < н. лат. ab oculis (ит. Cieco, исп. ciego, ст. фр. ciu (cieu) < лат.Caecus); Исп. ‘брат’ — hermano, порт, irmao <лат. frater germanus ‘единокровный брат’ (ит. fratello, рум. frate, фр. Frere); Рум: ‘сердце’— inima < лат. anima ‘душа’; ‘душа’ — suflet < от лат. sufflare ‘дуть’;
Слова архаїчної або класичної латини,які вийшли з ужитку в пізній розмовній латині більшої частини Романії,але які збереглись в розмовній латині якого-небудь ізольованого ареалу.
Сардинський: ‘дом’ —domo <лат. domо(ит. casa, исп. casa, рум. casa;ит. duomo, фр. dome имеют значение «собор»);
Испанский: ‘страх’ — miedo <лат. metus (др. яз. от лат. Pavor, и. нар.лат. pavura);