Джерела вивчення народної латини. Література релігійного змісту.

Перш за все це переклади Біблії. Ранні(до 4ст.) переклади Біблії відомі під загальною назвою «Ítala». Вони були зроблені з грецької мови. Дослідники особливо виділяють відомий під назвою «Afra» переклад біблії, який був зроблений в Африці, - як джерело вивчення особливостей африканської латині. В кінці 4 ст. монах Ієронім робить новий більш повний переклад біблії на латинську мову, адаптований для «народного використання»,який отримав назву «Vulgata». Мова «Вульгати» дала достатньо просту модель латинської мови,яка стала новим джерелом норми та стилістичним зразком. Іншу значну групу текстів «християнської літератури» складають твори «отців церкви» - життєпис святих, проповіді і т.п., - орієнтовані на широку публіку. Мову проповіді було необхідно пристосовувати до мови парафіян, яка мала різне діалектичне забарвлення в кожному місті і в кожному селі. Таким чином, для того, щоб бути зрозумілими широкій масі, автори проповідей та текстів, розраховані на широкого читача або слухача, були змушені все далі і далі відходити не тільки від далеких моделей класичної латини, але й від сучасного для них зразка церковної латини. Значне місце в «християнській літературі» займають також описи паломництва монахів до святих місць, які дають благодатний матеріал для вивчення, оскільки їх автори – прості люди, з незначною освітою.

24. Зміни в дієслівній системі
 В системі дієслів при загальному збереженні особових закінчень, більше ніж для відм.флексій ім. спостерігається зменшення кількості типів дієвідмін: 4 латинських перейшли в 3 групи.

1-ша дієвідміна – колишня перша «are», непродуктивна

3-тя – колишня 4-а, закін. на «ire» , була менш продуктивною

2-га – колишня 2-а і 3-тя, зак. на «ere», непродуктивна

У народній латині і, далі , в романських мовах можна відзначити лише скорочення кількості латинських типів дієслівного формотворення , поряд з виникненням нових романських підтипів .
Основні зрушення в цій області до початку появи перших романських пам'ятників:
1 . Зникнення отложітельних і медіопассівних дієслів , які взяли «активну » або займенникову форму ( mori - morire , nasci - nascere , lavari - se lavare ) .
2 . Зникнення III дієвідміни , розподіливши між II і IV . Тільки форма інфінітива в італійському , румунському , провансальської і каталонською мовами зберігає сліди відмінності між II
і III дієвідмінами ;

3. Виникнення групи дієслів з суфіксом-sc-, який, втративши властиве йому в латині значення «починальності», отримав продуктивність у дієслів II і IV дієвідмін у всіх романських мовах.

4. Дієприкметник минулого часу в романських мовах скоротив кількість варіантів: зник суфікс-itus (perditus); в італійській, французькій, румунській широко поширився народнолатинский суфікс-utus для дієслів II і III дієвідмін, витіснив нестандартні форми; в іберо-романських мовах, які втратили форми, висхідні до суфікса -utus, продуктивні ще в XIII в. (ст. Ісп. perdudo, сучас. ісп. perdido), стандартизований суфікс-itus для дієслів І, III і IV дієвідмін: наприклад: лат. cadere, p.p. casum, ит. p.p. caduto, ст. фр. cheut, рум. cazut, але ісп. caido, порт, caido.

Граматика періоду пізньої Імперії та раннього середньовіччя.

Римські гаматики як республіканського періоду, так і періоду Імперії майже не вказували на розмовні та діалектні явища у лат. мові. Це пояснювалось тим, що граматики писались для шкіл. Однак грам. пізньої Імперії та раннього середньовіччя представляють деяку цікавість для романістів: вказуючи як треба говорити, автори відходили від «неправильної» форми, яка частіше зустрічалась в розм. мові. Роботи по орфографії Вергілія Лонга і Теренція Скавра, граматики Доната, Присціана і т.д. Цінним джерелом є роботи лексикографів. Серед них робота Веррія Флакка, твори Нонія Марцелла, Ісидора Севільського. Одним із відомих особистостей був Валерій Проб, він був лінгвістом та філологом. Проб виходив з концепції мови, які знаходиться у постійному русі. Він вивчив мову шляхом систематичного порівняння його минулого і теперішнього стану. Саме Пробу була приписана першими дослідниками граматика «Institutaartium». У ньому наводився список з 227 слов, які подані у «правильних» та «неправильних» варіантах.

Зміни у граматичному оформленні іменника.

Основу іменних частин мовлення складають імена, називні, які позначають матеріальні предмети, які можна класифікувати по їх загальних ознаках (рід, число) або по їх більш частим ознакам (розмір, вага, колір), характеризувати по їх ролі в ситуації. Для всіх цих операцій мова має сталі форми виразу – морфеми рода, числа, відмінку, службові слова – артикль, прийменник і т.д. 

По своїй морф.структурі конкретно-предм. іменники, у тому числі імена понять, масси, і матеріалу, не є однорідними.

1. Непохідні іменики: aer, aqua, arbor, campus, etc. – слова, у більшості наслідувані у ром. мовах.

2. Похідні іменники із суфіксами суб’єктивної оцінки: -ulus, a – nepotulus «внук», -icus, -iculus, a – nepticula «внучка».Всі ці суфікси у ром. мовах зберегли слубку продуктивність: -ellus> -ello – paese, paesello. «село, селище».

3. Похідні із суфіксами колективності: -amen, -umen, -imen: іт. fogliame «листя» порт. folhame «листя».

4. Похідні із суфіксами, які вказують на роль предмета в ситуації, синкретично представленій кореневою морфемою.

5.Продуктивними суфіксами абстрактних імен дії в лат. мові. Суфікс –tionem в ром. мовах зберігся як продуктивний тільки у книжному варіанті – іт. –zione, ісп. –cion.