Латинські і романські звуки. Їх графічна передача.

Перетворення латинської фонетичної системи романські спричинило зміни співвідношення між звуками і буквеним зображенням. Латинські букви, що використовувалися для запису народного романського мовлення могли виявитися зайвими (буква h в ісп. мові hombre), зображати звуки, що відрізнялися від закріпленими за ними в ЛМ (подвійна буква ll в ісп. мові llamar), супроводжуватися додатковими діакритичними знаками (акцентами, тильдами).

В ранніх пам’ятках помітні коливання в буквеному позначенні нових романських звуків, особливо пата латних приголосних і африкатів. Між графемою і звуком виявляються ті ж види асиметрії мовленнєвого знаку, що й у відношенні між означуваним і означу вальним лексичних і граматичних одиниць: «вільна синонімія» - один і той же звук-фонема зображуються різними буквами, незалежно від фонетичного оточення; «позиційно обумовлена синонімія» - один і той же звук в залежності від наступного звуку зображується різними буквами; «вільна полісемія»- одна й та ж буква, незалежно від оточення відповідає двом звукам-фонемам; «позиційно обумовлена полісемія» - одна й та ж сама буква в залежності від наступної графеми зображає різні звуки; «аналітизм» - дві і більше букв = 1 звук; «синтетизм» - 1 буква = 2 звуки; «десемантизація» - буква не відповідає ніякому звуку.

В пізньому розмовно-латинському варіанті розпізнавальна ознака довготи/короткості замінилася ознакою відкритості/закритості, дифтонг ae > [ɛ], дифтонг oe> [е], а приголосний h перестав вимовлятися.

Народна латина. Поняття народної латини.

Загальновідоме твердження, що романські мови пішли від латинської. Більше того, як правино, стверджують, що основою ром.мов є не нормована літ.лат.мова, а так звана «народна латинь». Але з часом (1,5ст) розвитку порівняльно-історичного мовознавства цей термін мав багато інтерпретацій. Більшість романістів 19 ст. розуміли під нар.лат. мову соціальних низин Рим.держави, протиставляючи її клас.лат, тобто нормованій мові літер.творів римських письменників.В останні століття існування Рим.імперії загальний політико-економічний і культурний спад призводить до ослаблення нормуючого явища літер. мови в повсякденному житті. Це стало причиною того, що протиставлення понять «класична» і «народна» латинь для ряду дослідників набула чіткої виражений хронологічний характер: нар.лат стали називати пізньою, що слідує за класичним етапом розвитку лат.мови, безпосередньо передуючий виникненню ром.мов. Деякі вчені вносили в термін «нар.лат» і територіальні обмеження (Холл).на ряду з уявленням про нар.лат. як про мову найбідніших шарів римс.населення в останні роки існування Рим.імперії виникла і інша точка зору на нар.лат. Розширюються хронологічні рамки цього поняття: нар.латинню називають розмовну мову населення Рим.держави в усі періоди його існування ( Моль, Мейер-Любке, Косеріу), хоча окремі дослідники продовжували наполягати на включенні в поняття «нор.лат» лише мову найнижчих або середніх шарів рим.населення, що не піддалась впливу клас.лат( Баттісти, Корлетян, Косеріу), в наші дні все більшого поширення отримує визначення нар.лат. як розмовної мови всіх шарів Рим.держави в усі періоди її існування (Рольфс, Сергієвський, Відос). У звязку з цим якісно новий характер набуває протиставлення «клас – нар. Лат». Якщо раніше під цим розумілось 2 послідовних взаємовиключаючих поняття в розвитку лат.мови, то при новому визначенні «нар.лат» мова йде про протиставлення повсякденно змінної розмовної мови і мови кодифіцированої літ.мови або навіть протиставлення усної і писемної мови. Заслуговує уваги пропозиція італ.дослідника Тальявіні ввести визначення «розвовна мова» і «загальна мова» або «латинське койне», щоб запобігти неправильному визначенні прикметника «народна». Далі термін «народна латина» буде розумітися як загально розмовна лат.мова в усі періоди її існування з урахуванням всіх інновацій, які зявилися в пізній період її розвитку, що безпосередньо передував періоду формуванню ром.мов.

Просодична структура слова. Наголос. Його характер в лат. і ром. мовах.

Просодична структура лат.слова відрізняється від просодичної структури слів ром.мов характером наголосу і розрізнювальними ознаками довготи/короткості складу. Всі лат.слова поділяються на 1)окситонні, тобто ті, що мають наголос на кінцевій голосній; до них належать лише односкладові слова; 2) парокситонні з наголосом на другому складі з кінця – всі двоскладові слова і трьохскладові, де передостанній склад – довгий, тобто має довгий голосний або короткий голосний в закритому складі; 3) даклічні або пропарокситонні з наголосом на третьому складі з кінця, де передостанній склад – короткий так як має короткий голосний у відкритому складі. Відносно типу наголосу в лат.мові, то наука не має точних даних. Припускається, що в архаїчній латині існувало 2 наголоси – силове і музикальне. Перше мало розділяючи ф-цію і падало на початковий склад. Місцк другого залежало від кількості складів у слові і від довготи/короткості передостаннього, тобто теж було зафіксованим і не несло смислорозділюючу ф-цію. При розповсюдженні латини за межі Лаціуму на Апенінському п-ові і за його межами, ці складні просодичні норми не були засвоєні іншомовним населенням і підпорядковувалось перебудові: музикальний наголос замінилось більш енергетичним експіраторним, наголошені голосні у відкритому складі стали вимовлятися як більш довгі по відновенню з наголошеними голосними в закритому складі і тим більше в порівняння з ненаголошеними. Ці зміни були заложені в самій системі лат.мови , де довгі по природі голосні викликали спрощення подвійних приголосних. Таким чином, якщо в клас.лат довгота/короткість голосної не залежала від типу складу, то в нар.лат поступово довгота голосної закріпилась за відкритим, а короткість – за закритим складом. Крім того, в пізній нар.лат в результаті аналогії з боку найбільш поширеної акцентної моделі лат.мови в ряді випадків відбувалося зміщення з третього від кінця складу на передостанній. Це слова: що мають зіяння; що мають в передостанньому складі групу mutacumliquida. Іншим випадком переміщення наголосу була так звана «рекомпозиція» - явище не чисто фонетичне, пов’язане з потягом розмовної мови до виділення основної значущої частини слова і вирівнювання за звучанням однокореневих слів. Аналогічними причинами пояснюється переміщення наголосу у формах перфекта 3-го особи множини.

Витоки ром.мов. Загальна характеристика.

Початок утворення ром.мов слід відшукати в діалектному членуванні латини в період її розповсюдження на Апенін. п-ові. Це пояснюється тим діалектом латини. Який принесли завойовники на її територію. А мова мешканців завойованих провінцій майже не вплинула на латину, оскільки вплив є продуктивний лише в близькоспоріднених мовах. Згідно з думкою Грьобера, хронологічна теорія утворення ром.мов, він наголошує, що відмінність провінційних форм латини була представлена поселенцями італіками принижуючи уніфікуючий вплив школи, адміністрації та роллю місцевого субстрату.