Латинська мова – основа романських мов. Етапи історії латинської мови. Латинська мова в епоху середньовіччя та новий час.

Латинська мова характеризується своєю неоднорідністю. Історію латинської мови умовно можна поділити на 3 періоди : архаїчний, класичний, пізній. Архаїчний – періодвід перших писемних згадок лат. мови до кінця 2ст. до н.е. Не дивлячись на обмеженість матеріалу, документи цього часу ( фрагменти написів на чорні кам*яні стелі, релігійні гімни, «дуеновий надпис») дають можливість виявити ряд характеристик латинської мови: відсутність подвоєння пригол., древні дифтонги, збереження s в положенні між приголосними. Твори Л. Андроїка, Плавта, Теренція надають матеріал, що дозволяє говорити про стан літератури і мови в 3-2ст. до н.е. Класичний період – «золота доба» лат. мови, римської літератури, культури, період умовно датується початком 1ст. до н. е. – 2ст. до н.е. у зв’язку із поширенням латини в провінціях вона стала мовою щоденного спілкування. В становленні літературної мови велику роль відіграли: Лукрецій, Г.Ю. Цезар(його мемуари), Лівій, Катулл, Горацій, Овідій, Цицерон. За чистоту і нормативність лат.мови боролись Варрон, Квіліант. В своїх творах вони прагнули дати науковий опис літературної латинської мови, спираючись на граматичну теорію. Розглядаючи матеріали класичного періоду досить складно виділити елементи розмовно-побут. мови. До того письмовий матеріал, обов’язково був під впливом книжного. Пізній період – 3-7ст н.е. криза Римської імперії(її поділ). Занепадає наука та мистецтво. Після утв. Варварських королівств латинь залишається мовою офіційних документів. В цей час частина населення була неграмотною. Освіта перейшла в руки до духовенства і носила релігійний характер. Релігійні тексти поступово стають новими джерелами мовної норми та стилю. Створюється розрив між письмовою традицією і розмовною мовою. До кінця 8ст. різниця між лат. мовою і народними говорами стає більш відчутною. Ряд мір по відродженню грамотності, освіти були проведені при дворі Карла Великого. В цей час народ вже говорив на мові, що дуже відрізнялась від латинської. Місцеві говори набули власних найменувань. Віднині розмовна мова (linguaromanica) протиставлялась письмовій(lingualatina). Починаючи з 10-11ст. в усіх країнах Зх.Європи з*являються письмові документи, що відтворюють усну романську мовую В цей же час латинь продовжувала утримувати позиціїї мови науки, адміністрації та церкви. Сфери застосування латині в середньовіччі – майже всі сфери суспільного та культурного життя. В 12ст поновилось читання латинських авторів: Вергілій , Сенека, Цицерон, Овідій. На поч. 16 ст. виникає пародійна «макаронічна поезія». Перші словники романських мов складаються на базі лат.мови. Вчені епохи Відродження намагались відродити латинь. До 18 ст. продовжує викор. В дипломатії та в якості міжнародної мови. До наших днів латинь викор. в якості міжнародної в медицині, є джерелом навчальної та технічної термінології. В усі періоди розмовна та письмова латинь існували паралельно.

Письмова фіксація романських мов. Фактори диференціаціації народної латині і утв. Романських мов. Теорія стратів.

Фактори диференціації народної латині і формування на її основі романських мов умовно поділяють на етнічні, хронологічні та соціальні. Етнічними факторами називають вплив на лат. мов народів з якими римляни знаходились у відносно довгому контакті. Під хронологічними факторами мається на увазі та обставина, що завоювання і романізація римських провінцій відбувалась на протязі довгого часу, на протязі якого сама латинь перетерпіла значні зміни. Говорячи про соціальні фактори, розуміється індивідуальні особливості політичного, економічного і культурного розв. в різних частинах минулої Рим. Імперії.

Велу увагу змішанню мов приділяли такі вчені Шугарт, Асколі, Жорж Моль…Уже в 20ст. були введені поняття мовного суперстрату та адстрату. В той час як визнається вплив субстрату на всі сторони мовленнєвої структури, ознаки суперстрату в деяких фактах фонетики, зміни граматичної структури і наявність лексичних груп. Не всі дослідники однаково трактують поняття «субстрат», «суперстрат», «адстрат». Проблему стратів не може обійти жоден лінгвіст, що намагається визначити природу мовних змін. Постійний інтерес до теорії стратів свідчить про її велике значення для вирішення проблеми утворення ром. мов.